Х міжнародний фестиваль сучасної музики "Контрасти" у Львові відкрився з помаху батути головного диригента Національного симфонічного оркестру Китаю Гінкао Лі, який цього разу керував оркестром "INSO Львів", заснованим у нашому місті швейцарським диригентом Гунгардом Матесом. Маестро з Китаю напам'ять диригував концертною програмою, вибудуваною на порівнянні європейської (симфонія №2 Йоганеса Брамса) та китайської (твори Жень-мінь Гу та Гоу-юань Ву, написані в другій половині XX ст.) симфонічної музики.
Для львів'ян вибрані твори промовисто засвідчили активне прагнення китайських митців сказати своє слово й в парадигмі західної культури. Досвід цей, засадничо приречений на еклектику, своїм естетичним результатом чомусь викликав у пам'яті вироби європейських мануфактур під час моди на квазідалекосхідне: національні мотиви в поєднанні з європейським симфонізмом втрачають чар автентичності, стаючи лишень декоративною орнаментикою. Такі собі ілюстративні картинки поверхневої споглядальності, позбавлені глибинного драматизму тої музичної форми, яку викшталтував Геній Старої Європи. Хоча, безумовну, насолоду принесли соло флейти, арфи, англійського ріжка, а також кларнета й валторни та їхні неймовірної краси дуети із ергу. Однак, попри загальну схвальну реакцію фестивальної публіки, все ж найбурхливіші оплески очікували не віртуозного характеру концерт для ергу з оркестром (хоч і диригента і солістку після "Капріччьо червоних слив" разів зо п'ять викликали на сцену), а сольне виконання Гонгмей Ю п'єси "Пташка в горах". Заграна на підсиленому мікрофоном китайському народному інструменті "на біс" ця музична пташка ще й досі тріпоче в серці розчуленого слухача...
Також попри не варті уваги ґанджі у злагодженості оркестру під час концерту, сам маестро Гінкао Лі щонайтепліше відгукнувся про плеканий Гунгардом Матесом колектив: "Я керував українським оркестром із задоволенням. Спершу під час репетиційної праці були проблеми розуміння на рівні мови. Але переді мною сиділи дуже добрі музиканти, і ми змогли чудово порозумілися на рівні музики. До речі, жодних проблем з різницею національних менталітетів під час виконання двох творів китайських композиторів я не відчув. Усе було чудово. Згадую, коли я працював з африканським оркестром, в якому всі музиканти відповідно були чорношкірими африканцями, то вони також дуже добре розуміли, що я хотів сказати цією китайською музикою. Тобто люди можуть мати різні культури, різну ментальність, різні традиції, але вони здатні, як про це кажуть німці, "одночасно рівно" відчувати специфіку мистецтва іншого народу, неповторність музики його душі".
До речі, щоб ліпше відчути цю специфіку, "INSO Львів" й надалі вправлятиметься у виконанні китайської музики, готуючись до різдвяних гастролей у цій далекій екзотичній країні.
»
"Контрасти": лейтмотив Рубікону
Можна сказати, що за десять років вони стали звиклим львівським ритуалом, фішкою, чи, як полюбляють казати, "візитівкою", коли б не були так виповнені внутрішньою життєвою потребою їхньої сталої аудиторії. Коли б не були медитацією й рефлексією водночас. Коли б утратили свій духовний камертон чи волю самої музики до звучання. І ще безліч таких "коли б". Однак тема якогось наближення до певної точки X супроводжує їх ось уже кілька років поспіль. Звідси всі розмови про їхню герметичність, вичерпаність та втрату перспективи. І хоча зовнішня їхня форма ще тримається, внутрішня структура не просто прагне оновлення, а вже зазнає змін. Десять років -- достатній термін, щоб оцінити їхні здобутки й втрати на тій точці X, що, можливо, стане перехрестям нових векторів чи новою системою координат. Наразі ж вона бентежить уяву асоціативним зв'язком із забитим навхрест дошками входом до оселі (цікаво, чи є тоді з неї вихід), перекресленою спробою сподіватися, знаком зупинки. Саме в цій точці X "Арт-Поступ" попросив прокометувати фестиваль "Контрасти" його незмінного директора Володимира Сивохопа.
У Донецьку відбулася зустріч першого випуску факультету культури і мистецтв Національного університету ім. Івана Франка (тепер акторів-заньківчан) зі студентами факультетів філології та журналістики Донецького університету. Крім "молодої хвилі", на зустрічі були присутні такі знані корифеї театру, як артистка театру та кіно, педагог, народна артистка України Таїсія Литвиненко та народний артист України, актор театру та кіно, педагог, професор, член-кореспондент Академії мистецтв України Богдан Козак. До речі, ідея зустрічі з'явилася саме з їхньої ініціативи й була реалізована за сприяння ректора Львівського національного університету ім. Івана Франка Івана Вакарчука та ректора Донецького університету Володимира Шевченка.
Ми познайомилися випадково, опинившись в один час он-лайн в icq. Саме так, завдяки новітнім інформаційним технологіям, змогли зустрітися він, Рон де Джудж з далекого голландського міста Ґоуда, і я, що просто сиділа за монітором комп'ютера в незнайомому для нього Львові. Виявилося, як це часто буває, що у нас багато спільних тем, а найбільше нас об'єднав його величність Театр.
Фотографія як мистецтво поволі, але невпинно просувається в Україні сходинками суспільної прихильності дедалі швидше. Так у Львові цього року маємо вже другу унікальну можливість побачити наживо роботи маестро світової фотографії ХХ століття. Навесні це була виставка Андре Кертеса, а щойно -- виставка Едварда Гартвіга (1905-2003). У нашому місті виставка останнього набуває особливого значення, адже деякі моменти його долі пов'язані саме зі Львовом.
