Ми звикли думати, що актори Львівського оперного театру лише співають і танцюють, проте запевняю, що це не так. У кожного з них є певні захоплення. Та оскільки мова про митців, то й гобі у них здебільшого мистецькі.
Заслужений артист України Ярослав Дмитрук понад усе любить дарувати вірші, котрі, звісно, сам пише. Нещодавно в театрі відбувся творчий вечір митця -- своєрідна презентація уже другої збірки поезій, яку присвятив друзям і рідним. До багатьох своїх віршів Ярослав Михайлович написав музику, отож, влаштував присутнім справжнє свято поезії й музики. Пісні Ярослава Дмитрука виконували Христина Жук та Галина Герявенко. Свого колегу радо вітали артисти хору, головний хормейстер Опери Василь Коваль, хормейстер заслужений діяч мистецтв України Орест Кураш, співаки-солісти. Було все: квіти, привітання, поезія, пісні і "Многая літа", урочисто заспіване артистами театру. Соленізант не приховував розчулення: "Я дякую Богові за все. Вдячний батькам за те, що прищепили любов до музики, за те, що піклувалися про мене, привчили до праці, дбали, щоб не пропав мій талант. Дякую долі за те, що звела мене з такими знаними і непересічними особистостями, як Людкевич, Колесса, Кос-Анатольський, Турчак, Лацанич, Авдієвський, Гмиря, Солов'яненко... Безперечно, вони мали неабиякий вплив на мою творчість і донині є моїми вчителями. Пригадую рідного брата Івана Дмитрука -- колись соліста Великого театру (Москва). У нас із ним було багато цікавих дуетів".
Свою збірку Ярослав Дмитрук назвав "Сумні мої і радісні мотиви". Настрій поезій пояснює так: "Я прожив роки і тепер дивлюся на світ іншими очима. Пишу про те, що було і що є, що відчуває моя душа і чого прагне серце. Хотілося б залишити скромний спогад про себе... Люблю Україну, своє Поділля. Радісно і водночас сумно згадувати рідне село. Ось прийшов до батьківської хати, на коліна припав, з дороги не відчуваю втоми. Все те ж: чорнобривці, мальви високі, наче тополі. Поміж них я виростав... Годі відвести очі, душею аж воскрес. Усе без змін... "лише тепер не зустрічає мати, і сусідів я не впізнав...".
Тріумф, слава, визнання -- на думку Ярослава Дмитрука, це все не заслуговує на увагу, якщо в душі порожнеча. Митець закликає: "Будьмо чесні перед собою і перед людьми, щоб жилося у спокої, не мучив сором. Щоденно вирішуємо складні кросворди свого життя, та пам'ятаймо, що найважливіше -- справа, яку потрібно довести до пуття. Будьмо патріотами своєї держави, горді з того, що ми українці!"
ДОВІДКА
Ярослав Дмитрук 26 років працював солістом Заслуженої державної хорової капели "Трембіта". 1980 року йому присвоєно звання заслужений артист України. Із 1993 року він став артистом хору Львівського державного академічного театру опери та балету ім. Соломії Крушельницької. |
