"Буду світ свій різьбити, як камінь... Слово своє буду острити на камені моєї душі і, намочене в труті-зіллю, пускати буду наліво... І слово своє ломати буду на ясні сонячні промінчики, і замочу його в кожній чічці, і пускати буду направо. А свій камінь буду різьбити все, все!"
(В. Стефаник)
Ці межово сконденсовані експресивні рядки "Мойого слова" Василя Стефаника, у яких ключ екзистенції життя письменника і кредо його творчості такі близькі світовідчуванню кожного митця, а тим паче скульптора. Ретельність шліфування форми, вага художньої деталі, новелістична концентрація змісту, ліричність, філігранність образна й стильова -- високі Стефаникові риси, притаманні львівському скульптору Любомирові Яремчуку, що теж прийшов у світ, аби "різьбити його все", себто щоденно...
Нехай це асоціативне типологічне зіставлення не видається нескромним: вимогливість до себе як до творця, красномовність скульптурного (в широкому розумінні слова) штриха споріднюють (в будь-якому разі -- мали б споріднювати!) таланти України нинішньої з титанами української національної еліти епох минулих. Щодо Яремчука, який народився і виріс у славетному місті Івана Вишенського (Судова Вишня на Львівщині), посеред аури Івана Франка (поет тривалий час і неодноразово перебував у цьому галицькому містечку), то немаловажною обставиною, як зізнається скульптор, стало те, що на книжковій полиці скромної учительської родини стояв і багато разів перечитувався томик Василя Стефаника, великого різьбяра глибоких пластів людської душі... Емоційність скульптора, темпераментна експресія в образотворенні беруть початок із юних літ. 1979 року випускник Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва успішно дебютував у галузі меморіальної монументальної пластики. Це -- дипломна робота "Іван Франко-гімназист". Бронзовий горельєф було встановлено на фасаді будинку Дрогобицького педагогічного університету (колишня гімназія, де впродовж восьми років навчався Франко). Дивовижну цілеспрямованість молодого Франка, його інтуїтивне передчуття майбутньої ролі в інтелектуальному і політичному поступі української нації молодий скульптор відтворив у стислій за розмірами і жанром меморіальній таблиці.
Яремчукова "Країна Франкіана" -- велика й різножанрова. У ній -- художньо-меморіальні таблиці (корпус Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка; рідне місто скульптора -- Судова Вишня), скульптурні портрети (зокрема в меморіальному музеї Франка у його родинному селі Нагуєвичах, в залі офіційних прийомів у Посольстві України в Австрії); могутні пам'ятники, як, наприклад, в Івано-Франківську (перше місце у всеукраїнському конкурсі, у співавторстві з Миколою Посікірою). Етапною роботою у мистецькій Франкіані Любомира Яремчука став пам'ятник Франкові у Відні (1999 рік).
Круглу гранітну колону увінчує бронзове погруддя українського поета і мислителя. Архітектура однієї з центральних площ австрійської столиці (будівля колишньої університетської бібліотеки, де працював Франко, українська греко-католицька церква Св. Варвари, яку впродовж 1892-1893 років відвідував поет і на хорах якої читав "Апостола") вимагала академічного чи радше класичного потрактування теми. Віденські вулиці, майдани, парки і сквери несуть на своїх раменах понад вісімсот пам'ятників видатним постатям європейської історії та культури. Як почуватиметься у цьому великому пантеоні номінант на Нобелівську премію Іван Франко? (Як відомо, лише передчасна смерть поета посеред вихору Першої світової війни позбавила його цієї високої відзнаки). Віденська влада та високі мистецькі комісії не так просто віддають частину свого міста для побудови ще одного пам'ятника. Талант скульптора, помножений стараннями Посольства України в Австрії та авторитетом Австрійсько-Українського товариства, був оцінений належно. Яремчуків Франко "увійшов до Відня так, наче знову повернувся до міста своєї творчої, наукової і політичної зрілості" (з виступу внука Каменяра, вченого і дипломата Роланда Франка на урочистостях з нагоди відкриття пам'ятника). Президент Австрійсько-Українського товариства, д-р Борис Ямінський, визнаний діяч української діаспори в Європі, дуже точно окреслив значення цього пам'ятника для всього світового українства: "На віденській площі постав інтелігент, аристократ духу, світоч української і світової науки, котрий через суспільні обставини того часу у свої тридцять шість років приїхав до Відня здобувати докторський ступінь. Це -- пам'ятник великому українцеві, що власною творчістю підніс рідне письменство на вершину світової гідності і слави".
Скульптурний доробок митця (а це понад п'ятдесят монументальних творів та цілий клондайк творів станкової пластики) не застиглий момент буття, а саме буття у його динамічній тривалості. Окрім глибокого психологізму, який є головним у його творчій манері, Яремчука вирізняє з-поміж інших митців його цеху виняткова пластичність образу, що частково споріднена з манерою його вчителя, відомого українського скульптора і педагога, професора Дмитра Крвавича. Яремчук -- не лише вдячний учень, що зумів витворити власний художній почерк, але й творчий партнер славетного майстра. Яскравим прикладом такої співпраці став перший в Україні пам'ятник Михайлові Грушевському у Львові (до творчої групи увійшли Крвавич, Посікіра, Яремчук, архітектор Каменщик). Класична і водночас новаторська робота цілком справедливо увійшла в число мистецьких досягнень сучасної української скульптури.
У галереї митця -- величні постаті таких велетів української історії, як князі України-Руси Ярослав Осьмомисл, Ярослав Мудрий, Володимир Великий (історико-скульптурний комплекс "Слов'янський сад" у Володимир- Волинському), князь Данило Галицький, Іван Вишенський, гетьмани Петро Сагайдачний та Іван Мазепа, український Пророк Тарас Шевченко, військовий міністр Західно-Української Народної Республіки Дмитро Вітовський, провідники національно-визвольного руху Микола Міхновський, Ольга Басараб... У мистецькому світі автора зустрінемо і Лесю Українку (художньо-меморіальна таблиця у Відні), Богдана Лепкого, Модеста Менцинського, Станіслава Людкевича, Володимира Івасюка...
Любомир Яремчук -- художник експресіоністичної виразності. Його імпресійність -- тонке мереживо, через яке просвічує філософська настроєвість в осмисленні буття і людського існування в ньому. Не можна не помітити викінченості, завершеності кожної його композиції. На обличчях його героїв гра емоцій і почуттів представлена у всьому багатоманітті. Яремчук як скульптор належить до тих митців, що за прикладом Михайла Коцюбинського, занурившись у світ своїх героїв із великою світляною лампою, бачать той світ у грі сонячного проміння. Особливо виразно вирує той сонячний світ у станкових роботах митця. Серед них портрети метра української скульптури Дмитра Крвавича, народної артистки України Лариси Кадирової, геніального Мікеланджело чи таємничої у красі своїй галичанки-однокурсниці... А ще проникливі скульптурні новели художника: "Жайворонки", "Хлопчик над струмком" (ці камерні скульптури після успіху на багатьох виставках, зрештою, цілком логічно перенеслися на львівські майдани, увійшли у каталоги найвишуканішої урбаністичної пластики). Українські та європейські колекції увібрали у свій мистецький клондайк такі скульптурні феєрії Яремчука, як "Пора стиглого винограду", "Двоє", "Журавлі", "Степова тиша", "Лісове озеро", "Деметра", "Фея гіркого мигдалю", "Материнство", "Молитва".
Облишмо переліки, нехай говорить каміння. Інша річ, коли каміння безмовне -- тоді за нього говорить ім'я скульптора. Хоча навіть не у відомості автора творіння таємниця, таємниця -- в таланті (якщо цієї таємниці немає -- значить немає таланту?). Бозна. |
