BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Книжковий Поступ.    Межі Поступу.    Пост-Factum.   
  Цитата Поступу
Життя – це супермаркет, бери що хочеш, але каса попереду
Ігор КОЛОМОЙСЬКИЙ
 
23 листопада 2017 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум

Купол
Львів
  16:29 24-11-2017 -   У Львові воїну АТО встановлять меморіальну таблицю  
  15:14 24-11-2017 -   Сьогодні у Органному залі Львова – Великий прийом  
  14:11 24-11-2017 -   У Львові вітчим забив на смерть пасинка металевою палицею  
  14:6 24-11-2017 -   У Львові буде 25 місць для роздрібної торгівлі хвойними деревами  
  14:5 24-11-2017 -   Трамвайні маршрути № 2 та № 7 вимушено скоротили кількість вагонів на сьогодні  
Україна
  16:26 24-11-2017 -   Синоптик розповіла, якою буде зима в Україні  
  15:18 24-11-2017 -   Через сльозогінний газ зі школи на Рівненщині евакуювали понад 500 учнів  
  15:13 24-11-2017 -   На Новий рік «Укрзалізниця» запустить 7 додаткових потягів  
  14:9 24-11-2017 -   У Києві суддю спіймали на хабарі в 15 000 гривень  
  14:8 24-11-2017 -   Україна відновила будівництво військових кораблів  
Світ
  16:24 24-11-2017 -   На Сонці з'явився гігантський протуберанець  
  16:21 24-11-2017 -   На Сонці з'явився гігантський протуберанець  
  15:23 24-11-2017 -   У Єгипті стався вибух у мечеті  
  11:0 24-11-2017 -   Австралія ніколи не визнає анексію Криму  
  10:57 24-11-2017 -   Міжзоряний астероїд-«мандрівник» прибув у Сонячну систему  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Межі Поступу  »  БЕЗСМЕРТЯ

___________________________________________________________________________

Осінь” патріархів
Рекорди довголіття серед деяких знакових фігур минулого століття
Тарас БАТЕНКО
 
“Осінь” патріархів
Нещодавно російські геронтологи на одній із наукових конференцій нагадали нам про те, що закладена генами тривалість життя людини становить майже 120 років. Принаймні вчені з Інституту біохімічної фізики ім. Емануеля РАН і Інституту молекулярної біології вважають, що безсмертні клітини – не фантастика. Науковцям вдалося отримати їх у культурі фібробластів – клітин сполучної тканини людини, ввівши в них відповідний ген. А от із м’язовими клітинами (міобластами) зробити це наразі не вдається. На людях поки що не випробовували, проте вчені вважають: як і у випадку з експериментальними мухами-дрозофілами, ми могли б жити на 30-35% довше, себто в середньому до 100-110 років. Нині ж доводиться задовольнятися тим, що лише одиницям щастить добратися до вершини у сто і більше років. А скільки таких було серед відомих діячів культури і мистецтва, письменників, політиків, воєначальників? Ще менше. Спробуємо пригадати деяких “вітчизняних” – українських і радянських одинаків минулого століття, беручи до уваги насамперед тих, хто прожив понад 90 років. Цікаво, що між ними навіть була конкуренція за те, хто кого переживе.


“Жити так довго, по-моєму, навіть непорядно”

В Антона Чехова є короткий нарис “Із щоденника помічника бухгалтера”, в якому саркастично змальовано більш як двадцятирічне очікування смерті бухгалтера Глоткіна його помічником.
Врешті-решт старенький Глоткін помер, але на його місце призначили іншу людину, яка отримала протекцію від тітки генеральші. Очікування земного кінця бухгалтера Глоткіна – процес надзвичайно болісний для підлеглого. Досить навести цитату зі “Щоденника”: “1867 р. Червень, 30. В Аравії, пишуть, холера. Можливо, до Росії дійде, і тоді відкриється багато вакансій. Можливо, старий Глоткін помре і я отримаю місце бухгалтера. Живуча людина! Жити так довго, по-моєму, навіть непорядно”.

Художній керівник Московського театру сатири Олександр Ширвіндт у 1999 році зауважив, що “ми живемо лише для інших. Для себе ж практично не живемо. Люди, які живуть довго і для себе, – навіщо? Не розумію”. Ширвіндт схильний був вважати, що довголіття творчої натури є ознакою егоїзму. Людина береже себе від оточуючих, повністю не розкриваючи свого таланту. Не знаю, наскільки приємно було чути ці слова Валентинові Плучеку (нині йому 93 роки), який у 2000 році змушений був віддати керівництво Театром сатири своєму підлеглому Ширвіндтові. Тоді ж інформагенції наводили слова 91-річного Плучека, який заявив, що чиновники разом із Ширвіндтом “намагаються витиснути” його із театру. Плучек мав букет болячок, уже не міг ходити, однак все ще чіплявся за “крісло”. Майже як у Чехова: помічник таки успішно підсидів бухгалтера Глоткіна.


Такий короткий вік

Сенс довголіття творчої особистості полягає хоча б у завершенні розпочатої велетенської наукової чи літературно-мистецької роботи, адресованої нащадкам. Але були випадки, коли літератори до скону правили якийсь один облюбований твір. Мені пригадалося інтерв’ю з одним із патріархів російської радянської літератури Леонідом Леоновим (прожив 95 років). Напередодні свого 90-річчя він зізнався, що все ще доопрацьовує роман “Русский лес”, виданий у рік смерті Сталіна, коли авторові не було ще й 55-ти. Себто більшу половину свого земного шляху Леонов присвятив одному роману і, далебі, так і не встиг його закінчити. Ще б пак, адже століття таке коротке.

Говорячи про творчі змагання, ми неодмінно повинні згадати Бажана та Кубійовича. Довголіття цих редакторів вилилося в те, що українська культура у ХХ ст. таки отримала дві фундаментальні енциклопедії: “ЕУ” – в діаспорі, “УРЕ” – в УРСР. Спершу була “Енциклопедія Українознавства”, яку в Сарсесі почав видавати колектив на чолі з професором Володимиром Кубійовичем. Саме перші томи “ЕУ” стали приводом, аби український радянський уряд прийняв рішення укладати “УРЕ”. Цю справу було доручено академікові Миколі Бажану. Упродовж десятка років між Києвом та Сарселем йшло справжнє “соцзмагання”. Бажан поставив крапку в 1968 році, видавши останній, “алфавітно-предметний” том “УРЕ”. Кубійович – лише у 1984-му, випустивши у світ десятий том “ЕУ”.
Терпцю головним редакторам у “соцзмаганні” додавала міць тіла – Бажан прожив майже 80, Кубійович – 85 років. Із тим-таки Кубійовичем у діаспорі змагався літератор, редактор журналу “Сучасність” Іван Кошелівець (прожив 91 рік). У Кубійовича назви спогадів: спершу – “Мені 80”, згодом – “Мені 85”. Ці ж нехитрі заголовки випозичив і Кошелівець.

Узагалі мюнхенсько-сарсельське середовище “Енциклопедії Українознавства” славилося особливим довголіттям. Один із найбільших діаспорних істориків Олександр Оглоблін прожив 93 роки (з росіян з ним міг конкурувати історик слов’янських культур Давньої Русі Борис Рибаков (93 роки). Ще один член редколегії “ЕУ”, блискучий знавець української літературної мови Юрій Шерех-Шевельов уклав свою земну дорогу теж у 93. З ідеологічних старців-конкурентів йому можна було б протиставити петербурзького літературознавця Дмитра Лихачова (93).

Підсвідома конкуренція між українцями та росіянами простежується із представниками інших галузей.
Президент Радянської академії наук, атомник Анатолій Александров (на якому, до речі, лежить частина відповідальності за експлуатування чорнобильського типу реакторів, недосконалих технічно) прожив 90 років. Його, мабуть, уперто має бажання наздогнати і перегнати президент Української академії наук Борис Патон (нині йому 84). В одному Патона вже ніхто не поборе – це в тривалості перебування у кріслі президента НАН України (40 років). Серед конструкторів-рекордсменів не можна не згадати батька пістолета ТТ й автоматичної гвинтівки Федора Токарєва (98 років). А рекорд серед радянських науковців, імовірно, належить генеральному конструкторові першої у світі АЕС академіку Миколі Доллежалю (101 рік).

Не пасли задніх і недалекі від політики вищі ієрархи Церкви. Патріарх Алексій І прожив 93, з ним достойно конкурував патріарх УАПЦ і колишній посол до Варшавського сейму Мстислав (Скрипник (95).
Митрополит УГКЦ Володимир (Скрипнюк) подолав рубікон у 90.

Справжньої осені дочекалися чимало відомих усьому світові філософів і літераторів. Досить згадати лише Карла Поппера (92), Бернарда Шоу (94), Миколу Лосського (95), Олексія Лосєва (95), Бертрана Рассела (98), “батька” герменевтики Ганса-Георга Гадамера (102).


“Стальні столітні сідниці”

Чи не найбільший інтерес завжди викликали політики, надто ж ті, яких давно “час загубив”. Коли в мене вистачало терпцю сидіти в архівах, зацікавився галицьким політиком кінця ХІХ – початку ХХ ст., депутатом віденського парламенту отцем Корнилом Мандичевським. Про цього посла газета “Діло” ще в 1901 році писала: “Старенький сей чоловік, котрому близше до сотки літ, як до п’ятдесятки, попросту не міг знати, що коло него діється (в парламенті – Т. Б.). Як прилипне до свого фотелю, на якім його посадили, сидить так довго, аж доки по скінченім засіданню служба не збудить його і не скаже, що вже саля порожня і світло гаситься”. Мандичевський виявився якимось позаенциклопедичним послом (в жодній енциклопедії не значиться). Жив собі чоловік, жив і сліду не залишив. Підняв, було, якось “Шематизми”, аби з’ясувати його долю. І уявіть собі, в 1913-му сей чоловік, “котрому близше до сотки літ” було ще в 1901-му, – все ще незмінний парох. Так і не вдалося наразі відстежити точної дати смерті. Загалом серед українських галицьких громадсько-політичних діячів – чимало довгожителів. У цьому переліку є відомий історик Антін Петрушевич (92), віце-президент віденського парламенту Юліан Романчук (90), котрий у дев’яносторічному віці ще дописував до “Діла”. Та й останній редактор “Діла” Іван Кедрин-Рудницький (99) довший час залишався чи не єдиним охоронцем передвоєнної галицької журналістики в діаспорі. Але рекорд з-поміж українських політиків належить, мабуть, Іванові Паливоді (100), міністру пошти і телеграфу в уряді УНР Б. Мартоса.

Рекорди встановила і радянська партійно-господарська номенклатура. Львівський історик Юрій Киричук розповідав мені, як на початку 80-х в одному із московських театрів побачив В’ячеслава Молотова, моторного дідка, що прошмигнув повз його очі. Колишній прем’єр Молотов першим відзначився тривалістю життя серед радянської партноменклатури (96 років). Ще Ленін, як відомо, називав Молотова “стальною сідницею”. Вже маючи далеко за 80, він розпочав “соцзмагання” зі своїм другом – старим революціонером, поетом Малашкіним (94 роки). На 90-річчі Малашкіна Молотов заявив: “Збираюся наздогнати тебе!” І таки наздогнав і перегнав. Десь підсвідомо на Молотова орієнтувався й останній зі сталінської гвардії Лазар Каганович (98 років). Рідко хто із глав держав-суперників СРСР міг за ними встигнути – Черчилль і Аденауер прожили по 90, Рейгану нині є 91, Ден Сяопін відзначився числом у 93. Окрему сторінку відведено воєначальникам. У ХХ ст. були три особливі рекорди. Це: російський генерал-фельдмершал Дмитро Мілютін (96), який здійснив за Олександра ІІ військову реформу, угорський диктатор Артур Гергей (98) і маршал Польщі, один з керівників Армії Людової і міністр оборони ПНР Михайло Жимерський (99). Серед радянських воєначальників, які пройшли через стреси І та ІІ світових воєн можемо відзначити лише двох – маршалів Семена Будьонного (90) та Климента Ворошилова (88). А рекорд серед маршалів встановив Павло Кулєшов (92). Нині найстаршому із живих воєначальників, маршалові Сергію Соколову (якого у 1987 році “зняв” з посади міністра оборони СРСР Матіас Руст, приземлившись легким літаком на Червоній площі) минув 91 рік. Дмитро Волкогонов якось написав про таких: “І довгожителі переходять рано чи пізно ту непомітну межу, після якої немає вороття “. Радянські воєначальники здебільшого вирізнялися міцною фізіологією. Однак не раз їх тривале життя було безсенсовне, мало хто наприкінці його бажав відкрити таємниці війни, так і забирали їх зі собою в могилу. Хоча були винятки: генерал армії Микола Лященко (90) зізнався історикам, що таки справді у травні 1941 року радянський генштаб готував план превентивного удару по гітлерівській Німеччині і тим самим підтвердив відому теорію Віктора Суворова.

Міцні нерви гарантували і багатьом чекістам спокійну старість. Колишній довголітній керівник розвідки КДБ, генерал армії Петро Івашутін прожив 92 і лише недавно пішов із життя. Доживає в Москві і останній “справжній чекіст” призову Дзержинського-Менжинського – Борис Гудзь (100).


“Чим довше живу, тим краще себе почуваю...”

Хто й мав би пишатися довголіттям, то це, здавалося б, майстри гумористичного пера та пензля, ті, хто, як писав Павло Глазовий, “ловить в очах іскрину сміху і довго в серці носить їх”. На жаль, це не так. Нам вдалося з’ясувати, що за довголітню історію української сатири та гумору не назбираєш і десятка тих, кому було за дев’яносто. Ледь чоловік досягав 80-річного ювілею, як гумористичний цех оголошував його “патріархом”. Такими патріархами в українському гуморі були Олександр Ковінька (85), байкар Микита Годованець (81), той-таки Павло Глазовий (нині йому 80), Юрій Мокрієв (90). Але справжнім патріархом слід визнати сатирика-фейлетоніста, автора сценарію знаменитого фільму “Королева бензоколонки” Петра Лубенського (йому 95). Значно важча ситуація в цеху карикатуристів. Багато хто з них помирав у відносно ранньому віці, причащаючись до чарки.
Виняток становить лише емігрантський класик карикатури Едвард Козак (“Еко”, 91 рік). Що вже казати, коли у “Пресі України” в Києві, яка об’єднує під своєї дахом не одне видання, саме редактор “Перцю” Федір Маківчук першим розпечатував кафе-ресторан: “Куди ви, хлопці, – спиняв він бадьорих журналістів з інших видань, – тут же ще “Перцю” не було”. Отак ініціатива вислизнула від українців до росіян. І перші місця посідає трійка знаменитих Кукриніксів – Куприянов (88), Крилов (88), Соколов (97).

А в головного карикатуриста СРСР, котрий нині мешкає а Москві, Бориса Єфімова взагалі “непристойний” вік – 102 роки. На своєму 90-річчі майстер пензля тихо сказав на вухо колезі: “Знаєте, чим довше живу, тим краще себе почуваю”.



“І нема на то ради”

І останній штрих – цілком львівський. Це галерея наших столітніх композиторів – Станіслав Людкевич (100) і Микола Колесса (у грудні йому виповниться 99). Про життєву філософію Людкевича влучно висловився графік Микола Бутович: “Сьорба Сясьо львівську люру; В картах плута проферанс, – В ухо вліз новий романс!”. І ще раз можна перефразувати те, що сказав 85-річному Колессі якийсь гуцул: “Бажаю, – каже, – вам прожити ще тридцять п’ять, але нехай після цього вас шляк трафить”. І нема на то ради. Із тими гуцулами. Адже Микола Філаретович сприймає це з гумором.









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Над Україною літати небезпечно 
Погляд
  ·  ЗВЕРНЕННЯ 
  ·  Наша Україна” вже не хоче Сірика 
  ·  Кредити дешевшають 
  ·  Ведучі програми “Глюк FM” Доцик і Шльома: “Настрій нам піднімає благотворний нап 
Поступ у Львові
  ·  Скандал у львівській РіПці 
  ·  Греко-католики одержали дороговкази 
  ·  Нове львівське телебачення 
  ·  Гроші на ремонт взірваного будинку дасть Кабмін 
  ·  У Львові вводять семизначні телефонні номери 
  ·  Десять років Віри і Світла 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  Вирок для “віртуальних” терористів 
  ·  Рух до ЄС по-комуністичному 
  ·  Складний шлях до СОТ 
  ·  Війна проти українського металу 
  ·  Останні дні парламенту 
  ·  Кожному регіону – по фракції 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  Замок замість халупи 
  ·  Кубинці відсвяткували 4 липня 
  ·  Європоліцаї змінять американців 
  ·  Калінінградці хочуть жити в Кьоніґсберзі 
  ·  День літакопадіння 
  ·  КРАЄВИД 
Книжковий Поступ
  ·  Любко Дереш і його “Культ” 
  ·  Наші книжкові бестселери 
  ·  Що ви читаєте на вакаціях? 
Межі Поступу
  ·  Осінь” патріархів 
Пост-Factum
  ·  Мазепа знову в епіцентрі боротьби 
  ·  КАЛЕНДАР