-- Коли пригадувати культурний шок перших "Контрастів", то чималою мірою його спричинила музична лектура, свого часу нетолерована, а то й репресована тоталітарним режимом. Ваш фестиваль немовби відкрив шлюзи. До того ж тоді впала залізна завіса, і західні виконавці змогли заграти перед нашим слухачем ту музику, до якої він не мав доступу. Серед цих виконавців був ансамбль із Фрайбурга, який здобувся майже на культову популярність у Львові. Чи не спадало Вам на гадку запросити "Решерш" на X фестиваль? Ювілей усе-таки передбачає якийсь момент відлуння.
-- Не так просто говорити про "Решерш". Щоразу він був іншим для нас. Першого разу це взагалі була прем'єра всього західного колективу, музики тощо. Для них це була прем'єра України, Львова і нас як етносу, як чогось украй невідомого. Пригадую, як тим старим "кубанцем", який і досі є в філармонії, возив їх до Дрогобича, в Карпати. Тут їм не було жодних побутових умов, і мені здалося, що в них є відчуття, ніби вони потрапили на Марс. Вони розуміли, що виходу нема, мусять той тиждень тут відбути... Пригадую, як тим же ж "кубанцем" ми з Яремою Якуб'яком відвозили в аеропорт інструменти, а їх чомусь не пропускали, бо вони забагато важили, і німці на те, що назад вони летять без своїх інструментів, дивилися майже приречено. Розумію, що переживали вони. А ми в той час переживали щось інше. Ми переживали гордість за те, що відбулося щось важливе в нашому житті, що змінить його... Наступного разу було по-іншому. "Решерш" приїжджав як виконавець проекту "Відображення", сформованого Вальтером Мосманом із поезій й музики. Це була спеціальна акція "під фестиваль". А втретє це була акція "під гроші". "Решерш" здобув грант на поїздку в Україну. Їм було практично все одно куди їхати. Гранти давали можливість заробляти на життя. Вони здобули грант, приїхали до нас, і кожен музикант, разом тоді вони практично не грали, максимум дуетами, чесно відіграв свої 20 хвилин відносно якісної сучасної музики. І це тоді склало чи не найгнітючіше враження.
-- Чи це стало показником для фестивалю і для колективу?
-- Мабуть, ні. Бо це є дуже серйозний колектив. Якщо подивитися на їхній репертуар, то вони однаково успішно можуть грати романтичну, класичну й сучасну музику. Все йде від замовлення, від обставин. Очевидно, вони хотіли приїхати й на Х фестиваль, шукали під це кошти, але не вийшло. Можливо, ми би хотіли просити їх (а коли б ми їх запрошували тепер, то ставили б якісь репертуарні умови), але нам також це не вдалося... Ця паличка, з якою ми часто стикаємося, має два кінці: часто можемо мати щось задурно, але воно нам може не сподобатися. У кращому разі ми це можемо якось та й використати. З іншого боку, ми хочемо мати те, що власне хочемо, але це треба купувати за великі гроші, а їх ми не маємо.
-- То як між цими Сциллою й Харибдою формувалася 10 років репертуарна політика фестивалю?
-- По-різному. Зараз ми матимемо можливе й бажане в одному: квартет із Данії, який заграє нам той твір Олів'є Месіана, про який ми багато років мріяли. Але шкодуємо про те, чого не досягнули, а могли -- цього року був запрошений і вже практично мав квитки до Львова один вокальний ансамбль із Польщі. На жаль, цей проект довелося скасувати, бо Польський інститут у Києві не зміг його підтримати. Через те, що відбувається рік Польщі в Україні, всі кошти йдуть на акції, які заплановані дещо по-іншому. Отож доводиться балансувати між тим, що ми хочемо, і тим, що ми можемо. Це дуже складний процес.
-- Десять років "Контрасти" знайомили нас із не тільки новою, а й старовинною музикою, яка здобувалася на інший контекст. Цій музиці вдалося виплекати свого слухача. А от які імена молодих засвітив цей фестиваль?
-- Напевне, таким показовим іменем, яке зараз стало самодостатнім і яке, зрештою, відійшло від фестивалю, але лишатиметься ім'ям "Контрастів", є Іван Небесний. Колишній львів'янин, випускник нашої консерваторії, учень Мирослава Скорика Іван формувався на перших "Контрастах", тоді ж почали звучати його твори. Спровокований "Контрастами" Небесний навіть створив ансамбль під фестиваль, відтак чи не 5-6 років поспіль цей ансамбль брав активну участь у нашій діяльності. Крім Небесного, можна назвати й інших, та чи кожен із них скористався шансом, який йому дали "Контрасти"? Напевно, ні. Отож, у переліку лишається Богдан Сегін, талановиті дівчата, які, хоч багато виконують, але й одночасно чимало працюють і чекають свого моменту -- Любава Сидоренко та Марія Олійник. Зрештою, приїзд до Львова як композитора й виконавця Золтана Алмаші свідчать, що, мабуть, фестиваль не пройшов і мимо нього. Член мистецької ради і його педагог Юрій Ланюк, очевидно, був тим місточком єднання їх у спільному середовищі "Контрастів". Певною мірою це може стосуватися і виконавців, особливо того ж Йожефа Ерміня і навіть хору "Глорія". До речі, цей хор частково також був спровокований "Контрастами" й спеціально завжди готував дуже багато програм на фестиваль, а тепер виріс у самодостатній колектив, який зреалізовує себе успішно в багатьох фестивалях і програмах.
-- Чи не здається Вам, що останніми роками фестиваль відчуває якусь вичерпність? А коли так, то чи не стануть X "Контрасти" водночас і ювілейними та останніми?
-- Втрата фестивалю -- реальна загроза нам усім. Так, він став дуже герметичним. Не знаю, чи ще герметичнішим за нашу країну, яка, може, відкриває якісь інші вектори, а наш вектор робиться "проукраїнським". І дуже добре, що лишається контекст, в якому ми хоч трошки можемо щось показати. Фестиваль замкнений через те, що немає виходу на Захід. Немає звідти притоку свіжих ідей, свіжого вітру. Це пов'язано з тою ситуацією, в якій ми опинилися. Мені здається, якесь справжнє биття пульсу почнеться трохи пізніше, може, за два-три роки. Зараз ситуація погіршується. Ми завжди були в ролі якогось аутсайдера чи в ролі того, хто намагається наздоганяти... Коли фестиваль і матиме продовження, то вже у якомусь іншому форматі. Але нам знову доведеться щось наздоганяти. Може, не такими темпами й не то, що ми робили 10 років тому, але ми відриваємося, ми вже не в контексті. І геополітична ситуація "Контрастів" не є ліпшою за геополітичну ситуацію самої країни, в якій проводиться фестиваль. Це моя суб'єктивна думка. Але в тому, напевне, і мій особистий біль, бо просто так сказати "Баста!" я не можу. Просто це одна чи не з основних сторінок мого життєвого тексту, яку не так просто стерти. Цей текст ще не дописаний. Його можна і треба продовжувати. І головне, що це основний текст. Може, не тільки мого життя... |
