buy visitors
|
|
|
|
Арт-Поступ »
МІЙ ДРОГОБИЧ |
|
|
|
|
___________________________________________________________________________
|
Ярослав БАРАН: Без свого ми нічого не варті |
|
|
| Василь КИРИЛИЧ |
| |
З Ярославом Бараном я знайомий декількаліт. Протягом цього часу спостерігав за ростом цього молодого співака, старався відвідувати конкурси та фестивалі, у яких він брав участь. Сьогодні Ярослав Баран – гість редакції.
– Ярославе, коли стався той поштовх, який надихнув тебе на створення власних пісень?
– Ще під час навчання у Дрогобицькому музичному училищі ім.В.Барвінського. Під впливом юнацької романтики та творчої атмосфери цього навчального закладу я робив свої перші творчі кроки. У них були спроби визначення майбутнього напрямку, і згодом я вже знав, що писатиму популярну музику, оскільки до чогось іншого не тяжів. На той час у мене вже був невеличкий доробок віршів, написаних ще в шкільному віці, які й стали текстами моїх перших пісень.
– Тепер є чимало спроб "влізти" до когорти митців, однак ними стають далеко не всі. Утримуються ті, у кого, на мою думку, сприятливі обставини переважають над несприятливими. А що тебе втримує на творчому шляху?
– Думаю, що перевага, власне, сприятливих обставин. Насамперед, це знайомства з людьми, які стали стимуляторами для дальшого розвитку. До таких людей належать мій друг Олег Бачинський, від якого навчився методики самовдосконалення, а також, мій перший поет-консультант Йосип Фиштик. Завдяки їм було вперше скоординовано мої творчі дії. Далі було чимало корисних знайомств та зустрічей – з Мирославом Мариновичем, розмова з яким залишила певний слід не тільки у творчості , але й у душі, письменницею Раїсою Іванченко, яка пізніше була редактором і коректором пісні "Іванка-трускавчанка"...
– Ярославе, а скільки пісень ти на сьогодні вже написав?
– Не рахував, але можу сказати, що ця цифра сягнула за сотню. Крім того, були й невдалі спроби. Лише після власної "цензури" пісня потрапляє до мого репертуару. Чи майбутнього архіву. Є й такі, що "напівфабрикатом" лежать і чекають свого часу на доробку.
– Чи всі твої пісні написані на власні вірші, чи, може, є винятки?
– У більшості пишу на власні вірші. На мою думку, це оптимальний варіант знайти гармонію між поезією й мелодією. Є звичайно й негативи у такої корпорації: десь відбуваються втрати щодо різноманіття, адже розвиток творчості автора – це еволюція, а не революція. Проте є ряд пісень написаних на слова інших поетів. До таких співавторів належать О.Яненко З.Пристай І.Бермес та інші.
– Хто є твоїм аранжувальником?
– На жаль, а може й на щастя, через відсутність певної фінансової бази довелося засвоювати й цей вид музичної діяльності. Тобто, тут мушу спиратися на власні сили.
– Яке твоє ставлення до конкурсів та фестивалів?
– У мене до них особливе ставлення. На мою думку музика є надзвичайно суб'єктивне явище, яке не можна заганяти у якісь математичні рамки оцінювання. Тут погоджуся з думкою Пола Маккартні, який казав, що ноти вбивають музику. Тому й фестивалі чи конкурси вже за своєю суттю й природою явище необ'єктивне, а може й несправедливе. Та попри все, я відвідую ці заходи, або й приймаю в них участь. Був учасником фестивалю "Родинна творчість", став дипломантом фестивалю "Доля". Мені цікаво, чим живе музичний світ Львівщини, що нового твориться на його теренах. Тобто, відвідую ці заходи, насамперед, заради спілкування з "собі подібними".
– Як можна охарактеризувати стан української культури, культури нашого краю?
– Сьогодні українська культура є у підпіллі. Це властиво не тільки для нашого регіону, але для всієї України. Адже, можливість чути сьогодні в побуті чи в ефірі нашу пісню, стала майже екзотикою. І поки наша владна верхівка до своїх першочергових завдань не внесе питання розвитку української культури, ніяких змін на краще не буде. Що ж до культури регіону, то у нас є великий потенціал для її розвитку. Я знаю багатьох молодих талановитих співаків, композиторів та поетів із Трускавця, Дрогобича, Стебника. Та без підтримки влади й спонсорів вони є тимчасовим спалахом, який не розгориться у вогонь.
– Ярославе, ти прагнеш стати "зіркою", чи може є інша мета твоєї творчості?
– "Зіркою" не прагну стати, сьогодні це – девальвований купон, який нічого не вартий. Радше мрію вивести українську пісню на світовий рівень, зробити доступними й свої пісні для широкого загалу.
– Ярославе, чим ти займаєшся, де працюєш? Які твої музичні вподобання?
– Я працюю диктором радіовузла бювету мінеральних вод санаторію Трускавець, а ще вчуся – здобуваю другу вищу освіту в Київському національному університеті культури і мистецтв за спеціальністю – менеджер з "Паблик Рілейшнз". Щодо дозвілля, то майже весь вільний час віддаю творчості: пишу пісні, роблю аранжування тощо. Музичні вподобання у мене найрізноманітніші: слухаю "рок", "поп", "фолк", кращі зразки класики...
– І на завершення розмови, чого ти хочеш побажати своїм теперішнім і майбутнім шанувальникам?
– Слухайте українське, любіть українське, захищайте українське! Пам'ятайте: без свого ми нічого не варті. |
|
|
|
|
Хода "Золотого Лева" |
|
Міжнародний театральний фестиваль у Львові 1-10 жовтня |
| Марта ҐАРТЕН |
| |
|
Ще на початку літа те, що "Золотий Лев" 2004 року таки відбудеться, було під сумнівом через традиційну й банальну причину -- ніхто із владців не міг гарантувати фінансування цього єдиного в Україні масштабного міжнародного фестивалю, який за десятиріччя існування не тільки не втратив своєї періодичності, а й навпаки -- поміж бієнале на стаціонарних сценах примудрився вклинити ще й літній фестиваль вуличних театрів. Утім перед наполегливістю директора фестивалю Ярослава Федоришина та начальника управління культури ЛОДА Володимира Гаюка, які особисто виходжували в столиці потрібні кошти, міністерські чиновники таки капітулювали, пообіцявши фінансову підтримку. І тільки-но стало відомо, на що можна розраховувати, фестивальна динамо-машина викресала першу іскру -- програму десятиденного форуму акторів, режисерів, сценографів, театрознавців, арт-менеджерів, журналістів і звісно, глядачів! |
| Детальніше>> |
|
|
|
Фестини на Мразниці |
|
|
| Тетяна ІВАНІВ |
| |
Традиція проведення фестин, яку було відновлено у Бориславі в мікрорайоні Мразниця із проголошенням Незалежності України, розвивається і вдосконалюється. Свідченням цього стали цьогорічні фестини, що відбулися 28 серпня на сонячній галявині біля Народного дому.
Родзинкою забави став виступ переможців пісенного шоу "Карооке". Це було справжнє свято української пісні, яке запам'ятається надовго. А потім кожен бажаючий виходив на сцену, щоб показати свої таланти. Слід зазначити, що Мразниця справді має багато обдарованих співаків і танцюристів.
Коли сонце ховалося за стрункими смереками, забава ще була в розпалі. Святкового настрою додавали музиканти, які вдало підігравали співочому колу. |
| Детальніше>> |
|
|
|
