BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Спорт-Поступ.    ДАЙДЖЕСТ.    Економіка у Поступі.    Дискусія у Поступі.    Арт-Поступ.    Літературний Поступ.    Пост-Faktum.   
КуПол: новини
  Цитата Поступу
 
21 січня 2005 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  15:28 28-04-2017 -   У Львові буде встановлено меморіальну таблицю Андрію Білику  
  15:23 28-04-2017 -   Шахрай не заплатив львів’янці $6 тис. за куплений автомобіль  
  15:21 28-04-2017 -   На Львівщині судитимуть чоловіка, який викрав з могили на кладовищі погруддя пам’ятника  
  14:5 28-04-2017 -   Через ремонт колії трамваї не їздитимуть до львівського залізничного вокзалу п'ять місяців  
  14:1 28-04-2017 -   Внаслідок задимлення через коротке замикання електромережі у 1-ій поліклініці постраждалих і збитків немає  
Україна
  15:30 28-04-2017 -   4 травня почнеться суд над Януковичем, докази неспростовні – Порошенко  
  15:25 28-04-2017 -   Двоє офіцерів ЗСУ продавали перепустки через лінію розмежування  
  15:17 28-04-2017 -   Ситник: ГПУ порушила справи проти Супрун  
  13:59 28-04-2017 -   Порошенко: Гроші Януковича уже в Держказначействі  
  12:46 28-04-2017 -   Шахраї зняли більше десяти мільйонів із карток українців  
Світ
  15:33 28-04-2017 -   Самойлова підтвердила, що 9 травня співатиме в окупованому Севастополі  
  15:19 28-04-2017 -   У Британії Кличка назвали російським гігантом  
  12:44 28-04-2017 -   У США стратили вже четвертого в'язня за тиждень  
  10:7 28-04-2017 -   Бундестаг схвалив часткову заборону нікабу  
  10:6 28-04-2017 -   В Угорщині затримали майже тонну бурштину з України  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Арт-Поступ  » 

___________________________________________________________________________

Діоскури львівського андеґраунду
Виставка малярства братів-близнюків Петра й Андрія Гуменюків у галереї культурно-мистецького об'єднання "Дзиґа"
 
Він скидався радше на модерну акцію під назвою "Поклоніння волхвів", аніж на звикле у Львові (з неодмінними патетично-патріотичними, але від того не менш занудними промовами й нескромними та скоромними, незважаючи на піст, бенкетами) пишне відкриття художніх вистав, -- цей не надто велелюдний вернісаж братів Гуменюків.

На призначений час Львів уже чувся спорожнілим, спустошеним від денної передноворічної метушні й міг зосереджено налаштуватися на медитаційну нуту цієї вечірні. Якісь химерні прочани діставалися споночілими вже о п'ятій годині пополудні вузенькими довколишніми вуличками до освітленої яскині на Вірменській, 35, щоби скласти ту нечисленну аудиторію, котра ще здатна пошанувати й схилитися перед народженням Справжнього, де б воно й за яких умов не відбулося та яких видимих подоб не прибрало.

Ритуал відкриття вдався Шурі (знаний український митець сучасності Влодко Кауфман зі Львова, авторству якого належать, зокрема, експозиційні концепції виставок у галереї КМЦ "Дзиґа") не так Освяченням, як Введенням. Утім це було введення причетних, відшуканих самими картинами ще, либонь, задовго до того, як вони увібралися у стужавілу фарбову плоть, -- відомо ж бо, що картина, навіть за потужної креативної волі артиста на межі зі сваволею, самородна. Тобто вона сама породжує певним чином скомпонований образ і вже точно сама вибирає глядача, якому готова відкритися з довірою й надією відбутися нескінченну кількість разів у чині співпереживального відчитування.

Що ж до актуальної виставки, то впадало в око, що глядач неначе дивився в дзеркало, -- так виразно проступали риси портретної схожості персонажів картин та присутніх перед нею споглядальників. Жива галерея образів, кожен з яких немов зійшов зі сторінок енциклопедії львівського андеґраунду 1980-х -- узяти хоча б Дема (графік Валерій Дем'янишин), Дєда (концептуаліст Андрій Сагайдаковський), Таню (провідна акторка Театру ім. Леся Курбаса Тетяна Каспрук), Ягоду (поет, драматург, сценограф, графік та маляр Мирослав Ягода), -- і була тим невеличким табунцем публіки, яка принесла новонародженому Справжньому свої скромні дари -- увагу й потребу. Ту потребу, яка не визначається тусовочною модою чи ринковою кон'юнктурою, а є набагато глибшої природи -- розумінням, заснованим на очікуванні, що повітря ідей, яке вони разом вдихають, дасть на видиху не просто абстрактний звук, а слово Мови із її корпусним лексиконом, певною логічною структурою, полями понятійного напруження та стилістичними царинами. Так з великого Ніщо проступає зачаєна змога о-мовленного буття, момент о-притоменення, о-присутнення. Візуалізація цього акту вихоплює погляд, відбитий у одрузку дзеркала над фаянсовою мушлею в лазничці; кран над краєм ванни, де у воді зависли ноги позакадрового тіла; автоматичний порух руки, яка тягнеться струсити попіл із цигарки за прочинену заслінку кахляного п'єца...

Цей своєрідний (нічим кінематографічна розкадровка) триптих із серії умовно "блакитного періоду" (за аналогією з Пікассовим) Петра Гуменюка живиться не ностальгійним магічним реалізмом, який сприймався за такий на зіставленні опоетизування уламків трибу останніх великих стилів з уніфікованою й стандартизованою естетикою радянської доби, а таки ще живим і животворним середовищем побутування людини тут-і-тепер. "Тут" -- запевно, що у Львові, ну може, трохи розширивши цей локус -- у Галичині. "Тепер" -- це і є тепер, синхрон до нашого часу, нещодавно проминула актуальність якого маркована вслід за авторським підписом -- 2004.

Коли й є щось магічного й ностальгійного водночас у "блакитних" полотнах Петра Гуменюка, то це дві великоформатні картини з майже однаковим сюжетом діагональних композицій: хода в безвість чоловіка й жінки, між якими -- постать хлопчика. Була. І не стало. Чи їх не стало? Як раптово не стає нам любові, тих, хто відходить назавше, як не стає власного дитинства, але стає ностальгії за ним на все життя, що залишається. І треба йти далі. На цьому шляху трапляються інші сюжети (скажімо, такий життєвий епізод, як усе ще незабутнє творче об'єднання "Шлях"), але сталою залишається тема діалогу спорідненої крові й спорідненого духу. Розмова в основі малярських притч Петра. Нею наповнений і лункий простір довкола малих, але з мімікою дорослих на обличчі близнюків у однакових червоних костюмчиках та білих беретках (ото б Пітерові Гринвею сподобалося), і світляний трикутник над братом Андрієм, що чаркується з вифранченим у помаранчевий шалик Сагайдаковським знакового 9 (!) березня, і горизонтальна (майже ландшафтна) розгортка спілкування песі-такси з її господарем Ягодою, на якого стікає білими патьоками стоголоса тиша блаженної самоти, у ті нечасті години, коли Мирославові вдається хоч ненадовго приспати демонів, що терзають його...

Усі фігури з полотен Петра немовби позбуті земного тяжіння. У них відчувається фізична невагомість. За граничною простотою зображення та зображеного проступає чистота ідеї. Автор, який акурат торік зворушив завсідників цієї галереї зовсім не стилізованим наївом свого різдвяного проекту, в якому знайшлося місце й образам народної іконографії, й шопці, тепер начебто продовжив попереднє висловлювання. Щоправда, артикуляція сутнісного знайшла дещо інший вираз. Коли ж дошукуватися в загальному масиві сучасного українського мистецтва якихось умовних паралелей, хоч, звісно, це справа невдячна й непотрібна, то урочість Петрового малярства можна порівняти з поетичними й прозовими текстами Костя Москальця чи есеями Миколи Рябчука. Звісно, таке порівняння кульгає, але приблизно може визначити для консумента певні вектори духовної орієнтації. Є ще одна особливість, якої не оминути, але про яку важко говорити тому, що її надто легко можна спрофанувати. Необачна легковажність опису зужитими, здевальвованими словами ніяк не переконає того, хто не бачив Петрового малярства на власні очі, якою домінантою є його українська ментальність. І шляхетна людська гідність, котра на ній заснована. Усе святе, що за душею. Та про це ані пари з уст, аби не осміяли хами...

Петрового брата-близнюка Андрія на вернісажі не було (захоплений столичними революційними подіями, він перебував у Києві). Утім та відсутність не давалася взнаки насамперед через потужну енергетику його творів, а по-друге, через власну віддзеркаленість у Петрових полотнах. Бо чого-чого, а взаємного портретування, повторюся, на цій виставці таки не бракувало. Усе та ж натура, натурники й натурниці слугували моделями й Андрієві. А деякі з них інспірували його власною творчістю (перегуки з тезкою Сагайдаковським чуються виразно, навіть коли вони на рівні алюзій, а клозетова фабула з "Поступом" відсилала до Коха, та не теперішнього, а десятирічної давнини).

Експресивна малярська манера та відповідна їй колористична палітра Андрія Гуменюка, не заперечуючи Петрової філософської споглядальності, роблять пропоновану "розмову" більш екстравертною. Андрій не боїться загострювати конфліктну ситуацію в межах цього спілкування контрастами відкритих кольорів. Тут активний червоний кривавить з-під горішньої планки рами й сигналізує потужніше за залізничний семафор та прапорцеві мітки для затравленого звіра -- зважуйся, ось тільки так може бути здобута свобода: подоланням небезпеки, коли ніщо не гарантує вороття. Один шлях -- протяжність червоно-чорних кадрів без рами. Лірика свободи -- кохання: Андріїв автопортрет з гогенівськими квітами за благовіщенським сюжетом визначає у центрі гогенівський же ж колорит (і це за вангогівського мазка!) тіла оголеної дружини Тані, в тяжі, при надії, при життєродному чині. Осяйний тріумф природи в образі плодоносної Помони супроти тривоги -- сам джерелом тривоги.

Бува й така ніжність -- на розрив аорти, і свобода -- на смак крові. А не грошей. Це коли по-нонконформістськи. У Андрія із цим, здається, усе слава Богу. Бо, повернувшись до України після праці (не художником, а будівельником) у США, де він став свідком великої американської трагедії 11 вересня 2001 року, Андрій Гуменюк у тій же галереї КМЦ "Дзиґа" зміг задемонструвати експозицію зі свого трансатлантичного доробку, в якій ані натяком не простежувався дух угодовства з філістерством, хоч були це упереваж твори малого формату -- натюрморти й автопортрети. Згодом, беручи участь як актор у міжтеатральному проекті постановки Ягодиної п'єси "Ніщо", яку на сцені Театру ім. Заньковецької зреалізувала режисер аматорського театру "Небо" Марія Верес, Андрій грав знову ж таки не кого іншого, як себе -- Митця. Просто на кону за час дії вистави він творив картину, найсуб'єктивнішу й найоб'єктивнішу водночас -- розп'яття. Який уже тут конформізм за такої детермінації Свободою, яка заміняє фарбу на кров!.. Парадоксально, але чуючись на силі уневажити стани, Свобода все одно залишає змогу буржуазному консументові тримати подібне мистецтво в андеґраунді. Ринкової проби воно здобуде хіба що з певної часової дистанції. Утім його можна вже зараз вважати визначною потугою протилежної, тобто контркультури.

Ностальгійний P.S.: Після вернісажу Гуменюків у рамі вікна каварні на Вірменській (немовби й не збігло чверть століття!), на золотому тлі, залитому електричним сяйвом, вимальовувалися чіткі силуети тих персонажів, які все ще вели поміж собою бесіду на полотнах, що залишилися висіти в "Дзидзі". Ця картина була варта того, щоби затримати її у пам'яті кольоровим кадром життя, яке було настільки прихильним, що дозволило не тільки розминутися з ним, а й упізнати цей своєрідний месидж із минулого. Овид мистецького Львова без Діоскурів-Гуменюків -- не те зоряне небо, що над моєю головою. Тільки-от, що змінила за цей час Свобода?









» 
Театр з ліхтарем Діогена
Завтра й позавтра у Театрі ім. Леся Курбаса -- нова вистава режисера Володимира Кучинського за однойменним твором Григорія Сковороди "Наркіс"
 
Підсумовуючи проект багатолітніх досліджень під умовною назвою "театр бароко", розпочатий постановкою "Благодарного Еродія" за Григорієм Сковородою, курбасівці знову звернулися до твору цього автора. На вдалому сценічному втіленні етично-дидактичного тексту "Наркіса" позначилися не тільки суто акторські роботи (в актуальній прем'єрі -- як, зрештою, й завжди! -- Олег Стефан, Андрій Водичев, Олексій Кравчук, Микола Береза, Тамара Горгішелі та їхні колеги вражають особливим ставленням до слова, співу й пластики тіла), а й концептуальна сценографія Влодка Кауфмана та Наталки Шимін.
Детальніше>>
» 
Прем'єрний зорепад у Києві
Анастасія КАНАРСЬКА
 
Для львівських театрів без особливих яскравих подій, у швидкоплинному гомоні свят майже і промайнув січень 2005 року. Натомість для Києва він став справжнім парадом прем'єр. Таке враження, що кожен київський театр хотів увійти в новий рік з новим творчим здобутком.

Художній керівник і директор Театру на Подолі, заслужений діяч мистецтв України Віталій Малахов звернувся до творчості свого улюбленого письменника Міхаіла Булгакова і здійснив постановку його комедії "Дивакуватий Журден". У виставі задіяно майже весь акторський склад театру. Прем'єра цієї вистави ознаменує відкриття у Києві ще одного театрального майданчика Театру на Подолі -- на вулиці Андріївський узвіз, 20-Б, майже навпроти будинку, де жив Булгаков. У новому приміщенні розміщені адміністративні служби театру, кабінет художнього керівника, каса, зручна репетиційна зала, невеличка глядацька зала, яку Віталій Малахов воліє називати "театральна вітальня".
Детальніше>>
Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Початок епохи Ющенка 
  ·  Медведчук звільнився 
  ·  Чорновіл потрапив у лікарню 
Погляд
  ·  Не запитуй 
  ·  ПИТАННЯ ДНЯ 
  ·  Місце Павелла посяде Райс 
  ·  Протокол Ющенка-Тимошенко існує? 
  ·  Останнє засідання Кабміну 
Поступ у Львові
  ·  Хто ж отримає медаль? 
  ·  Сімейні пологи в моді 
  ·  Мер Винників проти відставки 
  ·  Охороняти Карпати -- зі Львова 
  ·  У міста забирають парки 
  ·  Інтернет і революція 
  ·  У школу без страху 
  ·  Міська "Нова Україна" 
  ·  Львів має бюджет 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  Литвин врятує кучмістів 
  ·  Кінах призначить губернаторів 
  ·  Мороз хоче Київщину 
  ·  Одеські пікети "синіх" 
  ·  Ющенко відвідає Москву 
  ·  Янукович здався 
  ·  Зрив останньої операції Кучми 
  ·  Процедура інавгурації: світовий досвід 
  ·  Регалії Хмельницького -- Ющенкові 
Поступ у світі
  ·  Справу ''Курська'' розглядатимуть у Страсбурзі 
  ·  Бордель із дипломатичною недоторканністю 
  ·  Іракські китайці тероризують США 
  ·  Система оповіщення цунамі 
  ·  Депутати як нацисти 
  ·  СВІТООГЛЯД 
Спорт-Поступ
  ·  На перемогу надихнув Бубка 
  ·  На черзі Іран 
  ·  Одного сету замало 
  ·  Подвійний удар львів'ян 
  ·  Переможний вояж "Сокола" 
  ·  Євродосвід "Локомотива" 
  ·  vivat король! 
  ·  "Козачка" загасила "Зірку" 
  ·  "Галичанка" збирає податки 
ДАЙДЖЕСТ
  ·  Ціна апельсинів 
Економіка у Поступі
  ·  Фондова революція 
  ·  Гроші повертатимуть частинами 
  ·  З державою треба ділитися 
  ·  Підказки для нотаріусів 
  ·  Пролонгація проблем ГЗК 
  ·  Маємо бетонний завод 
  ·  Безмежна іпотека 
Дискусія у Поступі
  ·  Подвійний стандарт 
Арт-Поступ
  ·  Театр з ліхтарем Діогена 
  ·  Діоскури львівського андеґраунду 
  ·  Прем'єрний зорепад у Києві 
Літературний Поступ
  ·  Повернення до ідеалу краси міста 
Пост-Faktum
  ·  Нагорода Пулітцера 
  ·  Емір Кустуріца в Каннах 
  ·  Рембо знову повертається 
  ·  Продається імперія 
  ·  КАЛЕНДАР