Мандри інтернетрями рано чи пізно зіштовхують користувача Microsoft Explorer з віртуальними потворками, котрі відомі загалові, як "компутерні віруси". Вони непомітно зістрибують з картинки, закачаної до "пісішки" від підлого порносайта. З простої такої і майже невинної картинки, де цілуються оголені дівчатка. Віруси просочуються крізь захисні мури нортонів і касперських та злочинно перекодовують програми мережевого з'єднання на режим "загального доступу". І ось уже цифрова лапа невідомого гакера твердо скеровує вашу веб-машину на манівці інформаційних та грошових втрат.
Ніхто від цієї халепи не застрахований. Зазнавши атаки, я засумував й викликав веб-майстра. Вбиваючи четверту копію злочинної програмки, достойний спеціаліст сказав авторові цього допису: "Зрештою, наше суспільство -- той самий компутер, тільки трошки крейзанутий. І з переповненим хардом". "Але вірусів у ньому від того не меншає", -- припустив я. Пан майстер подивився на мене крізь затемнені окуляри і раптом погодився: "Вірусів у ньому хоч с...ою жуй. Тут ти маєш рацію". І я замислився над його мудрою констатацією.
Суспільні віруси, як уявилося мені, є двох типів. Перші виникають як наслідки неминучих збоїв суспільних механізмів і супроводжують життя соціуму із сивої давнини. З часів найперших інсталяцій "операційної системи" з назвою "Україна". Точніше, ще за тих часів, коли система називалася "Скіфія". Чи то "Гіперборея". Корупційні традиції та інша азіатчина якраз серед вірусів першого типу. Боротися з ними дуже важко, адже вони давно зжилися-здружилися із "системними файлами" суспільного "компа". Вони невіддільні від ментальних "протоколів" національної самобутності. Вони санкціоновані такими високими інстанціями та авторитетами історії, що набули статусу "священних вірусів". Завдяки творам мистецтва вони здобулися на власну іконографію. Відношення до них є вельми сентиментальним: "Цюнькай, моя мармолядочка, не встидайся!". Мусимо толерувати цих мешканців тисячолітньої історії. Не відкидаю можливості, що всі історичні міти є узаконеними й вшанованими "суспільними вірусами". Можливо навіть, що сама історія є гіпервірусом, який віковічно паразитує на соціальній машинерії. Принаймні як професійний історик маю право на таке припущення.
Другий тип "суспільних вірусів" -- технологічний. "Технологічні віруси" привнесені в життя суспільства з певною метою, що не завжди є деструктивною. Вони мають своїх творців. Знаних або анонімних. Ленін, як відомо, створив соцвірус під назвою "диктатура пролетаріату" й детально описав дію цієї програмки у книзі "Держава і революція". Вісімдесят років інші мислителі створювали антивіруси для знищення ленінського дітища, але ж талановиті розробки відрізняються від бездарних майже цілковитою незнищенністю. Ми ще побачимо несподівані трансформери цього вірусу. Ілюмінати вісімнадцятого століття (чи той, хто ховався під маскою ілюмінатів, -- питання спірне) запустили в суспільний обіг соцвірус під назвою "Безумовний пріорітет прав людини". Через півтора століття ця програмка майже "з'їла" велику і симпатичну системну програму "Релігійний фундамент суспільства", а в останні десятиліття добиває ще одну "велику програму" під назвою "Націоналізм".
Для захисту від технологічних "суспільних вірусів" компутер-соціум робить собі "перезавантаження". Вони називаються революціями. Вони є необхідними, хоча від частих перезавантажень-революцій суспільство псується та деградує. Нещодавно Україна пережила локальне перезавантаження системних суспільних програм під гаслом Помаранчевої революції. Воно торкнулося незначної кількості "системних файлів". Дехто вважає, що під час цього процесу було знищено вірус "Кучмізм". Дехто, навпаки, стверджує, що цей вірус живісінький, і врятувати від нього може лише особлива й радикальна антивірусна програма люстрації. Себто програма повного вичищення файлу з назвою "Українська політична еліта". Я ж припускаю, що "Кучмізм" -- це лише нова назва дуже старого "вірусу першого типу", що мешкає у ментальності переважної більшості мешканців нашої країни. Саме він примушує їх до створення кланів і клаників. Коли пересічний український бізнесмен бере своїм комерційним директором не фахового економіста, а члена родини -- це теж "Кучмізм". І йому не десять й не сто, а дві тисячі років. Перезавантаження-революції йому не страшні. Він переживе суспільні перевороти усіх кольорів веселки. Адже гасло "родинності" вже є в програмах трьох десятків вітчизняних партій. Але кожному вільно плекати ілюзії. Зокрема й щодо вірусів. Та інших бацил. |
