|
|
|
|
post-Поступ »
|
|
|
|
|
___________________________________________________________________________
|
Граматика монархів |
|
|
| Володимир ЄШКІЛЄВ |
| |
З віком зростає спокуса побудувати місто. Не з каменю і цегли. Місто снів, місячне місто з вулицями спогадів. Населити його привидами і повільно, смакуючи кожний провулок і кожну вулицю, розбудовувати до кінця життя. Тоді, сподіваєшся, кінець життя стане лише виходом з міста. Такою собі степовою сонячною дорогою. На якій не зустріти жодного нічного клоуна.
Вульгарнішає навколишнє, відповідно густішають цементувальні фантазії. Спокуса стає майже нестерпною. Дистанції і мандри не рятують від неї. Адже хтось уже залишив по собі міста своїх снів -- Трою, Ітаку, Макондо, Камалу... Своє обличчя, вплетене у найпростіший з можливих лабіринтів -- середмістя, сіті. Ці мандрівні урбуси вже назавше припнуті до літературних лоцій і культурних ресурсів. Їх вивчають, ними блукають чужинці. Зайди відколупують від мурів цеглинки слів і кераміку знаків. Позаяк всі ці Кадати і Санта-Марії -- міста граматичні. Беззахисні. Їх легко розібрати на будівельне сміття. На порох окремих слів. Так і роблять.
За спокусою власного граматичного міста накреслюються більші спокуси. Граматичні країни, граматичний всесвіт. Влада граматики неозора. "Граматика панує над царями", -- писав Мольєр. Абетки і словосполучення сильніші за держави. Вони, можливо, сильніші навіть за імена ангелів, але це така таємниця, якої не можна повідомляти загалові. Адже у натовпі завжди знайдеться хтось талановитий і використає необачну обмовку. Перепланує вулиці міста снів для безглуздої боротьби з Богом та боженятами і занапастить мури твоїх дієслів. Так колись Гайдеґґер перепланував Гельдерліна для декорування своєї філософії. А це виявилось малою апокаліпсою літератури... Місто снів, отже, треба берегти від талановитих-з-натовпу. Воно ж бо колись знадобиться для помсти справжнім населеним пунктам. Всі міста -- шляхетні знаряддя гніву. Але це також, по-моєму, з арсеналу таємних висновків.
Містом снів ти знищуєш міста поразок. І навіть цілі мегаполіси твого неуспіху. Знищуєш одним тільки очікуванням. "Той, хто дивиться на пісковий годинник, може побачити руйнування імперій". Це з Борхеса, але це правда. Якщо навколо тріумфує кольорова сірість, за її пученням краще спостерігати з Кадата. З його граматичних набережних, неприступних для кольорів. І звідти робити партизанські напади на реальність. Яку ненавидиш. Якій ніколи не буде вибачено існування за межами мови. В якій кожна любов наштовхується на "мапи простих мотивацій". На простих слуг мотивацій. На рекламні ролики, звідки лине: "Яка ж вона у вас добра! -- Добра, бо найкраща!" Повіситися можна.
Граматика у якомусь її межовому і напруженому прояві може стати релігією, зв'язком із Богом. Адже корені мови заглиблені в маґію, у шаманські камлання, у протистояння давнього зла і давньої тайни неозлоблення. Можна зійти у підземелля міста снів і намацати ці корені. Вони мені уявляються перекрученими і твердішими за базальти. Вони давніші за саме людство, вони виростають зі звуків, котрими перегукувалися ящури. Вони є свідками божественного провидіння, і нам ніколи не змусити їх до політкоректності. Технології безпомічні перед первісними силами буття. Корені граматики переживуть маразм нашого згасання і занепад всіх придуманих міст.
Років десять тому інший будівничий віртуального міста намагався пояснити мені, що поки в людині не вмер давній звір, вона не зможе стати досконалим архітектором міста снів. Я довго думав над цим застереженням і не забороняв моїм звіриськам блукати вулицями мого міста. Тепер я вже знаю: час вбиває тіло і звірів тіла. Колись настане день смерті звірів і посвяти у досконалі архітектори. І ще, можливо, залишиться дещиця часу для вишуканої "граматики монархів", якій не заважатиме сила живої матерії, яка змушує залишати книгу і шукати молоде красиве тіло для нової копуляції. Тваринний вампіризм перейде на спекулятивний рівень. А спекуляції остаточно стануть літературою. І всі помсти повернуться до мене, як відпущені на прогулянку пси. Як відпущені на прогулянку міста (тут молодший за мене намалював би смайлик).
Можливо, граматика панує над царями тільки тому, що навіть царям властиво старіти і вмирати? |
|
|
|
|
Секрети секретної служби |
|
|
| Ігор МЕЛЬНИК |
| |
Мене давно цікавило, що будують за високим парканом між вулицями Коперника та Лонцького (Брюллова). Вже кілька місяців екскаватори копають, самоскиди вивозять звідти землю. Наївно думав, що ведуться розкопки останків жертв тюрми "На Лонцького", закатованих більшовиками 1941 року. Щоб перепоховати їх за християнським звичаєм на якомусь із цвинтарів.
З іншого боку, непокоїла думка, що, можливо, будують нову в'язницю. Адже тут уже був десятки років слідчий ізолятор НКВД-МГБ-КГБ-СБУ. Тим паче, що колишній шеф СБУ у Львівській області, генерал Ваврик скаржився якось, що його відомство не має у Львові порядного слідчого ізолятора. Адже навіть за незалежної України потрібно десь попередньо утримувати тих, хто посягає на конституційний лад, територіальну цілісність та державну безпеку. Саме там "охоронці від безпеки" закатували 1999 року ні в чому не винного Юрія Мозолу. |
| Детальніше>> |
|
|
|
