Так, пуританин нишком перечитує дурниці, з жахом дивиться на величезне декольте фантастичної діви чи спостерігає за безсоромною молоддю і ще раз шукає внутрішнього підтвердження того, що ЦЕ -- погано. Підтвердження зазвичай знайти тяжко, от і злі вони на весь кольоровий світ, доки барви веселкові не заляпують і їх.
Розбещені лицеміри, не маючи чим самоствердитися, піднімають себе над навколишніми лише власною розбещеністю. Це круто, -- вважають вони і шокують розповідями про тих, із ким переспали, про тих, кому розбили серця, про тих, хто лежить біля їхніх ніг... і ще багато інших нісенітниць. Самооцінка у момент відвертості сягає захмарних висот. Однак що вище злетиш, то болячіше впадеш, і болісне падіння розбещеного мачо чи принцеси стається, як правило, вже ввечері. Щоправда, ніхто, крім подушки, про це не знає.
А я і ти теж цікавимося сексом. Звідки я це знаю? Про це свідчить хоча б той факт, що я оці дурниці пишу, а ти їх читаєш. Тож ми зрозуміли одне одного -- у цій колонці йтиметься про секс. Однак про секс без самого сексу, про захопливий шлях до мети, яка не завжди є метою, інколи мета -- це сам шлях.
Усе розпочинається з малого
Отож із чого все розпочинається? "З малого!" -- скаже хтось і матиме рацію. Саме змалку, ще на рівні підсвідомості, ми розпочинаємо шлях, не знаючи мети. Однак душа бажає свята, і щовесни безпричинно відкривається, вмикається "любилка", хоч ти трісни... І якщо весна -- це крайня кризова точка, то систематичні тренування ми проходимо щодня, скрізь і не заради результату -- лише заради самого процесу. Ні-ні, не кидай газети (очевидно, вже дістало тебе ходіння довкола). До чого я веду? А до того, що всі ми мисливці -- і жінки, і чоловіки, і одружені, і самотні.
Пошуки жертви
Кожна жінка, потрапляючи у будь-яку компанію, за будь-яких обставин (на роботі, на вечірці, у поїзді) завжди шукає жертву -- ЙОГО. І не для того, щоб провести з ним решту життя (такий об'єкт давно вже може і є у мисливиці), не для того, аби переспати, а лише, щоб підтвердити свою вправність. Відсутність жертви -- це як чиряк на носі перед днем народження. Жертву виокремлюють одразу, і розпочинається: павутину більшість плете вправно та спокійно, лише недалекі ідіотки накидають відразу зашморг, а потім дивуються, чому їх нікуди не запрошують і чому це всі їх уникають. А все тому, що гра повинна бути красивою і цікавою обом, занадто швидкі рухи дратують і жертву, і інших мисливців навколо (чого ти, дурепо, смикаєшся, аж в очах миготить). Ми з тобою розглянемо сьогодні лише мудрих.
Знайдена жертва зазвичай не бідолашне загнане звірятко. Жертва -- це й мисливець, і зміна ролей може статися миттєво. Усе залежить від того, хто вправніший гравець.
Вона не випускає його з поля зору, Він начебто її не помічає, Вона наближається, Він зрештою дає подивитися собі в очі. Зустріч поглядів створює місток, і хиткою конструкцією в обидва боки біжать імпульси, їхня зустріч на середині вирішує все: або міст розвалюється і з грюкотом падає додолу, або імпульси укріплюють конструкцію, і гра продовжується. Вона обмотує першу ніжну павутинку довкола шиї, випадково доторкаючись до його руки або, ненароком спіткнувшись, падає на нього, безглузде лепетання, і Вона входить у роль залежно від Його реакції. По ньому відразу видно, хто Йому потрібен: жінка-вамп, дитина, діловод, свій пацан чи казкова німфа. Ще кілька слів, і гру переймає Він. Тепер можна насолоджуватися, Він усе зробить сам: і підтримає гру, і дасть причину її миттєво завершити. Так, гра -- це прекрасно. Вона може тривати лише кілька годин (у тому ж таки поїзді), а може й усе життя (я не про одруження, зазвичай одруження -- це вже не гра, це радше одна з наступних тем). Найкраща гра -- це та, що повторюється періодично між двома людьми, цікава обом, розфарбовує їхній світ, дає бажання жити далі і чекати наступного етапу гри, який може повторитися навіть за кілька років. А решту часу гравці житимуть звичним життям, кожен зі своїми проблемами. Однак продовженням гри може бути і кохання, і найміцніша дружба з-поміж тих, котрі на все життя. Саме у грі ми знаходимо спільність світів, душ і розумів. Саме згадка цієї гри викликає загадкову посмішку. Ти розумієш, про яку гру йшла мова? Звичайно, про флірт. Значно гірше, коли один із гравців відразу називає флірт коханням, а інший прагне пошуку наступної жертви. Ти скажеш: це і може бути коханням, я не заперечую, але зауважу: на жаль, невзаємне, і тому особливо жорстоке. Про кохання -- вже не про гру -- пороздумуємо наступного разу.
|
