Звичайна індійська жінка, прибиральниця стала автором бестселера. Бебі Халгар перестала прибирати будинки делійських багачів і навернулась до творчої праці -- написання романів. Її перший твір Aalo Aandhari ("Світло і темрява") торік було надруковано мовою хінді. З того часу книжка зазнала два перевидання. А нещодавно її твір вийшов бенгальською з передмовою відомого бангладешського автора Тасліма Насріна.
Та все почалося тоді, коли Халгар втекла від свого брутального чоловіка і приїхала в Делі, щоб розпочати життя з початку. Вона знайшла роботу домогосподарки, адже треба було годувати трьох дітей. Серед її працедавців був і професор Прадох Кумар, онук патріарха літератури хінді Према Ханда.
Професор помітив, що вона надто багато часу проводить, витираючи пил із колекції томів, особливих, які були написані на бенгалі. "Одного разу він застав мене за перегляданням книжок і попросив прочитати титульну сторінку. Я вагалась, книжка називалась "Моє дівоцтво". Професор дав їй книжку і просив прочитати, коли матиме вільний час. "Пізніше він дав мені блокнот і ручку, і попросив записати історію мого життя."
Для людини, яка покинула школу, взяти в руки ручку й папір, крім того, знову "повернутися" у своє минуле важко.
Після роботи, ночами вона писала. Вона написала про свого "холодного" батька, матір, яка покинула їх малих, мачуху, і чоловіка, старшого вдвічі, за якого її віддали заміж тринадцятирічною.
"Професор читав моє писання, робив коректуру і фотокопії, а я продовжувала писати. Я писала протягом кількох місяців." Професор показав ці мемуари своїм друзям, і вони були зворушені. Опісля він переклав це мовою хінді і віддав до видавництва.
Зараз Халгар завершила свою другу книжку. "Це про те, які зміни відбулись у моєму житті після того, як мій роман було видано. Спочатку суспільство вважало мене покоївкою і навіть не глянуло у мій бік, аж раптом всі хочуть зі мною поговорити". Тепер Халгар отримує понад сотню листів щоденно. Їй запропонували зняти фільм за її романом. Її життя стало темою газетних статей і телепрограм. Така увага заскочила її зненацька.
"Я не письменник, я просто покоївка. Я не розумію, чому історія мого життя викликала такий інтерес. Проте одна річ змінилась. Колись мої діти соромились мене представляти своїм друзям, знайомим. Тепер вони гордо заявляють: "Моя мати -- письменниця." |
