Продовжуючи розповідати про дивацтва у Львові, звернуся до історій, які описали чудові львівські історики Козицький та Білостоцький.
350 років тому мешкав у Львові шляхтич Мацєй Єжовський. І ось одного дня, напередодні Різдва 1653 року, він з друзями він вирішив розважитися й заодно поживитися за чужий рахунок. Змовники, одягнуті у вивернуті кожухи й вдаючи із себе татар, напали на одне із львівських передмість. Передміщани, подумавши, що бачать татар, налякані перспективою потрапити до бусурманської неволі, чимдужч побігли, як зазвичай у таких випадках, під захист міських мурів, а все своє майно залишили на поталу грабіжників.
Галас у передмісті зчинився неймовірний, і натовп людей заповнив місток через Полтву, який вів до Єзуїтської хвіртки. Якоїсь миті місток не витримав ваги юрби й провалився. Багато людей попадало в тоді ще досить бурхливі хвилі львівської ріки. У паніці нещасних ніколи було рятувати, тому досить багато передміщан потопилося. Тим часом найкмітливіші зорієнтувалися, що нападників лише четверо, до того ж кінь Єжовського застряг у багнюці. Найсміливіші зібралися гуртом і схопили фальшивих татар. У такий спосіб цей жорстокий вертеп було викрито.
Дивацтва львів'ян деколи доходили навіть до того, що заради любові до мистецтва можна було собі дозволити викрасти людину. Про це маємо історичну згадку з 1623 року. Шляхтич Баратинський був величезним прихильником музики й особливо співу. Він просто шаленів від вокальних здібностей чотирнадцятирічного хлопця, який співав у хорі єзуїтського храму. І ось одного дня Баратинський вирішив викрасти молодого співака, щоб той співав лише для нього. Егоїстичний меломан подумав навіть про те, що юнак із часом може втратити свій чарівний голос і приготував хірурга, який мав каструвати нещасного, щойно той опиниться в руках маніяка.
Озброєний загін Баратинського вдерся до Єзуїтського костелу просто під час Служби Божої і намагався силоміць забрати хлопця. На щастя, люди, які були на Літургії, допомогли єзуїтам відбити співака. Наступного дня розлючений Баратинський зустрів на вулиці одного зі своїх учорашніх кривдників і тут же наказав слузі застрелити його на місці, але спритному єзуїтові пощастило втекти.
А 1788 року у Львові відбувся судовий процес, настільки незвичний, що набув міжнародного розголосу. Четверо німецьких колоністів на запрошення австрійського уряду поселилися неподалік Львова. Одного дня їх замучила ностальгія за Батьківщиною, але легально перетнути кордон вони не могли, тому що взяли великий кредит у банку й потай продали одержані від влади худобу та реманент. Колоністів-шахраїв узявся виручати один чаклун, який мешкав самітником у лісі. Взявши порядну суму грошей, чаклун дав мазь, яка робить людей невидимими.
Трьох діб, протягом яких діяла чарівна мазь, було достатньо, аби без проблем перетнути кордон, не наражаючись на неприємне спілкування з поліцією. Однак мазь чомусь не подіяла. Німці купили в того ж чаклуна ще одну діжечку мазі, знову намастилися й знову буз успіху. Тоді добрі люди порадили невдахам послуги більш досвідченої старої відьми, яка, звичайно ж, за великі гроші викликала лісового духа Микиту, котрий, за її словами, за життя був королем. За показами колоністів на судовому процесі, дух виглядав велетнем з палаючими очима у фіолетовому плащі та круглому капелюсі.
Дух пообіцяв четвірці по мільйону золотих і абсолютну невидимість на три дні, але за це зажадав віддати йому когось із дітей утікачів. Батьківські почуття, звичайно, взяли гору, і після тривалих і безрезультатних переговорів дух безслідно зник. Невдахи-німці, які протринькали всі свої нечесно нажиті гроші на чаклуна, відьму та духа, мусили йти до кордону, де їх схопила поліція й за спробу обдурити уряд передала до суду. |
