BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Інтерв''ю Поступу.    Арт-Поступ.    Пост-Factum.   
ЕКСКУРСІЇ У ЛЬВОВІ. ВІД 100 ГРН. 050 430 50 79
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
23 липня 2002 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  14:54 29-05-2017 -   У Львові через невивезене сміття та навалу щурів перекриватимуть дорогу  
  14:44 29-05-2017 -   Зовсім скоро на Львівщині розпочнеться призов офіцерів запасу  
  14:41 29-05-2017 -   Завтра на Львівщину приїде Володимир Гройсман  
  14:23 29-05-2017 -   У Львові створять сайт для незрячих людей  
  14:21 29-05-2017 -   Проект реконструкції Замарстинівського парку найближчим часом подадуть на експертизу  
Україна
  14:58 29-05-2017 -   Підозрюваних у мукачівській стрілянині відпущено  
  14:52 29-05-2017 -   У Києві затримали педофіла, який роками розбещував дітей співмешканки  
  14:48 29-05-2017 -   Адвокати Януковича хочуть, щоб суд допитав Порошенка  
  14:46 29-05-2017 -   Податківець на Київщині отримав подарунком 2 млн грн від дружини  
  14:42 29-05-2017 -   Україна несе відповідальність за довгі черги на кордоні, - прикордонна служба Польщі  
Світ
  14:51 29-05-2017 -   Генетики Китаю зібралися клонувати Леонардо да Вінчі  
  14:50 29-05-2017 -   Вчені довели можливість розмноження в космосі  
  11:41 29-05-2017 -   У Ворохті 19-річний юнак загинув, зірвавшись з тарзанки  
  11:36 29-05-2017 -   Смерть на фестивалі у Нью-Йорку: через нерозкритий парашут загинув військовий  
  10:17 29-05-2017 -   У Каннах перемогла шведська картина "Квадрат"  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Арт-Поступ  »  АГОНІЯ ЛЬВОВА

___________________________________________________________________________

Архітектурні інсталяції у стилі “макабра”
Держбуд” міськраді — не вказівка?
Вікторія САДОВА
 
У львівських ЗМІ триває кампанія формування громадської думки щодо нового проекту будинку на місці розібраної пам’ятки архітектури на вул. Валовій, 15. З’являються публікації, які подають усе так, буцімто є чимало охочих мати у новоспроектованій споруді офіси й помешкання, але кілька “несвідомих” городян чинить опір, обурюючись благодатній нагоді чим скоріш збудувати “суперєвростандартну” загрозу історичній автентичності Львова.

Звісно, можна з різних позицій дивитися на занедбаність архітектурних ансамблів середмістя і мати власні візії щодо того, яким би мав бути сучасний старовинний Львів. Однак таке бачення визначатиметься критеріями суб’єктивними (смаком чи його відсутністю, волюнтаризмом, конформізмом тощо). Натомість погодити різновекторні думки покликаний Закон. А він однозначно говорить про те, що розібрана після обвалу сходового маршу будівля має бути відновлена, адже вона й досі продовжує числитися в реєстрі пам’яток культури, які перебувають під охороною держави.

На жаль, керівництво міста, яке має реагувати на те, що з’являється в пресі, не тільки не бентежиться подібними містозгубними проектами, а й навпаки вітає їх. Агресивність, із якою створюється сприятливий клімат не для відновлення пам’ятки, а для новітньої забудови, насторожує.
Так само як і безпринципна настанова міського управління архітектури, яке позбулося голови, — якомога швидше збудувати, бо є інвестор з грішми. Це все білими нитками шито...

Тому в даній ситуації апелювати слід не тільки до лобістів будівництва, а радше до громадськості.

Адже це справа совісті городян. Це вони беруть гріх на душу, погоджуючись із тим, що зайшлі спритні будівельники обіцяють їй будинок-цукерочку. І в цьому випадку згадка про Клавдія — хтивого дядька принца — може не надто цензурна, але таки доречна ще й з огляду на те, що популярний твір Леся Подеревянського називається “Феномен датського кацапізму”. І так виходить, що хтось зовсім не зацікавлений у тому, щоб чітко пояснити людям, що відбувається довкола цієї гарної ідеї цукерочки. Бо феномен нашого кацапізму полягає в тому, що тоді як з одного боку йде громадська презентація попередніх проектних пропозицій відбудови будинку на Валовій, 15, то з іншого (синхронно, паралельно, самостійно й незалежно) — уже риють під нього котлован!

Не поспішайте не йняти віри. Уявіть собі тільки таку ситуацію: на нараді в п. Кравціва, який тепер заступає головного архітектора міста, розглядається питання про проведення археологічних робіт на вул. Валовій, 15. Головний інженер інституту “Укрзахідпроектреставрація” п. Гайда, ідучи на цю нараду, бачить, що на Валовій котлован уже копають! Невже це ковшем працює “археолог”?
Керівництво запевнює, що екскаватор тільки сміття прибирає, але машиніст екскаватора підтверджує, що копає котлован. І кому тут вірити? Не відомо, хто сценарист, але сценарій події прочитується зрозуміло: зараз викопають яму, піде дощ, заллє її, створиться загроза для будинку, що на вул. Братів Рогатинців, 18. Тоді в міськраді скажуть, що для будівлі виникла небезпека, і вона валиться. А щоб її врятувати, треба негайно зробити нульовий цикл за сусідньою адресою — на Валовій, 15.

Іншими словами: у час, коли ще нема жодних підстав робити будь-які земляні роботи, бо жоден проект ще не погоджений, — перша стадія будівництва вже запущена. Це змушує підозрювати, що проект таки десь існує, хоч його до пори до часу не засвічують, або остерігаючись конкурентів, або наперед знаючи про таку його ахілесову п’яту, як легітимність. Одне зрозуміло, ніхто б техніку на об’єкти виводити не став, коли б цими роботами не освоювалися певні кошти.

А громадська думка, яка відрефлексовувала б громадянське сумління, на жаль, запізнюється... Адже мало декларувати патріотизм. Любов до рідного міста мусить бути діяльною. Любов насамперед вимагає знання: знання потреб об’єкту твоєї любові, знання законів. Тому проблема не стільки в незаконослухняності, скільки у невігластві. І не тільки байдужого суспільства. Деякі фахівці (жартуючи при цьому, що справжні професіонали за гроші роблять усе) виявляють не менш споживацьке ставлення в підході до подібних питань: хіба то дивина, що кожен проектний інститут, шукаючи свого інтересу, намагається отримати замовлення, або проштовхнути “потрібного” підрядника? У таких меркантильних резонах і губиться справа збереження Львова як пам’ятки. Інциденти із двома будинками на площі Міцкевича та із проспектом Свободи, 45 переконують, що вони вже перейшли із класу винятків до класу правил. Однак випадок із Валовою, 15 напряму вже стосується не колишнього міського керівництва, а теперішнього. Невже йому не достатньо уроків на помилках попередників?

Ми маємо управління охорони історичного середовища і міське управління архітектури, через руки яких має проходити вся документація новітніх реконструкцій. Але вони не переймаються пам’яткоохоронними клопотами належним чином. А коли вже і наглядові органи дозволяють такі неподобства, то марно винити власника. Зрештою, якийсь відсоток власників, якби їм добре пояснити Закон, не захотіли б його переступати. Як знати, може вони б якраз і погодилися із рішенням фахових архітекторів-реставраторів. І зрозуміли, що той дешевший варіант (запроектувати за каталогом пластикове вікно) не зродить їхній інтер’єр настільки неповторним і унікальним як відреставровані автентичні деталі й фурнітура 17 ст. чи двері з окуттям. До речі, на пам’ятках національного значення кожен проект має проходити погодження фахової ради. Колись учена рада Держбуду, яку складали найкращі фахівці з реставрації, була не тільки стаціонарною, а й виїзною.
Вона давала дозвіл навіть не на зведення будинку, а на якісь двері, які робилися в історичну забудову. Утім, довкола того ядра, що взяте під охорону ЮНЕСКО, Львів має також цінну забудову. І там катастрофа повна. Гине наша славнозвісна сецесія, наш модерн, який чудує кожного, хто приїжджає до Львова!

Ми втрачаємо автентичність Львова саме в цьому розбудовчому шалі. І це починає страхати: кожного дня розрубуються двері, вікна саме в центрі, де найцінніша забудова із збереженою планувальною структурою, на яку ніхто не хоче зважати. Такими темпами — пророкують фахівці — ми втратимо історичний Львів буквально за рік-два. Свавілля сучасних власників, найліпше демонструють будинки на пл. Ринок, 26, 25. А це ж пам’ятки з державному списку! Чомусь вважається, що коли приміщення віддано в довготривалу оренду чи у власність, то новий власник, зайшовши в кам’яниці, може застосувати її до будь-якої функції. Однак Закон не передбачає, що замовник чи господар може на свій розсуд використовувати пам’ятку їй на шкоду. Та, на жаль, люди з великими грошима заявляють про себе як люди з малою культурою.

Біда ще й у тому, що кожна невеличка проектна фірмочка, працівники якої взагалі ніколи не мали до справи з методикою реставрації, отримує ліцензії на роботи з історичними будівлями. Спитати їх, як робиться дослідження й зондаж на будь-який отвір, як шукається перемичка, чи до якого часу належить будівля, на якій вони працюють, — ніхто ж відповіді не дасть! А проектною документацією таких фірмочок управління охорони історичного середовища вже просто завалене! Утім, що про це розводитися, коли така приватна фірмочка розташувалася в самому приміщенні дирекції заповідника.
Симбіоз дуже зручний для механізму корупції. При таких зрощеннях важко повірити в те, що наглядові органи можуть протистояти інвазії в історичне середовище.

Приклад із приписом “Держбуду” розібрати два поверхи, на проспекті Свободи, 45, може переконати , що вимоги цієї інстанції відновити пам’ятки на місці втрачених (зокрема й на Валовій, 15) — не порожній звук, а реальна заслона проти макабричних архітектурних інсталяцій на території, що перебуває під охороною ЮНЕСКО. Ті, хто приймають рішення на містобудівній раді, інколи пасують перед тиском обставин. Але громадськість погоджуючись на це, мусить обтяжити свою совість. І якщо це не проблема свідомості, то слід визнати, що корупція сильніша, а мафія — безсмертна. І новітні архітектурні інсталяції у стилі “макабра” — найкращий їм пам’ятник.

КОМЕНТАР

Лідія Горницька
реставратор

Цього літа ми можемо спостерігати, як сунеться той дев’ятий вал зумисної руйнації історичної частини Львова. Кожного дня, проходячи вулицями, бачу, як руйнуються найцінніші елементи того міста, яке — як ми декларуємо — перебуває під егідою ЮНЕСКО. Ця катастрофа набула такої кульмінації, що треба бити на сполох. Варто зупинити цей вал. Або визнати, що ми таки не гідні тої спадщини, яку маємо. Бо нічого фактично не робимо для її збереження.

За минулої влади на всіх бігбордах писалося, що наше місто — європейська перлина і “найпрекрасніше”, але насправді було запаскуджене до такої межі, що казати про якусь реставрацію чи методичний підхід до кожної пам’ятки зокрема або до міста в цілому — на можна взагалі.
Сучасники не гідні жити в такому місті й милуватися ним, якщо не дбають про історичну спадщину.

Гортаючи випуски “Галицької брами”, я знайшла статтю Івана Сварника у вересневому числі 1996 року про бургомістрів середньовічного Львова. Цікаво, що Йоган Алімпек — львівський аптекар, поет, учений і райця — зробив на поч. 17 ст. Зробив знаним Львів як місто, що має найкращі каменоломні порівняно з іншими містами Польщі, а також найкращих архітекторів, будівничих, зброярів та інших майстрів. Нарис про Львів Алімпек писав на замовлення Брауна для 6-томного видання “Міста світу”, виданого в Кельні 1618 р. Гуманістична європейська освіта Йогана Алімпека призвала до того, що він учинив нечувану у Львові річ: 1602-03 року очолив боротьбу поспільства проти магістрату, проти засилля патриціїв за демократизацію міського управління. За це його всіляко переслідували, ув’язнювали і навіть позбавили громадянства. Колись люди, які стояли при владі, окрім того, що були заможними, вони старалися це місто зробити кращим. Вони привертали сюди скульпторів, будівничих, живописців і місто, коли б у ньому зараз мешкали такі люди, як цей Йоган Алімпек, справді можна було вважати перлиною. Але, на жаль, правда в тому, що перли декому під ноги кидати не треба...









»  ТЕАТР
Золотий човник надії
Прем’єра “Івасика-Телесика” на закриття театрального сезону
 
Це не випадковість, яка може зрадити. Адже це третя поспіль прем’єра, яка викреслює тенденцію до давно очікуваного повороту на ліпше. І човен театру, який протікає (у прямому, а не переносному значенні!) мало помалу знаходить правильне русло. Прощаючись під завісу 81-го театрального сезону показом прем’єри “Золотий човник” за п’єсою Марка Кропивницького “Івасик-Телесик”, Перший український театр для дітей та юнацтва залишає своєму юному глядачеві та дорослим шанувальникам театрального мистецтва сподівання на зустріч із справжнім режисерським театром.

Чому режисерським? Бо вистави, які передували останній прем’єрі, давали зрозуміти: нарешті колектив очолив професіонал, який розуміє, яким має бути театр для дітей, і як для цього слід працювати з акторами. Хоч Олексій Кравчук усього лиш виконує обов’язки головного режисера, він заслуговує схвалення вже бодай тим, що зміг спровокувати до творчості всю акторську трупу і незважаючи на її некомплектність, націлити театр не на банальне заробляння, а на естетичні проблеми.
Детальніше>>
Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Львівські плани українського президента 
Погляд
  ·  У Харкові з’явились “опришки-кадебісти” 
  ·  Містичні збіги 
Поступ у Львові
  ·  Карпатський ліс віддають в оренду 
  ·  Точні лічильники – вищі ціни 
  ·  Передчасні висновки у справі Білозора 
  ·  Ще один стратегічний партнер 
  ·  Швейцарські гроші в Охматдиті 
  ·  Добрий приклад волевиявлення 
  ·  Турку готують до Бойківських фестин 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  ГУУАМ як фенікс із попелу 
  ·  Народний вибір” Банкової 
  ·  Загинув мер Хмельницького 
  ·  За дружбу з Мінськом і Багдадом 
  ·  Помер підозрюваний у справі Александрова 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  Найбільше американське банкрутство 
  ·  Уряд християнських цінностей 
  ·  Заробіток на смерті співвітчизників 
  ·  Шрьодер марить Нью-Йорком 
  ·  Фіни проти президента ЄС 
  ·  Альпіністка вижила після падіння 
  ·  СВІТООГЛЯД 
Інтерв''ю Поступу
  ·  Юрій КАРВАЦЬКИЙ: Місто, яке не будується, – приречене місто 
Арт-Поступ
  ·  Золотий човник надії 
  ·  Архітектурні інсталяції у стилі “макабра” 
Пост-Factum
  ·  Шумахер переписує історію 
  ·  КАЛЕНДАР