|
|
|
|
Літературний Поступ »
|
|
|
|
|
___________________________________________________________________________
|
Новітні герої -- гуцики |
|
|
| Іван ЛУЧУК |
| |
Крип'якевич Богдана. Казки про гуциків. -- Львів: Друкарські куншти, 2003. -- 120 с.
У нашій літературі для дітей з'явилися новітні герої -- гуцики. Щоби бути героєм, не обов'язково здійснювати подвиги, а достатньо лише потрапити під письменницьке перо, адже всі персонажі художніх творів так чи інакше вже є героями. Героями красного письменства, тобто художньої літератури. В українській традиції прозописання маленьким читачам вистачає власних героїв. Якщо поглянемо бодай на останні десятиліття, то без надмірних зусиль складемо поважну галерею симпатичних героїв з дитячих прозових творів хоча би Всеволода Нестайка, Григора Тютюнника, Віктора Близнеця, Оксани Сенатович, Миколи Вінграновського, Ірини та Ігоря Калинців, Юрія Винничука та й інших талановитих письменників.
Зовсім несподівано й дуже голосно заявила про себе в нашій дитячій літературі Богдана Крип'якевич. Це приємна несподіванка, адже серце усміхається, коли читаєш щось новеньке, свіже, цікаве й привабливе. "Казки про гуциків" Богдани Крип'якевич належать саме до такої дитячої лектури, якій пасує компліментарний суперлятив. Авторка витворила свій специфічний казковий світ, несхожий на жоден інший. Хоча, звичайно, аналоги є. Проте це архетипні схеми, які культивувала світова література ще від доісторичних часів. Модель казкового світу супроводжує людство впродовж усього його існування. У різні часи й у різних землях виникають свої варіації казкового світу. Зазвичай вони залишаються анонімними, а називаються народними. Чимало існує й суто авторських казкових побудов. Із не надто віддалених хронологічно спадають на гадку казкові каскади Толкіна чи світ мумі-тролів Туве Янссон, із відносно найновіших фантазій Джоан Ролінг чи Корнелії Функе.
Гуцики від Богдани Крип'якевич одразу ж наштовхують на асоціацію з гуцулами. Та й так воно і є. Погляньмо хоча би на карту Країни гуциків, яка розміщена на форзаці й яку намалювала, як і інші ілюстрацій книжки, сама авторка. Є там г. Оверла (натяк на Говерлу). Є там і р. Тиша (натяк на ріку Тиса). А р. Скрут є, либонь, рікою Прут тощо. На самому початку казки "Як гуцики в Малахітовому підземеллі з гуколяками воювали" намальовано й попідписувано схему того Малахітового підземелля. Гадаю, що авторка навмисне саме так створила цю схему -- із дидактичним геополітичним прицілом. Із підземелля є чотири виходи -- на південь, північ, захід і північний захід. А на схід нема! Чому? Та тому, що там живуть гуколяки й там є їхній гуколяцький лабіринт. Кожен гуколяк із загадковою душею схожий на розкуйовдженого олімпійського мішку із загребущими кошлатими лапами.
Коротеньку передмову до книжки написала Марта Пономаренко й одразу полонила чи підкупила фразою: "Ваша величносте, маленький читачу!" У книжці, окрім передмови та вступу, є сім казок. Кожна з них цікава по-своєму: від першої "Гуцик Котик та його незвичайна мандрівка" до останньої "Близнюки і хитрий Блуд". На сторінках книги з'являється багато цікавих персонажів, яких ми вже домовилися називати героями.
Це і маляр Мацик, і грибар Грицик, і лікар Іцик, та й просто Віцик і Шпіци, а також чимало інших. Це все гуцики, але є ще й тваринки -- олень Еник, вивірка Вірка, заєць Зінько, мишка Марушка, крук Арко тощо. Живуть гуцики в країні Карпатії, та судилося їм під палітурками книжки Богдани Крип'якевич розбрестися неозорими просторами Галичини, Волині, Буковини, Поділля, Полісся, Степу, Таврії, Слобожанщини, Подніпров'я та й рештою усіх-усюдів, де розуміють нашу мову. |
|
|
|
|
Літературознавчий кафешантан |
|
|
| Іван ЛУЧУК |
| |
|
Чернівчанин Олександр Бойченко з'явився на літературознавчих обріях відносно недавно. І буквально за декілька років перетворився з університетського пажа на лицаря без страху й догани. Хоча йому можна й варто в дечому докорити, проте безстрашності від нього не забереш. Саме так, адже Олександр Бойченко є дослівно чи не найсміливішим нашим сучасним літературознавцем. Ця сміливість, чи то пак безстрашність, полягає, на мою гадку, у відкритості мислення, нехтуванні святенницькими табу, у неординарних висновках, грайливому стилі, безцеремонному вільнодумстві й нарешті -- у приголомшливому самодостатньому пофігізмі, на який здатна лише смілива натура. Академічним кабінетом літературознавця Бойченка є шпальти періодичних видань. Із цих шпальт він повитягав найвдаліші свої тексти та скомпонував книжку "Щось на кшталт шатокуа", а згодом трохи виправив її і доповнив, унаслідок чого з'явилася нова книжка "Шатокуа плюс". І так сталося, що літературознавчий кабінет Олександра Бойченка став схожим радше на кафешантан -- місце привабливе, артистичне й веселе. |
| Детальніше>> |
|
|
|
Вірш для читача |
|
|
| Анастасія КАНАРСЬКА |
| |
|
Приємно відкривати для себе щось у рідному місті. Ось так я відкрила для себе "Академічну книгарню", що на вулиці Нижанківського, 5а, біля Музичної академії, й те, що там вже по раз третій відбувся приємний камерний літературний вечір. З'ясувалося, що такі вечори відбуваються кожної третьої середи місяця, а проводить їх Марія Кривенко. Називається це літературною вітальнею Асоціації українських письменників. Гість вітальні читає тексти, які найбільше відповідають його світосприйняттю чи якими просто хоче поділитися із присутніми. Тісне слухацьке коло, філіжанка кави створюють відчуття вечора в родинному колі. |
| Детальніше>> |
|
|
|
