BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Спорт-Поступ.    Економіка у Поступі.    Арт-Поступ.    Літературний Поступ.    post-Поступ.    Пост-Faktum.   
КуПол: новини
  Цитата Поступу
 
23 лютого 2005 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  16:46 24-03-2017 -   Серед секонд-хенду львівські митники знайшли новий одяг та гіроскутери  
  16:26 24-03-2017 -   На мості у Жидачівському районі тривають протиаварійні роботи, - рух транспорту обмежено  
  16:25 24-03-2017 -   На Личакові вшанували пам’ять Ігоря Білозіра  
  15:2 24-03-2017 -   Львів домовився про вивезення 900 тонн сміття  
  13:13 24-03-2017 -   На Львівщині судитимуть дев’ятьох учасників організованого угрупування  
Україна
  16:50 24-03-2017 -   Заступниці Кернеса повідомили про підозру в земельних махінаціях  
  16:29 24-03-2017 -   У ДНР школу назвали на честь Гіві - ЗМІ  
  16:28 24-03-2017 -   У Тернополі осквернили пам'ятник жертвам Голокосту  
  15:4 24-03-2017 -   Україна 26 березня перейде на літній час  
  15:1 24-03-2017 -   СБУ не переглядатиме рішення щодо Самойлової  
Світ
  16:31 24-03-2017 -   Путін прийняв Ле Пен у Кремлі  
  16:27 24-03-2017 -   Знайдена гігантська чорна діра, "виселена" з галактики  
  14:56 24-03-2017 -   Поліція Хорватії заборонила марш українських уболівальників по Загребу  
  12:37 24-03-2017 -   Адронний колайдер: учені виявили п'ять нових частинок  
  11:35 24-03-2017 -   Яресько отримала нову посаду в Пуерто-Ріко  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Арт-Поступ  »  ПРЯМА МОВА

___________________________________________________________________________

Юрій ЛАНЮК: Соромлюся казати, що я композитор
Розмовляла Марта ГАРТЕН
 
Юрій Ланюк
--Чи потрібно копозиторові суспільне визнання у вигляді виконанні тут-і- тепер, чи він має вже втіху від самого акту творчості?

--Можливість слухати свій твір у доброму виконанні приносить сатисфакцію. Але найкраще, коли слухати його не на концерті, а в доброму запису. Концерт як публічна форма виконання часом стає для мене особисто певним випробуванням, пов'язаним із нервозністю. А коли слухаєш компакт-диск, записаний в ідеальних умовах, дуже якісний в дуже доброму виконанні, --сприймаєш свій твір вже відчужено, забуваючи, що сам його написав. Переслуховування записів є моментом пізнання , бо тоді я можу визначити що і як написано, чи це об'єктивізувалося цілком й стало позаособистісним. Коли порівнюєш те ідеальне звучання, що виникає в уяві, з реальним, розумієш, що насправді досягнути його дуже важко. Добрий запис дає підставу говорити правильні темпи, правильні відчуття звуку.

--Як складаються стосунки автора із творами?

– Як із дітьми. Дитина, коли спершу маленька, вимагає ососбливого ставлення, ти страшенно за неї переживаєш. Коли дитина підростає, вона живе своїм життям, віддаляється від тебе. Ті твори, які я добре вивчив, бо до сотні разів прослуховував, вже не примушують пульс битися так часто, їхнє життя щодо мого існує паралельно. Але часом буває, що чув твір тільки раз, не маєш запису, -- то він тебе довго бентежить. Наприклад, як мій останній твір на слова Пауля Целяна , який виконували в Київській філармонії, я дуже хвилювався на репетиціях, все щось зупиняв, поправляв, повторював. А відбулася прем'єра -- як одна мить! Я не встиг оговтатися, як публіка вибухнула оплесками.

– Це публічне схвалення?

--Оплески, поклони? Повірте в щирість моїх слів, це не настільки важливо. Бо часом буває такий твір -- а я власне тяжію до таких, -- коли музика закінчується, я хотів би, щоб не було оплесків. Це буває тоді, коли намагаюся сказати через твір щось вагоме. Тоді порушувати тишу, яка виникла, оплесками часом недоречно. Світ, який в цій музиці присутній, просить якомога довшого існуванні в обрамлені тиші.

--Але оплески показують реакцію публіки.

--Вона часом може бути не дуже адекватною до самого твору. Робота, яка робиться роками, важлива для композитора тим, що він як істота соціальна живе в соціуму й повинен розуміти, що його праця якось поціновується. Тут не йдеться про премії чи інше визнання, йдеться про те що все таки твір вимагає публічного живого виконання. Навіть не одного, а багатьох. Тому що саме тоді народжується якесь відчуття часу музичного твору. Один раз виконаний твір не утверджує себе в таких речах як його темпоритм, певні часові пропорції. Його треба послухати автору кілька разів зі сцени, тому що сценічний час позначається на контакті з публікою в певному акустичному середовищі, коригуванні думки автора, діях музикантів, диригента. Мусить бути кілька виконань, щоб композитор пересвідчився - вдалося йому чи ні зробити те, що він хотів. З плином часу, коли твір переживе соте виконання, а часом і тисячне, -- утверджуються певні виконавські традиції. Тоді твір стає класичним.

--Композитор працює, потім настає час, коли суспільство чи його оточення дає йому якийсь знак уваги, --це приємно?

--З одного боку, відчувати, що тебе зауважили, добре. А з другого, - треба пам'ятати, що ці знаки уваги не завжди можуть бути адекватні самій творчості. Я думаю частіше не про умовне признання чи невизнання, а про те, наскільки я є щирим у всьому що намагаюся робити.

--Наскільки це є моментом самовираження?

--Чесно кажучи, соромлюся казати про свій фах, бо обиватель не зрозуміє , що значить бути композитором (очевидно не йдеться про піснярів, чи ужитково-прикладне мистецтво) . Адже стільки музики вже написано! Навіщо ще писати? Маса музики, її цілком достатньо. Нагадую собі людину, яка свідомо робить якісь непотрібні речі. Ще Артур Оннегер писав, що композитору варто насамперед померти, тоді він зверне на себе увагу й до нього почнуть по-інакшому ставитися. Аа коли він живий і робить те, що приблизно робили Моцарт, Брамс чи Барток, то це нікому непотрібне.

--І що спонукає творити всупереч цим думкам?

--Великі переконання, бо інакше важко буде жити, коли в тобі лишатиметься невисловленим те, що ти хочеш сказати. Тоді починається дуже серйозний момент творчого сумління, який можна змалювати порадою Толстого одному графоманові: „Якщо можете не писати. - не пишіть". Завжди це питання собі задаю. Якщо можу не написати - не пишу. Але виходить часом, що хочеться написати якийсь певний твір.

--Момент замовлення стимулює?

--Замовлення - це спосіб заробляти музикою гроші . Є внутрішнє замовлення, якийсь вражаючий текст, наприклад, поетичний. Ти хочеш до цього тексту бути причетним. В мене були такі моменти з поезією Антонича. Тоді про жодні замовлення не йшлося. Була велика потреба торкнутися тих текстів. І вийшов твір, який називається „Скарга терну" - 2-частнина композиція. Мене зачепили слова, без яких я вже не міг уявити свого існування. Хотілося виразити їх через музику, була потреба написати. Написав, довго працював , намагався бути прицизійним в кожній деталі цього твору. І виробив певну манеру. Намагаюся писати не багато, тому що далеко не в кількості справа, а в тому, щоб це стало великим актом самовираження.

--Ваша манера чи творчість загалом базуються на якомусь кредо?

--Слова із тексту великого поета Сен-Жона Перса, останні рядки цієї поезії „Спів для рівнодення" - „в наших глибинах спів постає. Не зав він свого джерела, не матиме і війся в смерть. Рівнодення годин між людиною та землею". "У наших глибинах спів постає" - слова не мої, але моє кредо. Спів не має своєї причини, він чимось таким , що дається людині, і коли він постає, ти повинен його почути, тоді ти долаєш свій сумнів, чи можеш писати. Але в тій ситуації, коли вже пишу, повинен добре розуміти етику професії. Повинен знати, як пишеться музика, як писали раніше, хто живе навколо мене, мати критерії, якісь зразки. І тоді вже починається почуття самовідподальності: я порівнюю, як писав Лютославський, маючи на увазі вокальну музику з текстом, а як Месіан? Другий сумнів, коли наче в ніч продираюся крізь хащі звуків, шукаючи відповідної інтонації. Сто разів мусиш вивіряти, щоб вона була твоя, щоб не нагадувала чиюсь. Хоч нікого не нагадувати - дуже складно. За якийсь час складається якась цілість твору. Далі він починає своє існування у вигляді репетиції живого виконання, коли він із віртуальної площини переходить у площину реальну. Момент останній - найважливіше почути свій твір сторонніми вухами. Побачити настільки можеш критично до нього поставитися.

--Чи варто автору бути самому собі критиком?

--Без цього досвіду композитор не може існувати. Те що він пише віртуально чи в шухляду , не робить його композитором. Тільки це спілкування з живим звуком виробляє досвід. Чим більше виконань, перемог чи невдач, тим більше досвіду. Тим більше маєш можливість не ступити на заборонену територію. В мене свого часу виникла дилема. І я дуже вдячний Євгену Станковичу ( він відіграв роль у моєму формуванні кількома фразами, --але цього було достатньо) , який навів приклад Ігоря Стравінського - це композитор, який намагався щоб наступний твір не був подібний на попередній. Щоб завжди була якась новація, в темах, стилістиці. І з того моменту я виробив для себе творчий метод. Є й інший тип митця, у якого кожен наступний твір відбувається за моделлю попереднього. Є небезпека в тому, що коли дієш методом Стравінського, то завжди досліджуєш кожен раз якусь нову музичну матерію і завжди маєш шанс десь програти. Бо досліджуючи відоме, знаєш, що тебе може чекати, а тут кожен раз ризикуєш. Ти не знаєш, як тут поведе себе матерія, бо ти ніколи не був на цій території...

--Виходить , що ви свідомо обрали цей шлях, тому такі різнорідні ваші твори. А дДля кого ви пишете?

-- Твір пишеться для адресата, хай ніхто й не знає яка це буде публіка: підготовлена непідготовлена, але є якийсь умовний ідеальний слухач , з яким я намагаюся спілкуватися, пропонувати йому теми, з якими я до нього йду на розмову. Ці теми можуть бути в текстах, які я пропоную, якщо це вокальний твір. Або в певних естетичних принципах, які я хочу сформулювати в якомусь інструментальному творі. Шукаю розмови з людиною, яка знає музику Стравінського, Месіана, Гіндеміта, -- тобто пропоную діалог з тою публікою, яка перейшла через якийсь досвід. З нею намагаюся комунікувати через музику. Щоправда, виникає інше питання: наскільки припустимо загравати з цим слухачем...Тут згадую іншого свого умовного наставника. Він не був моїм учителем. Але вважаю, що я багато в нього навчився, це Валентин Сильвестров, який каже, що не треба боятися, себе, таким, який ти є. Раз є таким, то й пропонувати мусиш себе такого. Приймайте, або не приймайте: мене таким створила Природа і Бог. Пошанування з боку суспільства є важливим, приємним і потрібним, але варто ставити собі іншу мету, намагатися чи хоча би постаратися думати про те, щоб твій твір пережив тебе. Тоді треба орієнтуватися не на відзнаки, а на те, як казав Шостакович : "Заздрити Баху чи Моцарту ". Заздрити доброю заздрістю. Що й тобі так хотілося. А коли не дано, то принаймні вивчати це, вслухатися в те, що є в скарбниці світової музики. А найважливіше - це її любити...

--Ця любов із взаємністю?

--Мені пощастило, що я маю з музикою постійний контакт: викладаю як віолончеліст,, маю досить багато студентів і постійно проводжу час в академічних стінах. Мої студенти грають Дворжака, Баха, Гайдна і я постійно входжу в контакт із цією музикою. Те, що ти чуєш в їхньому виконанні, заставляє слухати і еталонні виконання класики. Ти постійно проектуєш свою творчість на творчість майстрів і цей взаємний зв'язок відбувається між тобою і тою музикою Неперервний контакт з цією музикою дає внутрішні сили й захоплення.

--Чи справедлива думка, що музика більше ніж література й філософія, передає дух часу?


--Якби була відповідь, були сформульовані рецепти, всі би працювали за рецептами, діставали визнання часу. Для мене відповіді по суті й нема, бо ніхто не може зрозуміти, чому одні й ті самі ідеї, час визнає, або ні. Чому Бах стає серцем всієї музики, й ми умовно ділимо історію на "до Баха" й "після Баха"? Якась таємниця, чому так, а не інакше життя ставить свої акценти. Музика Баха , відкрита Мендельсоном через з лишком років, стала потрібною й до нашого часу. А, мабуть, були й більш знані композитори в часи Баха. Можливо були не менші, просто сталося так. Найбільші загадки є в тому, чому в один і той самий момент один і той же музичний мотив, який повторювався вже сотні разів, стає шедевром, а в другий - губиться. Якби ж то була якась зрозуміла причина цього... На жаль (або й на щастя!), це не зрозуміло.

--А вираження суспільних ідей часу через музику в минулому столітті?

--Для мене промовистий приклад Олів'є Месіана. Цей композитор із колосальним світоглядом, вихований в католицькому середовищі, по суті жодного твору не мав поза релігійним баченням. Він вперто ціле життя писав саме таку музику і зараз може бути зарахований до числа композиторів -гуманістів, класиків XX ст. Його християнський світогляд позначився на квартеті "На кінець часу", створеному в концтаборі. Це спосіб пізнати світ, відчути його у великих протиріччях у час великих лихоліть, -- тоді музика дає людям якийсь напрямок осмислення, бо композитор бачені й пережиті жахіття пов'язує своїм релігійним світоглядом, і присвячує йому все своє життя . Цей приклад беру як певну лінію, яка є в музиці. Бо й Бах приблизно так само писав, жодного твору в нього не постало просто так. Вкінці партитури він підписувався „Дякуючи Богу, такого то числа, Бах". Тому вважаю, що такі люди як Месіан через цей світогляд стали гуманістами, які прокладали для людей духовну дорогу музикою.

ДОВІДКА

Юрій ЛАНЮК (нар. 1957 у Львові) -- композитор, віолончеліст, лауреат конкурсу ім. М. Лисенка (віолончель), лауреат премій ім. Л. Ревуцького та Б. Лятошинського. Від 1990 р. викладає композицію і віолончель у ЛДМА ім. Лисенка, доцент. Член Національної спілки композиторів України з 1987 р. Як виконавець і композитор гастролював у США, Канаді, Німеччині, Бельгії, Польщі, Росії, Чорногорії, Швейцарії. Твори Ланюка записані на CD, він є одним із засновників та організаторів Міжнародного фестивалю сучасної музики "Контрасти" у Львові. Основні твори -- це програмні композиції для різноманітних камерних ансамблів та вокально-інструментальні твори, серед яких "Палімпсести" на тексти Василя Стуса для мішаного хору та симфонічного оркестру, "Спів для рівнодення" на слова Сен-Жона Перса, "Забута земля" за новелами Василя Стефаника для симфонічного оркестру та сопрано, "Мисливець Гракх" на тексти Франца Кафки, "ТанГОпак", "Музика для Решершу", "Музика для спогадів, нових притч та проповідей" на тексти Никанора Парри, "...вузли життя немов вузли пташиних льотів..." та "Скарга терну" на вірші Богдана- Ігоря Антонича, "Музика з книги стайнених просторів" та "Елегії для Птаха Сяйва".









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Кінець багатовекторності 
  ·  Українці хочуть у ЄС, але не в НАТО 
  ·  ПИТАННЯ ДНЯ 
  ·  Райони не вгамовуються 
Погляд
  ·  Долю "Криворіжсталі" вирішать у березні 
  ·  Шана за патріотизм. Посмертно 
  ·  Влада взялась за філармонію 
  ·  Тунель на вулиці Сахарова 
Поступ у Львові
  ·  Соснівка втомилася від хвороб 
  ·  Ветерани хочуть уваги 
  ·  Армії відновили газопостачання 
  ·  З'явилися незадоволені свідки 
  ·  Студенти матимуть житло 
  ·  Геннадій ХАЗАН: Міськрада хоче на вас нажитися 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  Чорновіл виростить Януковича 
  ·  Бакаю загрожують ґрати 
  ·  Путіна в березні не буде 
  ·  ЄС розширить навчальні програми 
  ·  Тимошенко не подобаються ДТП 
  ·  Кабмін обговорюватиме Зварича 
  ·  Білоруси тікають в Україну 
  ·  Порошенко радитиме Тимошенко 
Поступ у світі
  ·  Повернення у сім'ю 
  ·  Іран: сотні жертв землетрусу 
  ·  Білоруси не спатимуть 
  ·  Теракт до п'ятничної молитви 
  ·  Австралія скеровує підмогу в Ірак 
Спорт-Поступ
  ·  Ельбрус ТЕДЕЄВ: Любов до боротьби -- особлива 
  ·  Подарунок аутсайдерові 
  ·  По перемогу до Угорщини 
  ·  Бронзовий стрибок мукачівця 
  ·  Останні оберти "Мотора" 
  ·  Залишився останній шанс 
  ·  Беньо дебютував у "Венті" 
  ·  "Карпати" знову у Туреччині 
  ·  Останні оберти "Мотора" 
Економіка у Поступі
  ·  Росія на дроті 
  ·  Українська горілка завойовує Росію 
  ·  Митниця дасть лад з експортом 
  ·  Львівські автобуси -- найкращі 
  ·  Промисловість гальмує 
  ·  Держдепзв'язку не поступається 
  ·  Фінансовий ринок пручається 
  ·  Повний ПДВець 
Арт-Поступ
  ·  Юрій ЛАНЮК: Соромлюся казати, що я композитор 
Літературний Поступ
  ·  Професори і їхні вівці 
  ·  Свята неправда дипломатії 
post-Поступ
  ·  Тіні минулого 
  ·  Мова, якою мовчать 
Пост-Faktum
  ·  ІГОР ПЕЛЕХ: Мамо, Ви до кого говорите? 
  ·  КАЛЕНДАР