Таки правий був класик, коли сказав, що ліпшими від гір можуть бути лише гори. Маємо справжнє щастя, бо прямо під боком, у двох годинах їзди від Львова, розкинулися стародавні Карпати. Ними можна мандрувати, милуватися, серед них можна добре відпочити, відновити душевний спокій та рівновагу.
От тільки перейматися ними немає кому. Прикро, коли на місці приємного молодого ялинника, біля котрого вторік стоялося табором увесь тиждень (не в змозі покинути таке чарівне місце), застаєш лише пеньки й суху хвою помежи ними. Прикро, що в чи не найгарніших місцях, заповідних – а отже – улюблених туристами, виростають гори сміття, котре нікому прибирати. Не вірите? Погляньте, в що перетворилася найвища точка українських Карпат – гора Говерла!
Згадайте, як виглядали схили споконвічного Тросцяна після того, як влітку пустили підйомник на його верхівку. Чубок гори відразу заполонили “бізнесмени”, які, почувши сприятливі умови для заробітку копійчини, повезли туди лотки з варениками, чебуреками, пивом і спиртним. Проблеми можна було й уникнути, якщо б хтось здогадався обладнати це місце банальними смітниками.
Приємно, коли з’являються люди, яким доля гір не “по барабану”. Люди, які переймаються долею цих прадавніх лісів, залишків диких тварин, котрих ще не перебили сильні світу цього. А коли люди роблять це не для того, щоб набити свої кишені “дерев’яними” доларами, то це вже взагалі щось із світу фантастики.
Дивацтва “зелених” (я не маю на увазі українських політиків) у порівняно розвиненій Європі
сприймає пересічний галичанин не інакше, як вибрики людей, які бісяться з жиру. Хіба ви колись чули, щоб галицькі чи буковинські природоохоронці перекривали шляхи вервечкам вантажівок, які везуть “зелене золото”, що живим видерте з прадавніх лісів? Ось і я не чув. А чи відомо вам, мої найдорожчі, що Карпати – оселя для третини видів європейських рослин?
Кілька років тому вчені різних галузей зібралися, щоб з’ясувати, які регіони потрібно зберегти принаймні такими, якими вони є сьогодні, щоб внуки наших внуків не отримали у спадок суцільну пустку. Їх нарахували трохи більше двох сотень. І Карпати потрапили до цього числа.
Біда наших гір до недавнього часу полягала в тому, що вони поділені між сімома країнами, зовсім різними й неймовірно принциповими. Кому, скажіть мені, хочеться перейматися проблемами сусіда, коли й своїх не бракує? Але знайшлися добрі люди, які змогли помирити між собою словаків, румунів, поляків, угорців, чехів, австріяків та українців для досягнення спільної мети. За сприяння природоохоронної міжнародної організації WWF було створено групу “Ініціатива Карпатського регіону”. Люди, які ввійшли до складу цієї групи, є фахівцями в різних галузях. Вони досліджують причини повсталої надцять років тому кризи, а не лікують її наслідки. Замало влаштувати комфортне життя для карпатських вовків, не турбуючись про людей, котрі споконвіку на них полювали. До речі, цих сірих хижаків лише в українських Карпатах вважають шкідливими. На решті територій відстрілювання вовків заборонено.
Великою проблемою і водночас її вирішенням є туризм. Дикий, неорганізований – часто є рівноцінним варварству, а цивілізований – не по кишені пересічному українцю. Знайти альтернативу для цих двох бід – теж завдання “Ініціативи...”. Тонкий, мов лезо бритви, баланс можуть порушити навіть добрі помисли. Візьмімо до прикладу майже міфічну долину нарцисів. Таке місце справді існує! Це – величезний кавалок землі, всіяний, як маком, дикорослими нарцисами. Так ось, коли цю долину оголосили заповідником, з’явилася сувора заборона косити тут сіно. І раптом популяція цих фантастичних рослин почала зменшуватися неймовірно швидко. Причина виявилася несподіваною.
З’ясувалося, коли косовиця на цих лугах була дозволеною, люди забирали велику кількість трав’яної маси, яка після заборони стала душити молоді паростки. Долина нарцисів, у результаті, ледь не стала красивим спогадом.
Наші гори можуть пережити сьогоднішню кризу, а можуть – і ні... І якщо, прочитавши цю оповідку, у якій не згадано й краплини з моря проблем, що становлять смертельну загрозу, у вашому серці не прокинеться бажання врятувати Карпати, ніхто вам не дорікне. Ніхто не зможе примусити вас полюбити ці гори всім серцем. Вони ж бо не вміють говорити. Вони будуть мовчазним і водночас сумним докором.
Хто ж перейматиметься долею наших гір, нехай пам’ятає: за це він ніколи не почує подяки. Але це – свята справа, і житиме вона вічно разом із найулюбленішими у світі горами.
P.S. До уваги шанувальників Карпатських гір: однодумців ви можете зустріти у Всесвітній Павутині за адресою: www.carpathians.org. Там же можна отримати додаткову інформацію щодо діяльності “Ініціативи Карпатського регіону”. А світлі ідеї щодо вирішення, можливо, навіть найменших проблем Карпат шліть на мою електронну адресу: – banzaj@postup.lviv.net або звичною поштою на адресу “Поступу” з позначкою “Ініціатива Карпатського регіону”. |
