Мафія
Заговорили про боротьбу з корупцією. Причому всі в унісон. Воно й нічого, але як би не вийшло за Гоголем: "Усе, що б не було під начальством його, зробилося страшними гонителями неправди. Всюди, в усіх справах вони переслідували її, як рибалка острогою переслідує яку-небудь мясисту білугу, і переслідували її з таким успіхом, що у скорому часі у кожного знайшлося по декілька тисяч капіталу". Корупція -- то такий звір, що ти його в двері, а він у вікно. Ще жодна країна її не подолала повністю. Така вже природа чиновництва. Хоч ти їм кишені зашивай, хоч узагалі без штанів у кабінет пускай, а своє вони візьмуть. Тут річ не у корупції як такій, а в її масштабах. Ось не так давно вибухнув скандал у Ізраїлі. Якийсь міністр поїхав на курорт за путівкою за зниженою ціною. Щось таке на кшталт наших давно забутих профспілкових путівок. А воно виявляється, що міністрам такі путівки не належить давати. Немає в міністрів профспілок. А в'їдливі журналісти цю справу розкопали. Ось і довелося бідоласі відразу після відпочинку йти у відставку. Корупція? Корупція. Та порівняйте цю корупцію з нашою. Та в нас цілі галузі зникали в невідомому напрямку. Про зниклі ешелони я вже й не згадую. Занадто дрібна тема, як на мене. Ось я до того й веду. Викоренити корупцію остаточно неможливо. Проте коли в нас крастимуть хоч трохи менше, ніж раніше, то дуже багатими будемо. І я знаю, що так і буде. Бо дуже солідна команда прийшла до влади. Я аж сам собі заздрю, чесне слово.
Гутаперчевий
Я тут нещодавно з психіатрами радився. Відчуваю в собі деяку ненормальність. А в них, дарма, що інженери людських душ, розмови короткі: "А, то це ти на виборах за Буняка агітував?" "Ну, я, -- кажу" -- "То в такому разі тобі належиться третя група інвалідності. З приводу вялоперебігаючої шизофренії". Шизофренія, доповім вам, -- то захворювання, яке й характеризується розщепленням психіки. У мене до Буняка й досі двоїсте ставлення. З одного боку, він прекрасний менеджер, і його обіцянка подати всім воду -- цілком реальна. Ба більше, знаю, що він її виконає. А з іншого боку, бачу й в ньому ненормальність. Понесло його у високі сфери, куди керівникові міста без попередніх консультацій залазити небажано. Наприклад, уже нав'язле в зубах питання про відбудову Високого Замку. Фахівці найвищого рівня намагалися пояснити, що то справа не реальна, ба навіть шкідлива. У культурних країнах за консультацію таких фахівців потрібно платити грубі гроші. Наші були раді порадити й безплатно. Бо люблять своє місто. Та хіба він їх послухав? Далі править своєї. Хоч вивішуй на Княжій горі гасло "Побудуємо замок в ударному темпі, на зустріч річниці перебування міського голови при владі". От морока мені, от морока! Не вперше ж про це пишу. Якийсь гумовий дідок трапився. Ще й нарікає, що ніхто йому правди в очі не каже. Та я з радістю, але не люблю стояти у черзі. Гумовий, гумовий у нас міський голова. Ти його копаєш, копаєш, а він все скаче й скаче.
Митці
Мене чомусь на тему культури потягло говорити. А культура -- то річ делікатна. Митці -- люди нервові, не прості. При цьому я помів: що більший талант, то гірший характер. Я хотів би мати картину Ван Гога, але не хотів би бути його другом. Боронь Боже! Вухо відріже й скаже, що так естетичніше. Тому й хочеться поговорити про стосунки влади та митців. Талантам треба допомагати, бо бездарність, як відомо, й сама проб'ється. Проблема лише в тім, як виявити талант. Для прикладу візьмемо Катерину ІІ. Стосовно України вона -- вовчиця. Іншого визначення їй годі добрати. Але! Славнозвісного Мідного Вершника Фальконе творив аж цілих двадцять років. І всі ці довгі роки імператриця платила йому зарплатню й чекала на результат. А він усе переробляв і переробляв всій твір. Зате вийшов шедевр. При цьому (про це кажуть навіть прихильні до небіжки-цариці історики), вона зовсім не зналася на мистецтві. Однак у неї було інше, притаманне лише видатним політикам обдарування -- знатися на людях. Ось тому Суворов керував військом, а Растреллі -- архітектурою. Безбородько (неймовірно талановитий українець) був канцлером. Уявіть на хвилину, що могло статися й навпаки. Суворова примусили б ліпити Мідного Вершника, а Фальконе -- штурмувати Ізмаїл. У тому й полягає державна мудрість, щоби знаходити відповідних людей і доручати їм відповідні завдання. А це надзвичайно складно. Цей довгий дискурс викликала в мене цілком конкретна подія, а саме призначення Оксани Білозір міністром культури. І що я маю казати? Ті слова, що сказав, до друку не годяться. Я ж бо інтеліґент. Ну, як би висловитися делікатніше? Скажімо так. Вони погарячкували. |
