Уявіть себе царем Росії. Розстеліть карту світу, зверху поставте свій трон і подивіться на календар у зворотному порядку. 2000 рік -- Сербія, 2003 -- Грузія з її революцією троянд, 2004 -- Україна. Територія вашого царства, чи то пак сфера впливу, драматично скорочується. Американські війська вже в Афганістані, Узбекистані і Грузії, літаки НАТО -- у Литві.
Час щось робити?
Враховуючи уроки минулих революцій, Кремль не чекає і діє рішуче, навіть агресивно. В Абхазії і звичайно, в Україні.
Власне, в Україні Путін робить першу спробу консолідації в іншій країні "керованої демократії" -- встановлення режиму -- нового типу.
Спочатку робиться ставка на Януковича, в якого вкладають шалені гроші. Чого варта така цифра -- його кампанія коштувала Україні 1% ВНП, тільки російський "Газпром вклав у його розкрутку 600 млн доларів. Плюс, звичайно, всі ті "політтехнології", які Росія вже успішно випробувала на виборах, наприклад, у Чечні, забезпечуючи неймовірну активність і приголомшливий результат -- відкріпні талони, голосування вдома, вкидання додаткових бюлетенів, керування електронною системою підрахунку голосів тощо.
Безпрецедентний крок. Щоб ні в кого не виникло сумнівів, на чиєму боці Росія, Путін двічі їде в Україну в ролі звичайного піарщика. Гра йде по максимуму -- Києва Москва не віддасть.
Звичайно, Москва розраховувала, що після оголошення результатів голосування ніхто і ніде у світі з ними не розбереться. Звісно, опозиція опротестує ці результати і виведе народ на вулицю, а кілька західних дипломатів висловлять свій протест. Однак, розраховує Росія, мине трохи часу і люди розійдуться. А Захід знову займеться серйозною справою -- боротьбою з тероризмом, у якій Росія є його головним союзником.
Усе це Росія передбачає і тому засилає в Україну армію спостерігачів, соціологів і ще якусь братву з химерних організацій, де в назві повторюється слово фрідом -- свобода. Ці люди з кам'яними обличчями стежать за всіма порушеннями, які відбуваються у Західній Україні. Вибухи, підпали тощо. (Згадайте цих сірих хлопців, які монотонними голосами читають на львівському телебаченні про порушення).
Вибори минають, і всі російські "соціологи" і наші продажні політтехнологи одностайно говорять про результати: "Янек" переміг.
А далі настає те, чого Кремль і його радники не передбачили. Перше -- народ, який ринув на вулиці і площі, нікуди не має наміру розходитися, незважаючи на мороз. Помаранчева солідарність наростає як ефект доміно, а Київ, інші міста та села починають не визнавати Януковича своїм президентом.
Друге -- Захід. Європа і США виступають єдиним фронтом і відмовляються визнати результати виборів. Уперше без закулісних переговорів, без скликання офіційних самітів досягнуто небаченої єдності. Фактор часу -- все робиться буквально за лічені дні. Російська "Газета" не приховує: те, що "Захід діє консолідовано, стало неприємним сюрпризом для Кремля. Єдиним фронтом виступили НАТО, Рада Європи і уряди деяких держав. На боці Ющенка не тільки канцлер ФРН і президент Франції, але й президент США, якого Кремль вважав другом Росії". І нарешті, головний удар -- рішення Верховного Суду України.
Що за такого розкладу сил може вдіяти мудрий політик, який керується національними інтересами Росії? Визнати свої помилки щонайменше. Визнати, що зробив ставку на корумпованого і непривабливого кандидата, і привітати реального переможця. Переможця, якого називали нерішучим, нехаризматичним, ставлеником Вашинґтону і таке інше. Визнавши ж, запропонувати йому свої посередницькі послуги і в такому разі сподіватися на кроки назустріч з боку Ющенка. Скажімо, на лояльність до російської мови, інвесторів та інтересів.
Що робить натомість Путін? Він і надалі йде ва-банк і веде себе, як цар, приймаючи васала Кучму і порадивши йому не підписувати нічого і не йти на компроміс. Він і надалі через російські ЗМІ розкручує тезу, що те, що відбувається зараз в Україні, не народна революція, а битва інтересів між Росією і Заходом. Старезна ідеологічна конструкція про сфери впливу, про "Схід проти Заходу". Зіштовхнути Росію і Брюссель, головних конкурентів США.
Україна -- це найбільший зовнішньополітичний промах Путіна за чотири роки його правління. Він втратив вплив в Україні і підірвав свою репутацію на Заході. Причому щодо Заходу, ще не відомо, чи змусить він Росію вести себе за правилами, чи пригрозить Кучмі санкціями і міжнародним трибуналом. Це велике питання, іспит на демократію, який Захід повинен скласти.
Продасть Захід Україну чи ні? Революція ще не завершилася, і табір поганих хлопців на чолі з Путіним і Кучмою ще не здався, він ще при владі. Батьківщина і революція в небезпеці.
|
