BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Дискусійний Поступ.    Арт-Поступ.    Пост-Factum.   
КуПол: новини
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
28 червня 2002 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  15:28 28-04-2017 -   У Львові буде встановлено меморіальну таблицю Андрію Білику  
  15:23 28-04-2017 -   Шахрай не заплатив львів’янці $6 тис. за куплений автомобіль  
  15:21 28-04-2017 -   На Львівщині судитимуть чоловіка, який викрав з могили на кладовищі погруддя пам’ятника  
  14:5 28-04-2017 -   Через ремонт колії трамваї не їздитимуть до львівського залізничного вокзалу п'ять місяців  
  14:1 28-04-2017 -   Внаслідок задимлення через коротке замикання електромережі у 1-ій поліклініці постраждалих і збитків немає  
Україна
  15:30 28-04-2017 -   4 травня почнеться суд над Януковичем, докази неспростовні – Порошенко  
  15:25 28-04-2017 -   Двоє офіцерів ЗСУ продавали перепустки через лінію розмежування  
  15:17 28-04-2017 -   Ситник: ГПУ порушила справи проти Супрун  
  13:59 28-04-2017 -   Порошенко: Гроші Януковича уже в Держказначействі  
  12:46 28-04-2017 -   Шахраї зняли більше десяти мільйонів із карток українців  
Світ
  15:33 28-04-2017 -   Самойлова підтвердила, що 9 травня співатиме в окупованому Севастополі  
  15:19 28-04-2017 -   У Британії Кличка назвали російським гігантом  
  12:44 28-04-2017 -   У США стратили вже четвертого в'язня за тиждень  
  10:7 28-04-2017 -   Бундестаг схвалив часткову заборону нікабу  
  10:6 28-04-2017 -   В Угорщині затримали майже тонну бурштину з України  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Дискусійний Поступ  » 

___________________________________________________________________________

Привид сепаратизму
Василь РАСЕВИЧ
 
В останньому травневому числі “Поступу” були опубліковані постелекторальні роздуми Дарія Левковича під назвою “Хто оскаржить вирок українській нації”: якщо кожна нація, за Ренаном, — це щоденний плебісцит, то після 31 березня ц.р. існування української нації викликає сумніви. Стаття отримала гострий, можна сказати, злий, відгук зі сторони знаного віденсько-будапештсько-львівського інтелектуала Ярослава Грицака “Нація поганих танцюристів”: нема чого галичанам на східняків кивати, коли самі — совки. Нині ми продовжуємо дискусію з впевненістю, що цими двома дописами тема не закриється. Отож, як прийнято писати, “продовження буде...”


Цією заміткою вирішив приєднатися до полеміки навколо галицького “сепаратизму”. Я — не сепаратист, але оскільки тематика моїх наукових зацікавлень безпосередньо пов’язана із проблемами націотворення у Галичині та різними зовнішньополітичними орієнтаціями галицьких українців, то дозволю й собі докинути кілька слів. Хочу сказати, що безпосередньо до написання цієї репліки мене підштовхнула стаття Ярослава Грицака, вміщена у 84-му числі “Поступу”. Що відразу привернуло мою увагу, то це сама назва — “Нація поганих танцюристів”. Професор Грицак, як один із найбільших фахівців в Україні в царині досліджень націоналізму та націотворення, хіба не схильний вважати, що вже на даний час маємо в українському випадку справу із сформованою політичною нацією? Свідченням тому, що українська політична нація (у модерному розумінні) лише перебуває в стані формування, і є ті прояви регіональної свідомості, відсутність інтенсивної культурної та політичної комунікації між регіонами, їхні намагання захиститися від “сторонніх” впливів за допомогою автономії чи федерації.

Безперечно, в українському варіанті маємо унікальну ситуацію, коли етнічна нація вже є сформованою, і в той же час політична перебуває в процесі творення. А тому й боротьба проходить не між пан-україністами і сепаратистами, а між різними концепціями творення української політичної нації. Намагання центру уніфікувати всіх під один копил, спроби виробити універсальну платформу, яка стала б інтегруючою основою для творення політичної української нації, наштовхуються не тільки на несприйняття, але й на спротив. Так як у Галичині є неприйнятним термін “велика вітчизняна війна”, так у Дніпропетровську обласна рада не прийме рішення про визнання комбатантів УПА воюючою стороною. Регіони відзначають різні свята, дотримуються різних традицій, інакше бачать майбутнє України. Втручання власне у цю сферу є найбільш болісним для регіональних еліт.

Україна — це держава яскраво виражених регіонів, зі своїми окремими історичними, культурними та політичними традиціями. Лише в територіально-адміністративному устрої держави це не знайшло свого відображення. Усі історики добре розуміють, що регіоналізм це є довготривалий фактор української історії та політики, і що, можливо, цього не варто лякатися, бо бути регіоналістом у наш час означає бути добрим українцем. Це означає берегти і плекати свою традицію в умовах Української держави. Бо регіони в Україні сформувалися історично, а досвід їхнього співжиття в одній державі є дуже нетривалим. Та й п’ятдесят років спільного радянського досвіду належать, на жаль, до негативу, а не позитиву. Ті ж балтійські народи прикладають максимум зусиль, щоб цей радянський досвід канув назавжди в минуле. Та й тут, у Галичині, не думаю, щоб хоч когось тішили прояви “совковості”, або радянські налетілості.

Якою геніальною б не була концепція В’ячеслава Липинського про переплавлення всіх етносів в Українській державі в одну українську націю, на практиці, на жаль, не справдилася. Не справдилася власне тому, що в ній не враховано регіональний чинник. Мало того, об’єднані в одній державі ці регіони починають жорстко конкурувати між собою. І в цьому змаганні варто не пасти задніх. Думаю, що ні для кого не є таємницею, що в різних таких частинах України розмовляють “різними мовами” і тут не йдеться про російську, українську чи суржик, йдеться про зміст, який ми звикли вкладати в одні й ті ж слова. Не буду багато наводити прикладів різниць між наддніпрянцями і галичанами, тим паче, що ці відмінності мають історичне коріння, а отже, є темою глибокого наукового дослідження, зупинюсь на одному. Коли в Харкові один пан вирішив поцікавитися телефонним кодом столиці, то приємний жіночий голос із телефонної довідки назвав код Москви. Така реальність.

Коли професор Грицак заспокоює нас тим, що за Збручем радикальні російські політичні групи не мали ані найменшої підтримки, то хочу сказати, що такі сили є маргінальними навіть у самій Росії.
Подібні запевнення не можуть тішити й тому, що істотної різниці між східноукраїнською політичною елітою і російською не існує. Так, вона є лояльною до Української держави, але не тому, що поділяє українську національну ідею, а тому, що на кордоні можна робити добрий бізнес. Саме тому донецькі шахтарі є найбільшими українськими патріотами, бо вони не потрібні Росії з їхнім дорогим вугіллям. Чинник економічної доцільності на сьогоднішній день є визначальним у всіх політичних поділах. Не правда, що Захід і Схід України голосують однаково. Пропоную взяти контурну карту України і в кольорі зобразити розподіл електоральних симпатій. Прошу, так само, пошукати на польських сайтах результати польського голосування, і ви побачите, що виборці східних польських воєводств і західних українських областей мають спільні політичні симпатії й уподобання. Київ як місто не є для галичан “ненависним” монстром, йдеться лише про протистояння між централізуючою столицею і регіоном, який відстоює свої права.

Я також не чую “скигління” якихось мітичних сепаратистів у Західній Україні про те, що Україна розпадеться, але й не намагаюсь недобачати очевидних речей. Як на мене, результати виборів засвідчили чітку регіоналізацію України. Переможну ходу блоку Віктора Ющенка Україною я би також не зараховував до стійких здобутків націонал-демократії. Не обирав би я за критерій творення спільного національно-політичного поля в Україні і виборчий блок “Наша Україна”. Чи впевнені ви, Ярославе, що виборці на білорусько-українському пограниччі, російсько-українському і в Галичині голосували за одного й того ж Ющенка? Я — не галичанин, хоча вже досить давно живу у Львові, і тому маю можливість порівняти мотивації при голосуванні за блок “Наша Україна” на Поліссі і в Галичині. Думаю, що визначальним критерієм політичного вибору на Поліссі був усе-таки економічний, а не політичний чинник. Для пенсіонерів цього краю достатньо було згадки про прем’єра, який виплатив їм заборгованість і підвищив пенсії, щоб вони забезпечили йому свою підтримку. Ярослав Грицак робить висновок про те, що з появою Ющенка нарешті з’явилася можливість взяти президентську владу, а галицькі “сепаратисти” в цій хвилі хочуть її зруйнувати, траснувши дверима. А як буде розвиватися ситуація, коли Ющенко не стане президентом? Що тоді? А якщо і стане, то де гарантія, що він поділиться владними компетенціями із регіонами і проблему буде знято? При всій моїй повазі до Віктора Андрійовича, я б не став майбутнє цілої держави зав’язувати на одну особу.

Для пересічних українських виборців українська ідея асоціюється із політикою Києва, з місцевим начальником, який для них є безпосереднім репрезентантом української влади на місці, і який стимулював голосувати за “єдину і неділиму” Україну. Уже на мікрорівні відбувається поділ на “ми” і “вони”, “ми” і “влада”. Екстраполяція цієї схеми на макрорівень дає нам ситуацію, коли поділ проходить по лінії: ми — регіон, вони — центр. Стрімке формування регіональних структур, створення лобістських груп у центрі — все це складові одного процесу: спротиву централізаторським діям Києва і протестності проти такої влади. І він не почався в Галичині чи Західній Україні, його батьківщиною є Дніпропетровськ і Донецьк. Поки галичани мріяли про Велику Україну, яка розвивається за накресленим, ними ж, галичанами, планом, Україна перестала з ними рахуватися.
Допоки донецькі і дніпропетровські ще не зміцнилися, вони потребували галичан з їхніми вишиванками і українською мовою для створення видимості українськості України. Тепер, коли вони остаточно впевнилися, що від галичан, засліплених кількома пунктами — українська мова, культура і всеукраїнські амбіції — нічого не залежить, ті, зрозуміли, що вони їм не конкуренти і що їх можна дешево купити. Так, у стратегічному плануванні взагалі перестали брати до уваги західноукраїнський фактор.

Розчарування такою Україною, а ще більше зневіра в перспективах, які вона відкриває для Галичини, і дали ґрунт для галицьких аспірацій. На початках ідея Галичини стала свого роду інтелектуальним азилем для тих, хто не хотів ідентифікувати себе власне з такою “совковою” Україною. Із часом це коло людей розширилося. Просто їм легше було переносити, знаходячись хоча б на якійсь дистанції, всі ті верхівкові скандали і недоречності, майже щоденну декларацію зміни політичного курсу.
Наступним етапом мало б стати формування своєї регіональної еліти, яка б захищала їхні інтереси перед натиском центру. Формування регіональної свідомості у галичан, подолання мегаломанії у політичному мисленні: “Зранку встаю і думаю, що там у Китаю”, — усе це найбільш нагальні завдання часу. Політичній цілісності України навряд чи щось загрожує, але водночас, мабуть, Донецьк ніколи не заговорить галицьким варіантом української мови і всі потуги в цьому напрямку є марними.
Питання лише в тому, щоб у загальноукраїнському казані, в якому має зготуватися українська нація, Галичина не втратила решток тих культурних надбань, які їй дісталися у спадок від попередників.

Я погоджуюсь із Ярославом Грицаком у питанні щодо певної “совковості” галичан. Це тавро ще довго буде проглядатися і не тільки в галичан, але й поляків, яких нам ставиться у приклад, і навіть у східних німців, не зважаючи на радикальну терапію, яку застосовують до них західні німці. У мене перед очима весь час постає картина з німецько-польського кордону, перетинаючи який, поляки дуже мені нагадують наших нещасних галичан при переході польського кордону. Я це до того, що ідеальних суспільств не існує. Ніхто не заперечує, що Україна не єдина у світі ментально розділена країна.
Погоджуюся із наведенням для прикладу Баварії чи Країни Басків, але з певним уточненням: йдеться про федеративні утворення із найширшими автономічними повноваженнями, які вони вибороли в центра.
Вільна Держава Баварія не є улюбленицею у північних чи східних землях Німеччини, як і пруси у баварців, але федералізм їхньої держави знімає можливість докорів типу: “Ми вас годуємо”, “Ви — дотаційні” і т. д. Бо всі ці землі мають свій бюджет, свій уряд і навчені обходитися своїми ресурсами. Напруга на осі Берлін — Мюнхен зберігається, але структура Німецької держави не дозволяє Берліну її тотально централізувати, бо фінансовий центр держави знаходиться не в Берліні, а у Франкфурті-на-Майні, є три основних телевізійних центри: Мюнхен, Кьольн і Гамбург і цей перелік можна продовжувати. А тепер пригадаймо, що для полагодження найелементарніших справ нам потрібно їхати до Києва, і це не близька дорога. Податки треба всі перерахувати до столиці, щоб потім виклянчувати в неї подачки на нагальні потреби регіону. Губернатор, призначений центром, думає не про перспективу своєї області, він дбає про одне, як би це не прогнівити Київ, бо відразу позбудеться керівного крісла. Знову ж таки, ми маємо чудовий приклад тому, що навіть без статусу автономної землі може зробити добре зорганізована регіональна група. Це приклад донецького клану. Допоки регіони України не стануть самоврядними одиницями, а центр лише координаційним, а не керівним центром, доти буде діяти змальована тут схема. І знову ж таки не хотілося б, щоб Галичина налякана жупелом сепаратизму, відмовилася від своїх амбіцій й опинилася на узбіччі цього процесу.

Але найбільше мене насторожує застосування Ярославом Грицаком терміну сепаратизм для кваліфікації перших кроків окремих галицьких інтелектуалів, спрямованих на плекання регіональних традицій і їхні спроби противитися радянсько-малоросійським впливам у Галичині. Термін сепаратизм містить у собі негативні конотації, більше того, в щирих патріотів він викликає бурю гніву і прагнення якнайшвидше задушити ненависну заразу. Так, зі світових прикладів, нам відомі сеператистські рухи басків, кашмірців та інші. Але в цих випадках ми бачимо чітко сформульовану політичну програму на від’єднання від існуючої держави і проголошення своєї незалежної, створені під її реалізацію структури, в тому числі озброєні терористичні формування. Врешті-решт, ми бачимо тут дію: криваві сцени не сходять з екранів телевізорів. Для всього світу це і є сепаратизм.

Що ж до галицької ситуації, то тут, як ви розумієте, сепаратизмом навіть не пахне. Навіть автономістські тенденції тут поки що в зародковому стані, але пильні люди вже на сторожі. Я побоююся лише за те, щоб пугало мітичного “сепаратизму” не було використане проти тих цінностей, які найкраще збереглися в Галичині і які, напевно, поділяє і сам професор Грицак. А оскільки ніякого сепаратизму не існує, то прояви боротьби з ним нагадують радше війну з вітряками.









» 
Нація поганих танцюристів” і професор Грицак
Володимир ПАВЛІВ, Варшава
 
Читаючи текст “Нація поганих танцюристів” Ярослава Грицака у “Поступі” за 13 червня, я мав відчуття “духовного дискомфорту”, оскільки висловлені про «галицький сепаратизм» думки мене дратували, але їхній автор є для мене особою шанованою. Як можна дозволити собі на публікацію розумувань на рівні сільського вчителя історії - запитував я себе і “віртуального” Грицака?
Можливо, пробував я знайти пояснення: у Ярослава, як в історика, очі повернені у глибоке минуле, що робить його сліпим чи принаймні близоруким щодо сьогодення? А може це одізвався той Грицак, який на початку 90-х сформулював для нас, “постпоступівців”, головне гасло нашої діяльності: “Газета мусить бути провокатором думки”? У будь-якому разі стаття спровокувала мене аж настільки, що відважився на полеміку, хоч останнім часом цього уникаю.
Детальніше>>
Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Доля Кінаха — в донецьких руках 
Погляд
  ·  Мужній компроміс Черепа 
  ·  92-мільярдна компанія — на межі банкрутства 
Поступ у Львові
  ·  Державна влада сприяє стихійній торгівлі 
  ·  Бурштинський енергоострів 
  ·  Автоінспекція воює з хабарництвом 
  ·  У Карпати їздитиме трамвай 
  ·  У львівському небі німецькі літаки 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  Загадка президентського подання 
  ·  Антипрезидентська дефіляда в Києві 
  ·  Радіо “Континент” проти держави Україна 
  ·  Знову звинувачено Генпрокуратуру 
  ·  Офшорні власники 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  Росія почулася повноціннішою 
  ·  Бомбовий замах на Love Parade 
  ·  Збудувати паркан уздовж Ла-Маншу 
  ·  Присягати прапору – заборонено 
  ·  США визнали Раваломанану 
  ·  Палестина готується до виборів 
  ·  СВІТООГЛЯД 
Дискусійний Поступ
  ·  Привид сепаратизму 
  ·  Нація поганих танцюристів” і професор Грицак 
Арт-Поступ
  ·  ТЕАТРИ, ІМПРЕЗИ, ВИСТАВКИ 
  ·  КІНОТЕАТРИ 
  ·  КНАЙПИ 
  ·  Акція тижня: Цар Давид молитиметься у Львові 
  ·  НАША АФІША 
  ·  Повернення режисера 
Пост-Factum
  ·  Мистецтво відпочивати, 
  ·  КАЛЕНДАР