|
|
 |
Мій Дрогобич »
|
|
 |
|
 |
___________________________________________________________________________
Спроба реабілітації літери… |
|
Оксана СОКОЛИК |
|
Не подумайте, що йдеться про воскреслу із совіцького небуття нашу українську букву Ґ. Ні, вона уже досить впевнено вкоренилася в усному й писемному мовленні українців.
Після "найбруднішої із брудних" передвиборчої кампанії хотілося б омити букву Я. Адже і сама буква і поняття, які нею позначають нічим не завинили перед нами. Це не проста літера. Це цілий космос, уміщений у форму знака. Це глибокий і безмежний океан, втілений у краплині звука.
На допомогу закличу людину, творчість якої останнім часом полюбляли використовувати у політичних баталіях. Згадаймо хоча б передвиборну програму партії "Яблуко" зразка 2002-го, очолювану Й.Бродським. Вона зводилася до вірша "Ти знаєш, що ти – людина?". (Практикують цитування цієї поезії і в рекламі наркологічної клініки, яка щодня звучить по радіо.) Автором цього розшарпаного на рекламні уламки одкровення є людина – зірка, людина – совість, людина – правда Василь Симоненко. У вірші він промовляє до кожного з нас, аби ми зрозуміли, якими унікальними, неповторними є.
Нещодавно Василеві Симоненку виповнилося 70. Незважаючи на те, що зірка його згасла 42 роки тому, світло від неї довго ще буде осявати нас із вами. Прожив якихось 28 літ, а ніби жив вічно й нікуди не відходив. Ще за життя витворив формулу безсмертя: "Так краще в тридцять повністю згоріти, /Ніж до півсотні помаленьку тліть." До тридцяти Василь не дожив. Мабуть, так було йому написано…
Навіть своїм народженням він заперечував невідворотність та логіку історичних і суспільних кліше: з'явившись на світ невдовзі після Голодомору, за кілька років до війни, із клеймом безбатченка, був виплеканий найдорожчими людьми – матір'ю та дідом. Може, саме пережиті у дитинстві кривди, дідова мудрість та материнська жертовність народили усвідомлення унікальності свого існування неповторності себе, як і кожної людини. Кожного Я. Може тому так боліло йому, коли хтось намагався оте Я втиснути в межі вузькодухого стандарту а чи ростягнути до безформеного й безхарактерного ВСІ. Про унікальність кожної людини, про повагу та самоповагу говориться у Василевому вірші "Я…":
Він дивився на мене тупо
Очицями, повними блекоти:
– Дарма ти себе уявляєш
пупом,
На світі безліч таких, як ти.
Він гримів одержимо і люто,
І кривилося гнівом лице рябе,
Він ладен був мене розіпнути
За те, що я поважаю себе.
Не стала навколішки
гордість моя…
Ліниво тяглася
отара хвилин…
На світі безліч таких, як я,
Але я, їй-богу, один.
У кожного Я є своє ім'я,
На всіх не нагримаєш грізно,
Ми – це не безліч
стандартних "я",
А безліч всесвітів різних.
Ми – це народу одвічне лоно,
Ми – океанна вселюдська сім'я.
І тільки тих поважають
мільйони,
Хто поважає мільйони "Я".
Дехто любить зараз роздумувати на тему: а яким би був Симоненко зараз? Чи вийшов би на Майдан у дні Помаранчевої революції? І що би промовляв до народу? Але доля тому й мудра, що не завжди дає відповіді на запитання, а завершує думку, як чиєсь життя, – трьома крапками… Мені приємно, коли народний Президент В.А.Ющенко доречно і дуже природно цитує рядки із поезій В.Симоненка у своїх промовах. Але мені неприємно споглядати, як деякі поети-ніби-то-шістдесятники, уникнувши арештів, переслідувань і замовчувань завдяки обслинюванню, обціловуванню та оспівуванню тодішньої системи, самі себе посадили на трон і нарекли живими класиками. Тепер вони – "помаранчеві гімнотворці". Вірші з них виходять, як перекисле тісто з діжі. Певно, таким, як вони свого часу казав В.Симоненко:
Не видумуйте муки і драми,
Не видавлюйте з себе сліз,
Правді в очі дивіться прямо,
Не відводьте погляду вниз.
***********************
Будьте схожі самі на себе -
Чи розумні, чи просто
дурні.
Будьте чортом
чи ангелом з неба,
Тільки не будьте
штучні й смішні.
Яка доля судилася б Василю, якби не було тих фатальних міліцейських ударів, що підірвали здоров'я і прискорили смерть? Нехай комусь моя думка видасться дикою та жорстокою, але думаю, що ця передчасна кончина врятувала його від значно більших страждань. Василь Симоненко був людиною того ж складу, що й Василь Стус чи Валерій Марченко. Він не вмів мімікрувати. Тому, швидше за все, його невдовзі чекав би арешт, роки тюрми, заслання і, можливо, та ж таки смерть. Та Бог подбав про нього. Василь Симоненко навічно залишився нашим ровесником, нашою совістю і світлом. Бо він – зірка, що зветься Я:
Я – твій ровесник.
Доля моя куца,
Печаль моя не відає кінця – Старих світил чіткі
орбіти рвуться,
І гаснуть ненароджені серця.
Я – твій ровесник,
пролісок надії,
Розтоптаний
жорстокістю нікчем,
Я – син краси і голубої мрії,
Я – автор ненаписаних поем.
Я – твій ровесник.
Доля моя куца,
Печаль моя не відає кінця.
Я кличу вас у відчаї
не гнуться,
А вибухати, як нові сонця! |
 |
|
 |
Влада хоче бути “чистою” |
|
Василь КИРИЛИЧ |
|
cьогодні шпальти багатьох газет рясніють заголовками статей про зміни в теперішньому керівництві країни, запровадженні незвичних методів керування новопризначеними високопосадовцями.
Стараються не відставати від нової хвилі демократизації й представники дрогобицької влади. Однак роблять це по-різному: дехто хоче, "очиститися", зблизитися з народом, а дехто, навпаки, "вийти чистим".
Наприкінці минулого тижня у дрогобицькій ратуші з'явилася "скринька довіри" яку запровадив міський голова Михайло Лужецький. Скриньку встановили у п'ятницю, як тільки Михайло Петрович закінчив пряме спілкування з дрогобицькою громадою на радіо "Франкова земля", де й повідомив про це нововведення. Отож, тепер дрогобичани зможуть задавати міській владі відверті запитання. Ключі від "скриньки довіри", як повідомлялося в радіопередачі, в одному екземплярі знаходитимуться у дрогобицького мера. |
Детальніше>> |
|
 |
Галерею мистецтв відкриють до Дня міста |
|
Олег ГУРНЯК |
|
Як ми вже повідомляли, ухвалою сесії Дрогобицької міської ради в січні 2005 року історико-краєзнавчому музею "Дрогобиччина" передано будівлю палацового типу по вулиці Тараса Шевченка, 38 для облаштування там Галереї мистецтв, яку планується відкрити 21 вересня цього року – під час святкування Дня міста. |
Детальніше>> |
|
 |
Стебницька ситуація: потерпілі отнимають грошову компенсацію |
|
Олег ГУРНЯК |
|
Ситуацію, що склалася в Стебнику на вулиці Пилипа Орлика внаслідок просідання земної поверхні, обговорено на нараді в ратуші. |
Детальніше>> |
|
 |
Знайшов один, а приписали іншій |
|
Роман ПАСТУХ |
|
Спочатку нагадаю народну притчу про рідну доньку і пасербицю. Послала їх мама ввечері кужіль прясти. Пасербиця була роботящою і слухняною, а лінива донька подалась на гульки. Опівночі дівчата стрілися біля перелазу. Пасербиця тримала в руці прядиво, а в доньки руки були порожні. "Дай, – каже вона до пасербиці, – потримати кужіль, доки ти перелізеш на мій бік". Пасербиця й дала. Але доки перелазила, донька вже хвалилась матері, як то вона цілий вечір сумлінно трудилась, а пасербиця гуляла з парубками. Ох і дісталось же тоді бідній пасербиці від мачухи! |
Детальніше>> |
|
 |
Нові "базарні" проблеми |
|
Василь КИРИЛИЧ |
|
Минулих четверга та п'ятниці у приміщенні Дрогобицького районного Народного дому відбулися збори підприємців, котрі займаються торгівельним бізнесом. |
Детальніше>> |
|
 |
Глина, камінь і метал в руках скульптора здатні говорити |
|
Роман ПАСТУХ |
|
Якби Роман Романович не створив більше нічого, крім пам'ятника знаменитій Роксолані – Насті Лісовській у її рідному м. Рогатині на Івано-Франківщині, то й тоді би посів гідне місце у монументальній україніці доби незалежності України. Але на його рахунку нині є вже більше півсотні пам'ятників, пам'ятних знаків і таблиць, що стали окрасою міст і сіл Галичини. |
Детальніше>> |
|
 |
Дрогобичани увіковічнять ім’я Володимира Баб’яка |
|
Олег ГУРНЯК |
|
Проводиться збір коштів на побудову надмогильного пам'ятника видатному музикантові Володимирові Баб'яку, який передчасно відійшов у вічність у жовтні 2003 року.
Від 1960 року і до останніх днів життя Володимир Іванович працював у нашому місті Дрогобичі. Його знали як талановитого піаніста-концертмейстера. З іменем В.Баб'яка пов'язані численні успіхи дрогобицьких музичних колективів і окремих виконавців, здобуті в концертних залах України та за кордоном. |
Детальніше>> |
|
 |
"Львівські музики" нагороджені дрогобицькими глядачами. Щедрими оплесками... |
|
Василь КИРИЛИЧ |
|
Ансамбль "Львівські музики" люблять усі, хто хоч трохи знається на музиці, любить "живе" виконання. Один мій знайомий вивчав попит іноземного аудіоринку, і серед того, що йому в першу чергу замовили привезти з України – записи ансамблю "Львівські музики".
Інтерв'ю з керівником ансамблю зі Львова Іваном Мазуром було зроблене в перерві між виступами в концерті до Дня святого Валентина у Дрогобичі. |
Детальніше>> |
|
 |
|