BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Спорт-Поступ.    Економіка у Поступі.    Арт-Поступ.    Пост-Faktum.   
ЕКСКУРСІЇ У ЛЬВОВІ. ВІД 100 ГРН. 050 430 50 79
  Цитата Поступу
 
25 березня 2005 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  16:23 23-05-2017 -   На Львівщині готують інвентаризацію усіх замків  
  16:21 23-05-2017 -   Переповнені смітники у Львові посипатимуть хімікатами  
  15:28 23-05-2017 -   У Львові 34-річна жінка випала з балкону дев’ятого поверху  
  14:16 23-05-2017 -   Польські художники надали фінансову допомогу для 15 дітей з важкою формою інвалідності  
  13:40 23-05-2017 -   У неділю на Львівщині відзначать Свято Героїв  
Україна
  16:30 23-05-2017 -   Каналам дали 16 місяців для переходу на українську  
  16:19 23-05-2017 -   РНБО просять заблокувати доступ до сепаратистських сайтів  
  15:31 23-05-2017 -   У Запоріжжі затримали чиновників, які відправляли пенсії на територію ДНР  
  13:21 23-05-2017 -   На Закарпатті знесли угорські стели  
  12:24 23-05-2017 -   Рада ввела 75% квоти української мови на телебаченні  
Світ
  16:33 23-05-2017 -   У Сенаті Нідерландів розпочалися дебати щодо асоціації Україна-ЄС  
  15:30 23-05-2017 -   В Європу хочуть потрапити майже сім мільйонів біженців  
  13:23 23-05-2017 -   У Лондоні евакуювали залізничний вокзал  
  12:14 23-05-2017 -   «ІД» взяла на себе відповідальність за теракт в Манчестері  
  10:29 23-05-2017 -   В Японії через спеку госпіталізовано майже тисячу осіб  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Перша сторінка  » 

___________________________________________________________________________

Не ділом, а словом
Кореспондент "Поступу" спостерігав за зародженням майбутньої революції у Білорусі
Якуб ЛОГІНОВ
 
Помаранчева революція принесла зміни не тільки у такі сфери, як свобода, політика та економіка, а й у громадянське суспільство. Уявіть собі закордонного туриста, який, відвідуючи Київ, не поцікавиться цією історичною подією кінця 2004 року, не захоче подивитися на жовтогарячі фотографії. Сподівалися ми того чи ні, але вже не випускатимуть туристичних фотоальбомів Києва без зображеного в них революційного майдану Незалежності, який щойно виправдав свою назву і роль головного місця столиці. Так, Україна отримала новий символ, за яким відтепер її упізнаватимуть на міжнародній арені, з яким вона асоціюватиметься пересічним громадянам будь-якої країни, як донедавна з Чорнобилем.

Варто уважно придивитися до цих помаранчевих картинок, якими вже звикли зображати Хрещатик. Адже те, що зафіксували фоторепортери, стане предметом аналізів політологів, соціологів, радників президентів зі всього світу, буде сильно впливати на їхню та нашу підсвідомість. І, що найважливіше, під їхнім впливом виникатимуть геополітичні міфи і стереотипи. Уже виникли. Особливо у середовищі тих, хто не найкраще володіє ситуацією в нашому реґіоні і звик розглядати Україну, як частину однорідного пострадянського простору. У тому контексті велике значення має той факт, що майдан був не тільки жовтогарячого кольору. Адже закордонні революціонери зі своїми національними прапорами так і залишаються природною складовою події, яка називається Помаранчева революція. І своєю присутністю вже встигли вплинути на міжнародну політику.

Важко не погодитися, що особливе місце у таких революційних фотографіях займає біло-червоно-білий прапор -- символ незалежної Білорусі, яка проте не існує. Незалежної насамперед від самої себе, адже державність наші сусіди мають, а в білоруській конституції записано, що це демократична, правова держава. Проте нікому не треба пояснювати, якими є ці незалежність і демократія. Особливо тим, хто залишив свої справи, не зважав на небезпеку та мороз і поїхав допомогти сусідньому народові. Але вони приїхали не тільки тому. Бо своєю присутністю, яка назавжди залишиться в усіх революційних фотоальбомах і відеоматеріалах, вони заявили на весь світ: вільні білоруси все-таки існують і не менше за українців бажають змін.

На перший погляд усе зрозуміло. Логічно, що після перемоги демократії в Україні здобути свободу у себе їм буде набагато легше. Достатньо подивитися на будь-яку фотографію з майдану, і вже не може не здаватися, що так, як після Грузії настала черга України, так само наступною обов'язково буде Білорусь. Отож несвідомо твориться новий міф про те, що білоруський режим приречений, його падіння внаслідок революції -- лише питання часу і вдало дібраного кольору. І самі білоруські революціонери щиро хотіли б, аби це була правда.

Переконатися у тому, наскільки хибним є такий спрощений погляд про невідворотність "українського варіанту" в Білорусі, чекати довелося недовго. Ось на 1 березня запланували величезний страйк дрібні підприємці -- імпортери російських товарів. Причина суто економічна -- Лукашенка вирішив запровадити для них новий податок: 18% ПДВ. На перший погляд, у нововведені нема нічого страшного -- схожі механізми використовують і західні, цивілізовані країни. І саме так білоруський уряд переконував у правильності свого рішення: це ж переймання кращого світового досвіду, надійний захист вітчизняних виробників (як правило, державних). Якою б не була правда, та аргументація владної сторони надзвичайно добре розроблена, переконлива й ефективна з точки зору професійності пропаганди. Проте підприємці вирішили довести народові протилежне. Вони переконані: за нових умов навряд чи зможуть залишитися конкурентоспроможними, а їхнє банкрутство -- це лише питання часу. Цим протестом торговці хотіли сказати усім просту, здавалося б, правду: новий податок -- це ще один вияв цинізму і злочинності режиму, який у створеній ним державній системі не бажає бачити жодних незалежних елементів. А до таких, важко не погодитися, належить і приватний бізнес.

Останній день перед подією, в якій багато хто дуже хотів бачити початок революції, минув досить спокійно. Проте звістки про плановану акцію поширилися столицею досить швидко, особливо серед завжди бунтівних студентів. Сила тиску підприємців на владу мала бути великою -- деклароване одночасне припинення діяльності на майже всіх базарах країни стало б справжнім ударом по владній системі. Адже вона хотіла витиснути приватний сектор поступово, замінюючи його державним, тому на такий різкий страйк не була готова і мусила б піти на поступки. Показовою мала бути і сама поведінка підприємців, котрі напередодні 8 березня добровільно відмовляються від значного заробітку заради вищої ідеї -- це справжній психологічний удар по авторитету "всемогутньої" влади, яка цій ситуації не в змозі протидіяти. А багато білорусів наче вичікує іскри, яка розпалила б революцію -- недарма так багато людей поїхало на київський майдан.

"Геть ПДВ! Геть такий уряд!" -- лунали заклики на листівках, на які можна було натрапити морозяним ранком 1 березня у білоруській столиці. "Ви, молодь, знаєте становище у країні і знаєте причини цього становища", -- це вже зовсім не економічні заклики. Усе це і чимало іншого давало підстави сказати: 1 березня 2005 року о 12:00 на Кастричніцькій площі розпочнеться щось велике. Майже революція. Проте не помаранчева, а своя, особлива -- революція по-білоруськи.

І дійсно "щось" відбулося. На Кастричніцькій (жовтневій) площі зібралося декілька тисяч протестувальників, які приїхали сюди з усіх куточків Білорусі. Порівняно з дореволюційним Києвом чи Львовом це дуже мало. Але Білорусь -- не Україна: тут і таку кількість слід вважати великою.

Проте особливість білоруської "революції" виявляється не тільки у кількості. Адже завжди з чогось треба розпочати. Хай це буде і сотня людей, зате таких, які зуміють привернути до себе й своїх ідей увагу простих громадян цікавим сюжетом. Сербські вуличні танці, грузинські троянди, наші помаранчеві стрічки, "веселі яйця" і революційні пісні -- це те, заради чого байдужа до політики людина може постояти декілька годин на морозі, і їй усе одно не буде нудно. Так відбувалися й перемагали попередні мирні революції. Інші, але не білоруська. Адже підприємці -- поважні люди. Склалося враження, що вони саме це хотіли показати: що вони не діти, що йти сербським чи українським шляхом вони не бажають, бо в них серйозні, ділові проблеми. Тому мітинг перетворився на щось зовсім протилежне до декларованого. По-перше, декілька тисяч -- ще не дає підстав говорити про справжній спротив. Більшість торговців, незважаючи на попередні гучні заяви, таки вирішила залишитися на своїх робочих місцях. По-друге, ініціативи й активності у тих, хто прийшов на площу, не було. Єдине, на що спромоглися небідні підприємці, -- це на дуже поганої якості гучномовець.

Але справа навіть не у браку солідарності й низькій активності противників Лукашенки. Кажуть, що найбільша проблема у білоруській опозиції -- це відсутність лідера, харизматичної людини, яка об'єднала б усіх без винятку. А про те, що такий єдиний, всезагальний лідер існує, мали б свідчити дві речі: обґрунтовані чи уявні сподівання, що саме він вирішить усі наявні і потенційні проблеми, а прізвище цього улюбленця народу скандуватиме натовп на майданах.

Однак твердження, що в Білорусі нема загальнонародного лідера, схоже, не є правдивим. Така людина є. І саме до неї звернулися підприємці, котрі прийшли на Кастричніцьку площу висловити своє обурення антинародними діями уряду. До того ж білоруський лідер, м'яко кажучи, досить особливий. Адже єдина особа, яка, на думку більшості білорусів, може що-небудь змінити, -- це... президент Лукашенка. Так, саме його прізвище скандували торговці. "Ми мирні люди, не хочемо революції. Ми хочемо заробляти гроші, утримувати себе і свої сім'ї. Віримо, що гарант Конституції Аляксандр Григоровіч скасує поганий закон і дозволить нам повернутися до мирної, чесної роботи", -- такі гасла лунали на ще не так давно революційно налаштованій площі.

Лукашенка -- головний опозиціонер країни? Чому б ні?! Це, на перший погляд, нелогічне твердження у Білорусі має право на існування. Треба тільки зрозуміти, що таке білоруська опозиція і кому вона потрібна. Так, вона у наших сусідів існує, це кільканадцять відомих усім білорусам партій. Пересічний громадянин без проблем перелічить їх назви, назве лідерів, програму. Всі знають, що опозиція пропонує: національне відродження, вільний ринок, європейську інтеґрацію... Гасла правильні, тільки чомусь порожніх слів не достатньо, щоб підняти народ. Це розуміє і Лукашенка. Міг би всіх без винятку знищити так, як вбили Ганчара і тих багатьох, чиї прізвища не відомі громадськості. Тільки навіщо? Те, що Лукашенці вкрай необхідне, -- це якраз політики без обличчя, які не ділом, а словом виступають проти його політики -- невдалої, зате конкретної. А люди не замінять реальної маленької стабільності на уявні великі користі.

Більшість білорусів, як правило, у приватних розмовах критикує владу або насміхається з неї, говорить про необхідність змін. Але виступити якось проти владної системи пересічний її противник не бажає. Адже боїться втратити те, що вона йому принесла -- безкоштовне навчання, відносно добру і стабільну роботу. Нашим північним сусідам є що втрачати -- зарплата там більша, ніж у нас чи в Росії, дороги кращі від польських, освіта й медицина справді безкоштовні та доступні. Звичайно, немає свободи, хочеться змін, але нема, кому їх зробити. Бо опозиція, на думку більшості, до того не спроможна. Тим паче, що у народі залишилися не зовсім добре спогади від перших років незалежності: інфляція, безробіття, нестабільність. Саме за такої ситуації, коли ніхто не мав помислу на несподівано незалежну країну, міг дійти до влади Лукашенка -- енергійний політик без програми, якому достатньо було сказати: "Кохані друзі, я знаю, що вам треба, і я це зроблю". І хоча відтоді минуло вже понад 10 років, ще не з'явилася людина, котра змогла б йому протистояти.

Білорусь -- не лише калька України, як хочуть це бачити деякі західні спостерігачі. Біло-червоно-білий прапор став популярним на майдані значною мірою тому, що цей символ неможливо відверто демонструвати у Білорусі. Зате його можна замінити. У мінських гуртожитках з'явилася нова мода -- український прапор в кімнаті і "помаранчеві" мультики та пісні на комп'ютері. Українська мова -- наче третя державна: її не тільки досконало розуміють, але вже й потрохи нею розмовляють. Україномовна преса для багатьох мінських студентів є символом свободи слова і професіоналізму. Кожну привезену з України газету передають із рук в руки. Поки що тільки у такий спосіб наші сусіди можуть виявляти своє бажання жити на волі. Але не все так погано. Вони насправді вільні люди у недемократичній країні. Тільки ще не надійшов час сказати це відверто усьому світові.









» 
Де у Львові море?
Замість санаторію для працівників керівництво Львівської залізниці будувало собі яхту за 10 мільйонів гривень
Анна НОВГОРОДСЬКА
 
Залізнична яхта
Львівська залізниця будувала собі яхту вартістю майже 10 млн грн. Таке відкриття зробило Міністерство транспорту і зв'язку, коли заступник міністра генерал-майор Микола Гордієнко знайшов у Миколаєві недобудований Львівською залізницею вітрильник "Мрія-1".
Детальніше>>
» 
Чотири проблеми Червоненка
Ю. Т.
 
Міністр транспорту Євген Червоненко у своєму відкритому листі попрохав прем'єра Юлію Тимошенко допомогти вирішити чотири нагальні проблеми транспортників.

Зокрема пан Червоненко пропонує ліквідувати два додаткові техогляди, які щороку мають проходити автоперевізники.
Детальніше>>
» 
Кравціва не оцінили, але депутатів перевірили
Галина СКИБНЬОВСЬКА
 
У Львівській міській раді триває політичне переформатування. Там з'явилася фракція УНП та зникла депутатська група "Разом". Окрім того, депутати влаштовують собі перевірку на партійну стійкість -- учора це виразилося в голосуванні за першого заступника міського голови -- Василя Кравціва.
Детальніше>>
Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Де у Львові море? 
  ·  Не ділом, а словом 
  ·  Чотири проблеми Червоненка 
  ·  Кравціва не оцінили, але депутатів перевірили 
Погляд
  ·  Литвин і Кучма поза підозрою? 
  ·  Похвала мужності 
  ·  Нове-старе "єдине вікно" 
  ·  Олійник готується до Євро-2012 
  ·  Тричі засуджений мер і його підсудний заступник 
  ·  Вшанували Ігоря Білозора 
  ·  "ЄвроНьюз" українізується 
Поступ у Львові
  ·  Через рік згадали про звалище 
  ·  На знак пам'яті про Ігоря Білозора 
  ·  За Баскова взялися депутати 
  ·  Допоможіть тому, хто потребує 
  ·  Курорти без води 
  ·  В облраді з'явилася "Батьківщина" 
  ·  Водяна напасть на село 
  ·  Перекривають дорогу 
  ·  Червоноград без тублікарні 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  Хто розкриє справу Чорновола? 
  ·  Ківалова можуть посадити 
  ·  Мартиненко -- лідер "Нашої України" 
  ·  Суд над студентами-хакерами 
  ·  Ректори-кучмісти повинні піти 
  ·  Бюджетні ігри 
Поступ у світі
  ·  За Дудаєва помститься Муравйов 
  ·  Європейська солідарність 
  ·  Киргизька опозиція бере контроль 
  ·  У США вибухнув нафтозавод 
  ·  Вершину в Італії назвуть іменем Папи 
  ·  Хто хоче у шпигуни? 
Спорт-Поступ
  ·  Зірки загоряються у Львові 
  ·  Прорив "вовчої зграї" 
Економіка у Поступі
  ·  Село в небезпеці? 
  ·  Німці прийшли до Львова 
  ·  western Union хоче миру? 
Арт-Поступ
  ·  Постреволюційна реанімація культури 
  ·  З Днем театру, панове! 
  ·  cantus і молодий Шевченко з Ужгорода 
Пост-Faktum
  ·  Віртуальний Твін Пікс 
  ·  КАЛЕНДАР