the Financial Times, Британія
Міхаїл Саакашвілі : Третя хвиля звільнення Європи
Те, що відбувається в Україні, для мене завжди глибоко небайдуже. За кілька місяців до виборів я розмовляв з багатьма главами держав, включаючи і президента України Леоніда Кучму, і попередив їх, що там, де знову плюнуть в обличчя демократії, буде те ж саме, що і в Грузії. Дехто з моїх співрозмовників відкрито не погоджувався зі мною, вказуючи на кращий, порівняно з Грузією часів Шеварднадзе, стан української економіки, на більш твердий контроль українського уряду над ЗМІ і спецслужбами. Я стояв на своєму, постійно повторюючи їм одну просту думку: боротьба піде не за економіку, а за демократію і головне право громадян -- право вільно вибирати своє майбутнє. Як би сильно не стискали горло пресі, правду не можна змусити замовчати.
Мої прогнози цілком справдилися, коли після виборів в Україні почалася криза. Український народ мирно вийшов на вулиці, щоб захистити своє право на демократію. Як і багато моїх співвітчизників, я захоплювався їхньою мужністю. Я з гордістю дивився, як серед українських прапорів на майдані Незалежності в Києві розвіваються і грузинські прапори, і з радістю слухав, як часто лідери "помаранчевої революції" звертаються до прикладу моєї країни.
Але відразу, як і у випадку з Грузією, з Росії й інших країн понеслися голоси, які кричать про змову, про те, що події у Грузії, як і в Україні зрежисовані якимись таємничими темними силами. Як лідер першої революції і гарячий прихильник другої, я можу сказати, що видумувати такі теорії -- значить не розуміти основ людської натури. Мільйони людей не виманиш на вулицю ні грішми, ні обманом. Ніщо не змусить людей побороти мороз і страх за власне життя, окрім основного інстинкту -- бажання людини бути вільною.
Сьогодні події розгортаються з ураганною швидкістю. Світові доведеться пильно стежити за виборами 26 грудня і не послабляти уваги ще довгі роки, протягом яких вороги демократії будуть намагатися не дати Україні рухатися вперед, як зараз вони намагаються зробити це з моєю країною. Але я твердо вірю, що зрештою ці реваншистські спроби остаточно проваляться. На всьому пострадянському просторі пройдуть реформи і цим самим завершить свій біг третя й остання хвиля звільнення Європи.
Время Новостей, Росія
Урок української для Росії
Аналіз партій, зіграних російським впливом в Україні, показує: виграти Росія не могла. Наші політтехнологи в Україні "соціологічним шпигунством", яким постійно замаються американці, себе не навантажували, нас ледь вистачало на экзіт--поли в день голосування. У підсумку президент Путин їде в Україну, знаючи, що головною проблемою для зв'язаних з Росією українців є лише те, що їм як іноземцям необхідно протягом трьох днів зареєструватися в Москві. А російська громадськість дивується соціальному вибухові в доведеній до розпачу корупцією країні. Американці цей вибух пророчили. А здатність пророчити соціальний вибух -- крок до того, аби зробити його "спрямованим": наприклад, проти урядових будинків у Києві. Можливо, наші політтехнологи в Україні готувалися лише до виборів не від великого розуму?
Захисники російських інтересів в Україні працювали в режимі пожежної команди, почавши кампанію проти Ющенка за два місяці до виборів, хоча небажаний для Росії кандидат почав зміцнюватися як мінімум з 2000 року. От якби наші компанії хоча б частину своїх прибутків від постачань газу в Європу через територію України віддавали на фінансування, скажемо, російської культури в Україні, можливо, "галицький проект" щодо переорієнтування української нації з Росії на Польщу не здійснювався б так успішно. Але поки що на поширення російської мови і культури в нас у бюджеті виділяється коштів 1--2 рубля на рік на кожного російськомовного, який проживає у колишньому СРСР. Межа між дипломатією, урядом, спецслужбами і культурною політикою в нас чітка: газ, нафта і вибори -- це заняття для справжніх чоловіків, а мова -- для жінок, наприклад, для дружин президентів або для колишнього першого заступника міністра закордонних справ Елеонори Мітрофанової.
Тепер вже американці розглядають Україну, як частину своєї зони інтересів, а росіян -- як куди більш неприємних конкурентів у боротьбі за Україну, аніж країни Європейського Союзу. Боротьба за Україну буде довгою і перемогти в ній можна, тільки використовуючи американські методи "м'якої влади". У цій країні, яка вічно служила прохідним двором між Заходом і Сходом, радянський варіант "но пасаран", тобто "не пущать!" -- давно вже позбавлений сенсу. |
