На нього Ви би звернули увагу на вулиці, хоча він змінює зовнішність, як натурниць. Оптиміст. Донжуан, але не Казанова... Мрійник. Він -- із тих художників, які малюють швидко, сміються щиро, вбирають натурниць в одну сукню і слухають гуцульських Томів Вейтсів. Одне слово (себто два), -- Тарас Бенях. І ще. Година спостережень за художником під час написання портрета, коли він примружує одне око, оперуючи пензлем, і бачить натурницю такою, якою вона ніколи себе не побачить у дзеркалі, -- це більше за інтерв'ю. Про позування можна писати цілий трактат, скажу тільки, що митець у процесі творіння стає недосяжним, а натурниця стає прозорою, бо він бачить крізь неї і пише листа часу. Може, і Джоконда була найпрозорішою жінкою да Вінчі.
-- Тарасе, таке враження, що Ти малюєш лише жінок.
-- Так склалося, що основа моєї творчості -- жіночі портрети, які хочу укласти в альбом. Гадаю, зроблю це до виставки у "Дзизі", яку заплановано на осінь. А в травні мене запросила польська галерея Alisar і запропонувала цікаву ідею: я приїду за тиждень і малюватиму безпосередньо в галереї портрети запрошених дівчат. Це буде відбуватися відкрито, глядачі зможуть за цим спостерігати.
-- Тобто для Тебе процес творчості не вимагає інтиму, відстороненості, певного усамітнення: Ти, пензлик і натура?
-- Такі процеси відбуваються найчастіше у майстерні. Майже ніколи я не робив портретів на вулиці задля заробітку. Хоча... якось, ми з Надійкою Андрусяк, яка вже довгий час живе в Парижі, вирішили піти під Помпіду писати портрети, бо там сидять усі художники. Але спочатку ми домовилися намалювати один одного. От, "постібалися" ми з нею -- зробили класні веселі портрети й подумали: та ж нас за такі "творіння" там поб'ють! Адже замовник хоче серйозні "фотографії".
-- Що Тобі найцікавіше зображати в жінках?
-- По-різному. Я намагаюся впіймати якусь пластику рухів: пози, жести. Я ніколи нікому не кажу: сядь отак, а руку перестав туди... Поза має бути природною, відповідати тій людині, її характеру. Тоді це найправдивіше. Звертаю увагу також на очі, хоча часто роблю портрети, де взагалі не малюю лиця (воно вгадується з обрисів). Для мене визначальною є композиція: іноді лінія є досконалою, нею все сказано.
-- А що Тобі не вдається передати в жінці?
-- Це більше не від мене залежить. Я мушу загорітися бажанням, якоюсь такою хтивістю... (Сміється -- Авт.) Вона має збудити мене, має бути в ній щось цікаве, що я захочу написати. Якісь рухи, вираз обличчя... не потрібно канонічної краси!
-- Ти є "швидким" художником, судячи з того, що можеш за 15 хвилин написати портрет, чи не так?
-- Бувають роботи, над якими митець працює довго, педантично, щодня. У мене роботи більш експресивні... ніби враження. Я побачив щось -- і намагаюся якнайшвидше покласти це враження на полотно. Хтось, дивлячись на мої роботи, собі думає: чи вони викінчені, чи ні (Посміхається -- Авт). А я люблю залишати де-не-де чисте-цнотливе полотно.
-- Ти, як Фауст, намагаєшся спинити мить на полотні?
-- Може, й так... Це для мене найважливіше, бо найправдивіше. В малюванні з натури одразу бачиш і малюєш деталь, яку з пам'яті відтворити вже практично неможливо. Тієї миті розум "відмикається", працюють лише руки, звісно, завдяки тому попередньому багажу напрацювань. Так само, як музикант: спочатку він бере інструмент і довго студіює із нотами, а потім, маючи досвід та знання справи, легко може передати враження у грі.
-- Маєш ідею-фікс?
-- Хочу зробити образ, який би приголомшував глядача. Приголомшував у гарному розумінні. Тобто ідея полягає в тому, щоби дуже серйозно взятися за портрети. Проте я не роблю спеціальних кроків (от завтра почну!) -- воно саме собою прийде.
-- "Джоконда" вражає чи приголомшує?
-- "Джоконда" вражає яко сильна енергетична річ, портрет, до якого і досі шукають шляхів розуміння. Я це полотно у Луврі бачив двічі: першого разу навіть не звернув на нього уваги. Бо коли йдеш музеєм, біля всесвітньо відомих творів стоїть постійно із 30-40 японців і клацають фотоапаратами. Рідко можна вхопити момент, коли майже нікого немає поруч, і можеш собі роздивитися. Та навіть "Джоконду" краще розглядати із репродукцій, бо оригінал -- не дадуть! Як не хотіли дозволити мені у Луврі робити етюди (із глядачів, не робіт), але охоронців вдалося переконати.
-- Тарасе, якої Ти думки про сучасне мистецтво? Адже Ти досить активний художник, часто береш участь у міжнародних пленерах, безпосередньо "крутишся" в мистецьких колах.
-- Мистецтво завжди відображає плин життя, а воно зараз схоже на швидкий вир, випадання з якого матиме погані наслідки. Зараз потрібно дуже швидко рухатися. Сучасне мистецтво, на мій погляд, дуже нетривке (перформенси, геппенінги тощо), але в позитивному сенсі. Це відображення якоїсь миті. Порівняно зі стилями, які тривали століттями, в яких працювали всі, -- тепер це зварйована колотнеча, біг... Відповідно, багато мистецьких проектів є миттєвими. Важливо, щоби вони були справді професійно зробленими, мистецькими та естетичними! Оце й усе.
ДOVIDKA: Тарас Бенях народився 1971 року. Навчався у школі образотворчого мистецтва ім. Івана Труша у Львові на відділенні різьби по дереву (1986-1991). На диплом виконав портал іконостасу для церкви в тернопільській області. У 1991-1997 рр. навчався в Академії мистецтв. Зробив перший в історії Академії захист диплома практично вночі (задля концепції). 1992 року брав участь у будівництві козацького бойового човна XVI ст. "Чайка", на якому подорожував узбережжями Європи. Мав виставки в Україні, Франції та Польщі. Із 2000 року -- постійний учасник малярських пленерів у Польщі Zelwa, 2001-2002 рр. -- учасник міжнародного пленеру скульптури в граніті Integrart. |
