Єврозона входила в новий 2005 рік із не надто оптимістичним настроєм. Високий рівень безробіття, пригальмоване економічне зростання, надто високий курс євро, який шкодить експорту, негативна кон'юнктура... До того ж, усі ці негаразди найбільше вразили два локомотиви Європейського союзу -- Францію та Німеччину. Утім маленьке герцогство Люксембурґ, котре з першого січня перейняло на себе головування в ЄС, обіцяє докласти всіх зусиль, аби покращити ситуацію.
Мальовнича крихітна країна затиснута двома велетнями -- Францією та Німеччиною, Люксембурґ упродовж останніх років незмінно був серед країн із найвищим рівнем життя. Щобільше, герцогство намагається навіть допомогти вирішити дошкульні проблеми безробіття сусіднім країнам. Причому заробити в Люксембурзі можна більше, аніж у Франції, Бельгії чи Німеччині.
Прем'єр-міністр Жан-Клод Юнкер, переймаючи на себе віжки правління в Євросоюзі, чітко заявив, що пріоритетною тепер буде не політична, а економічна галузь. Насамперед -- реформа стабілізаційного пакету єврозони, оживлення так званого Лісабонського процесу та вироблення принципів наповнення загальноєвропейської скарбниці на наступні роки. Тож ті питання, котрі наробили останніми роками чимало галасу, наприклад ухвалення Європейської Конституції, відсунуто поки що на марґінес.
За всієї складності вирішення нинішніх економічних проблем у ЄС завдання не виглядає цілком безнадійним. Адже поволі, але впевнено надходять позитивні сигнали. Зокрема з перших робочих днів нового року на європейських фінансових ринках запанував вельми оптимістичний настрій, якому посприяло, зокрема, певне зміцнення долара та зниження цін на нафту, а також позитивні макроекономічні показники. Одним із них є зростання індексу активності європейських менеджерів з питань закупівлі. Це є свідченням того, що промислове зростання в єврозоні вперше за тривалий проміжок часу прискорилося. А найбільше народне господарство Європи, тобто німецьке, підбиваючи підсумки торгівельного балансу, може похвалитися експортним рекордом за 2004 рік.
Безумовно, всього цього замало. І наміри, закладені навесні 2000 року в основу "Лісабонського процесу", спрямованого на те, аби ЄС став провідною економічною силою планети, поки що нагадують лише сміливі заяви Хрущова, котрий мріяв наздогнати й перегнати США. І головна проблема -- проблема гнучкості економічних відносин -- у більшості країн Євросоюзу так і залишається невирішеною. Реформи, котрі нині є вкрай необхідними, відбуваються надзвичайно повільно й болісно, під супровід гучної критики з усіх боків.
І тут Люксембург, котрий уже давно виплутався з тенет "соціально орієнтованої" економіки, нічим не зможе допомогти своїм сусідам, допоки ті самі не здобудуть політичної волі. Існує лише надія, що імпульси для цього тяглові двигуни Європи отримають від новоспечних країн-членів, чиї економіки за останній час позначилися досить стрімким зростанням. |
