Ми знаємо з досвіду, що на нас впливає повітря, клімат, ґрунт того місця, де ми народилися; до того ж вони впливають не тільки на колір нашої шкіри, на наш зріст, статуру та поставу, але й наші душевні якості.
Тож як плоди й тварини бувають неоднаковими від народження, так само й люди, залежно від клімату того місця, де вони живуть, бувають або менш, або більш войовничими, справедливими чи поміркованими; в одному місці вони схильні до вина, в іншому -- до злодійства та розпусти; в одних краях -- до свободи, в інших -- до рабства; в одних місцевостях вони бувають здатні до наук і мистецтв; бувають неосвічені або винахідливі; покірні або бунтівні; добрі або злі.
Люди змінюють свою вдачу, якщо їх переселити в інше місце так само, як і дерева; от чому Кир не хотів дозволити персам залишити свою сувору, гористу країну та переселитися в рівнину з м'яким кліматом, посилаючись на те, що врожайні ниви розніжують людей, а родюча земля робить розум марним. Якщо ми бачимо, що під впливом якоїсь дії небесних світил процвітає або одне мистецтво, або інше, що кожне століття породжує певних людей і наділяє їх якимись нахилами, що люди бувають або плідними, або ні, як поля, то на що ж у такому разі перетворюються всі ті прекрасні переваги, які ми нібито маємо?
Оскільки помилятися може і одна розумна людина, і сто розумних людей, і цілі народи, інакше кажучи, оскільки, на нашу думку, людський рід протягом багатьох століть помиляється щодо того чи іншого питання, як ми можемо бути впевненими, що люди коли-небудь припинять помилятися й що саме у цьому столітті вони не помилятимуться?
Мені здається, що серед показників нашої слабкості не можна забувати й того, що навіть за бажання людина не вміє визначити, що їй потрібно. Ми не можемо дійти згоди, навіть у нашій уяві й у наших побажаннях, стосовно того, що нам потрібно, аби бути задоволеним. Якщо навіть надати нашому розумові цілковиту волю вибирати, то він і тоді не зможе побажати того, що для нього справді потрібно.
От чому Сократ просив богів дати йому тільки те, що вони самі вважали корисним для нього. І так само лакедемоняни в суспільних і домашніх молитвах просили богів лише про те, щоб ті дарували їм все прекрасне й благе, а вибирати та визначати, що для них справді є прекрасним і благим, залишали самим богам.
І християнин також звертає молитви до Бога: "Нехай буде воля Твоя", боячись того, щоби його не спіткало таке лихо, як царя Мідаса. Він просив у богів, щоб усе, до чого б він доторкався, перетворювалося на золото. Його молитву було почуто. І от його хліб, його вино, його сорочка, його одяг -- усе аж до пір'я в його подушці перетворилося на золото. Він був засмучений виконанням свого бажання, і цареві довелося відмовитися від своїх слів. |
