Коли дощі охоплюють львівське небо, на душі стає тоскно, і ти починаєш мріяти про щось нездійсненне. Як, наприклад, про приїзд в Україну Еймунтаса Некрошюса, литовського режисера світової слави. Це вже, здається, третій рік Україною ширяться чутки про приїзд його театру в Київ. Про це говорять усі, а потім виявляється, що лише Некрошюс нічого про свій приїзд в Україну не знає, і взагалі його театр цієї миті десь в Італії чи Англії. Він навіть не завжди мандрує зі своїми акторами світами, довіряє ці подорожі своїй дружині Надії Гультаєвій -- чудовому сценографу, з яким співпрацює весь свій творчий шлях, чи старшому синові, який також робить свої перші кроки в сценографії. Він аж ніяк не захоплюється своїм становищем театрального гуру, просто творить свій театр, через світову драматургію пізнаючи Литву і даруючи її глядачам у цілому світі. Так світ пізнає маленьку європейську державу. А він в такі миті любить заховатись на батьківському хуторі і лежати, дивлячись на зорі і вдихаючи запах духмяного cіна. Можливо, в такі миті й народжуються концептуально довершені вистави.
У його виставах грають і зірки литовського театру, і його вихованці, і навіть рок-зірки. Так, роль Гамлета в його виставі грав Андрюс Мамонтовас -- улюбленець молоді, її музичний ідол. Юне обличчя, в якому, здавалось, живе відвертий протест суспільству, якось найточніше відповідало образу Гамлета-бунтаря. Як точно, як реально зримо описувала цю некрошюсівську виставу світова преса! Лише за статтями в польській пресі можна було в своїй уяві відтворити реальну виставу і... мріяти її побачити. Так, це й далі залишається мрією. Ось і знову з'явилась мрія, мабуть, знову ілюзорна. Так і не відомо, чи збирати гроші на дорогу до Києва, чи ні.
Ймовірно, це знову буде нездійсненна мрія. Але це можливість поговорити про унікальну творчу особистість, яка ніколи не була у Львові. Еймунтас Некрошюс народився 1952 року. Закінчив ДІТМ (ГІТІС) у Москві 1978 року. В 1978-1979 роках працював режисером у Каунаському драматичному театрі. З 1979 року його творчість пов'язана з Вільнюським молодіжним театром, де поставив такі чудові вистави, як "Квадрат" Єлисєєва (1980), "Піросмані, Піросмані" Корестельова (1981), "Любов і смерть у Вероні" Анталіза і Геди (1982), "І довше від віку тягнеться день" Айтматова (1983), "Дядя Ваня" Чехова (1986), "Ніс" Гоголя (1991). Всі вистави Некрошюса здобули нагороди на театральних фестивалях у Литві, Грузії, Латвії, Естонії, їх з успіхом ставили на Міжнародних театральних фестивалях. В 1991 році Некрошюс отримав премію Таормінського комітету мистецтв (Італія) і Європейського театрального товариства. Неодноразово одержував нагороду Театрального товариства Латвії, як найкращий театральний режисер року. Некрошюс -- почесний президент Міжнародного театрального фестивалю "Лайф", який вперше відбувся у Вільнюсі 1993 року. Лише на Міжнародному театральному фестивалі "Контакт" (Польща) вистави Некрошюса були представлені понад сім разів: в 1992 році вистава "Квадрат" отримала ІІ місце і була нагороджена за найкращу чоловічу роль, яку отримав Костас Сморігінас. У 1994 році вистава "Моцарт і Cальєрі. Дон Жуан. Чума" О. Пушкіна отримала гран-прі фестивалю. А 1995 року вистава "Три сестри" А. Чехова отримала премію імені Марка Окопінського для найкращого режисера. Італійці теж нагородили Некрошюса -- "Нова театральна дійсність європейського театру". Його нагороди неможливо перелічити! Його вистави треба бачити. Можливо, ми їх таки дочекаємось?! |
