buy visitors
|
|
|
|
post-Поступ »
|
|
|
|
|
___________________________________________________________________________
|
Місце для детектива |
|
|
| Володимир ЄШКІЛЄВ |
| |
Детективна оповідальність має одну незаперечну ознаку того, що в Україні називають "доброю літературою". Вона вироджується. Цей процес почався відразу після класичного періоду Конана Дойла і триває досі. Це відчувається навіть у регаліях персонажів. Великого Шерлока супроводжував полковник у відставці Ватсон. Агата Крісті зробила супутником свого улюбленого персонажа Гастінґса, який мав лише звання капітана британської армії. Коломбо вже був лейтенантом муніціпальної поліції, а теперішні "мегренята" й "пуарята" успішно вирішують фабульні завдання під сержантськими шевронами. Розслідування злочинів втратило присмак інтелектуального аристократизму. Детективи вже не є неквапливими геніями у твідових трійках з метеликами. Жодних характерних прибамбасів. Жодного "фірмового" знака. Ні холмсівської скрипки, ні орхідей Ніро Вульфа у сучасному вітчизняному "детективчику" ми вже не зустрінемо. Звісно, навіть з тяжкого письменницького похмілля не втнути образу українського сержанта, котрий у вільний від стрілок та перестрілок час розводить орхідеї. Розводити цей напівдебільний мєнт може хіба що лохів.
Натомість книжково-екранне зло квітне непередбачуваними формами у найвибагливіших контекстах. Вампіри й чудиська, ганібали лектори і відьми всіх можливих діапазонів, корумповані міністри і мафієзовані генеральні прокурори, воскреслі чорнокнижники, трансформовані гакери, зомбі, мутанти, прибульці, кілери, терористи, маніяки і сам Князь Темряви в ролі всюдисущого пахана з поганим почуттям гумору заповнили всі попсові "місця уможливлення". На цьому тлі колись актуального і грізного професора Моріарті згадують либонь як блазня з призабутого шоу "довгоносиків". Побутові ж злочинці, на яких свого часу так атракційно полювала місіс Марпл, тепер "проходять у справах" лише за номінацією "свідок". На тлі здрібнілих оборонців добра сили зла відчутно нахабнішають. Задрочений вампір із "Нічного дозору" вже запитує лицаря Світла (ще задроченішого за вампіра): "А чому це ви нам видаєте ліцензії, а не навпаки?" І навіть не отримує за "наїзд" по пиці.
У цьому є певна логіка і певні знаки доби. Адже, як не крути, породжені фантазіями письменників, сценаристів, режисерів і декораторів вампіри цікавіші за воїнів Світла. І піпл пре в кіно саме "на вампіра". Мистецтво, побудоване на дихотомії "цікаво - нецікаво", приречене на актуалізацію зла. Добро, за своєю суттю, є нудним. Позаяк воно, це добро, зорієнтоване на внутрішні цінності сущого, досягнення яких лежить за межами естетичного намагання. Й, безсумнівно, поза межами видовищного "чистого мистецтва". Добро ніяк не вдається перекодувати на символи "етикеткової культури". Його під час цих перекодувань неминуче опошлюють. Воно стає непереконливим і декоративним. Картонним воїном картонного "світла".
Останні два десятиліття естетика перемагає етику. Піпл хоче "красіваго і цікаваго". Проблема добра і зла, натомість, впирається у виплату податків. Кожний, до кого ДПА після першого квітня не має претензій, може вважати себе високоморальною суспільною істотою і з чистою совістю вимагати видовищ. "Де ж справедливість?", -- запитуємо ми. Певно, поза межами естетичного. Тут тільки писане авторське право плюс пахан із сірчаним запахом і кількома митцями на побігеньках.
На тлі цих сумних констатацій виникає проблема "позитивного героя". Теперішнє естетичне поле вперто не хоче його народжувати. Або не може. Ще хтось із стародавніх мудреців зауважив: "Навіть сто тисяч щурів не можуть народити тигра". І замість героя-тигра ми пробавляємося принагідними тигрощуриками. Себто мєнтами. Які навіть командою виглядають лише як дрібний фрагмент Еркюля Пуаро. Нудного і справжнього героя. |
|
|
|
|
Відкритий лист міському голові Львова п. Л. Буняку |
|
|
| |
| |
Шановний пане голово!
Вам, напевно, не доводилося їздити львівськими маршрутками, інакше Ви б спізнали всі принади такої їзди. Крім того, що до брудних машин без вентиляції впихається стільки людей, скільки влізе, ще мусите слухати ненаше радіо. Іноді вуха в'януть від того, що почуєте за кілька хвилин їзди: і масні анекдоти, і паскудні пісні, звичайно, на "общєдоступном", і примітивний гумор Хазанова чи Жванєцкого, і безліч реклами для всіх і про все. |
| Детальніше>> |
|
|
|
