BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Інтерв''ю Поступу.    Особистості у Поступі.    Арт-Поступ у світ.    КіноПоступ.    Львівські обсервації.    Поступ технологій.    Пост-Factum.   
ЕКСКУРСІЇ У ЛЬВОВІ. ВІД 100 ГРН. 050 430 50 79
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
20 червня 2002 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  17:32 21-07-2017 -   Дорогу від вул. Зеленої до вул. Пасічної відремонтують  
  14:57 21-07-2017 -   Дорогу від вул. Зеленої до вул. Пасічної відремонтують  
  14:53 21-07-2017 -   У Львові за розкрадання 8 млн гривень бюджетних коштів арештували директора підприємства  
  14:50 21-07-2017 -   Знайдені ручні гранати мешканець Жидачівщини передав у шкільний музей  
  14:46 21-07-2017 -   Вулицю Замарстинівську відремонтують на ділянці від вул. Гайдамацької до вул. Липинського  
Україна
  14:44 21-07-2017 -   Полторак заявив про небезпеку російсько-білоруських навчань  
  14:39 21-07-2017 -   Суд закрив кримінальну справу проти Ляшка  
  14:38 21-07-2017 -   В Україні надзвичайна пожежна небезпека  
  14:35 21-07-2017 -   На нардепа Розенблата одягли електронний браслет  
  14:27 21-07-2017 -   ГПУ: На заводі Мотор Січ розікрали 350 млн грн  
Світ
  14:41 21-07-2017 -   Маск отримав дозвіл на тунель між Нью-Йорком і Вашингтоном  
  14:37 21-07-2017 -   У Техасі дозволили пороти учнів палицею  
  13:3 21-07-2017 -   Зірку американського футболу помилували після 9 років в'язниці  
  11:33 21-07-2017 -   У Греції від землетрусу постраждали понад 120 людей  
  10:14 21-07-2017 -   У Монако на аукціоні за мільйон євро продали годинник Путіна  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Львівські обсервації  » 

___________________________________________________________________________

ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ
 
Свято з-під батога

Дуже ся тішу нашим коханим Татуськом. Дехто мені дорікає: як ти можеш називати його Татуськом, коли сам писав, жи він – кацап. Так, то правда, але батьків не вибирають. Можна, звичайно, в світлі останніх відкриттів про національне походження Татуська називати його Папаша, або ще інтимніше – Пахан. Але Татусько – більше якось по-родинному. І незабаром уже з самого дитинства кожен громадянин нашої неозорої неньки буде знати, що таке наш Татусько і з чим його їсти. Йдучи славними шляхами Лєніна-Сталіна-Хрущова-Брєжнєва наш Татусько вирішив увічнити своє історичне послання до Верховної Ради і відтепер його будуть вивчати в школах, як колись “Рєшенія ХХ-якогось там сєзда”, або “Малую Зємлю”.

Я собі уявляю, як бідолашні дітваки будуть продиратися крізь нетрі Татуськового словоблудства, розжовуючи і витлумачуючи всі його цінні вказівки та вивчати напам’ять цілі абзаци.

Взагалі я так бачу, Татусько під кінець свого правління намагається увічнити себе всюди, де тільки можна. Хтозна, може й “Поступ” читає. Бо от колись я написав про те, що в пошані у нас іно самі поразки, а не перемоги. Герої Крут! Берестечко! І ось наш Татусько нарешті стрепенувся, наче від сну, і заволав: “А де ж перемоги? Дайош перемогу!” І кинулися придворні “історики” копатися в історії, шукаючи достойну перемогу. Перемоги Костянтина Острозького під Оршею та Виговського під Конотопом відпали відразу. Щоб не розгнівати старшого брата, бій під Мотовилівкою – теж. І ось нарешті випорпують перемогу таку, як треба – під Батогом. Та й дата кругла – 350 років тому козацькі війська розгромили поляків. Татусько відразу підписав указ відсвяткувати цю перемогу на державному рівні.

Аякже! І щоб не було ні в кого сумніву в тому, що батізька битва вартує того, відразу придворні історики проголосили, що битву під горою Батіг можна порівняти тільки з перемогою Ганнібала під Каннами, а то й з подвигами Македонського. У пориві вірнопідданого патріотизму навіть увесь успіх битви приписали юному Тимошу Хмельницькому, хоча вся стратегія бою виразно свідчила про військові хитрощі Івана Богуна. Окрім того, Тиміш мав під своїм командуванням лише п’ять тисяч козаків, а Богун – тринадцять.

Найсмішніше, що батізька битва надто мало скидається на битву, якою можна було б пишатися. То була не битва, а бійня, успіх якої вирішила несподівана атака 40-тисячної орди на тили польського війська. Додайте ще сюди біля 20-ти тисяч козаків, яким протистояло не 50 тисяч польського війська, як то пишуть деякі історики, а лише 20 тисяч. Бо власне 20 тисяч було озброєних, решту складала челядь, джури, обозники, серед яких основну масу складали українці. Усіх їх було витято в пень.

Битва під Батогом не принесла жодної користі, а за жорстокість козацька шляхта відповіла ще більшою жорстокістю. Незважаючи на це, битву вирішено святкувати щорічно. Таким чином інші, куди важливіші битви, знову зосталися на узбіччі.

Ні шагу назад

Час зупинився для російського консуляту. Він і досі продовжує собі жити в незабутній колоніяльній епосі. Тоді як усі інші консуляти провадять листування із львівською владою українською мовою, генеральний консул гаспадін Мясаєдав продовжує шкробати свої посланія в “горсавєт” по-московському.

Так по-правді, то не розумію, навіщо міська рада приймає ті кляузи, писані іноземною мовою.
Цікаво, як би то виглядало, якщо б український консулят де-небудь у Тюмені посмів надіслати листа українською мовою місцевим чиновникам.

Цього разу гаспадін консул бідкається з приводу “обеспечения прав российских граждан, постоянно проживающих в г. Львове, а также львовских православных общин Украинской Православной Церкви, которая находится в молитвенном и каноническом единстве с Московским Патриархатом”. Йдеться про виділення земельної ділянки для нової русифікаторської церкви на Сихові та кафедрального собору.
Але зверніть увагу для кого! Для “российских граждан, постоянно проживающих в г. Львове”. То виявляється ті росіяни, які мешкають у Львові, не визнають себе українськими громадянами? То є “гражданє Рассії”. Цікаво.

Далі патріотично стурбований гаспадін пише, що “нас не может не беспокоить растущая напряженность вокруг не находящих своего разрешения чаяний общин православных верующих... Все это происходит на Львовщине – земле, известной традициями веротерпимости и совместного проживания многих наций, языков и вероисповеданий”.

Тут іще цікавіше. Справа в тому, що традиції спільного проживання і справді були, але не з росіянами, які з’являлися у Львові винятково у непривабливій ролі завойовників і бандитів із великої дороги. З вуст гаспадіна консула заклики до віротерпіння звучать просто цинічно. Адже ж то власне ви й відучували нас від того віротерпіння і завше демонстрували нам протилежне. У час Першої світової ви перетворювали Греко-Католицькі Церкви на стайні, палили книгозбірні, а ваші казакі били наших священиків батогами. А може ви виявляли віротерпіння тоді, коли влаштували після “возз’єднання” жахливий терор, уже не просто б’ючи священнослужителів і монахів батогами, а фізично їх знищуючи. Коли палили церкви і монастирі, коли знищили на Львівщині сотні капличок і невинних хрестів, які увічнювали скасування панщини. Або коли нищили наші та єврейські могили? Це ж ваші таваріщі звели пам’ятник Лєніну на єврейських нагробках.

Чому ви тоді, гаспадін хароший, не писали своїх листів до уряду і лічно таваріщам генсєкам?

Московська церква завше була і є оплотом русифікації. Апеляції до історичного минулого не мають під собою жодного ґрунту, бо ніколи у Львові московських храмів не було. Навіть той храм на Лисенка зовсім не російського походження, його збудовано для полонених сербів.

Але посланіє гаспадіна консула свідчить ще про одне цікаве явище. А саме про те, хто насправді стоїть за УПЦМП, цим троянським конем на терені України.


Справи Шульцові

Бруно Шульц продовжує баламутити голови наших загумінкових патріотів. На мою полеміку із Василем Глинчаком відізвався Бодьо Галицький із “За Вільної України”. Зазнавши фіяска в борні з податковою, газета знову взялася за жидів. Раз, що тема наїжджена, термінольогія розпрацьована, а два, що воювати з жидами значно безпечніше, як із податковою. А воювати з кимось треба конче, навіть із вітряками, бо без війни і скандалів жодна газета не втримається.

Бодьо Галицький не годен повірити, що Бруно Шульц відоміший у світі за Франка і фертик. Але що я ту можу помогти? Це все одно, що спробувати довести такому Бодьові, що Лисенко теж набагато менш відомий за Штрауса чи такого ненависного для “ЗВУ” єврея Мендельсона. І я ту не порівнюю, хто більший – Франко чи Шульц, бо то непорівнянні величини. Так само як неможливо визначити, хто є більшим – Івасюк чи Вагнер. Ніби і то музика, і тамто, але разом із тим не одне й те ж. Шульц – то є Вагнер. Клюмба, яка читає “ЗВУ”, читати Шульца не буде. Або буде, але так самісінько, як це робить Бодьо.

Задля того, аби довести безвартісність Шульца, Бодьо вдається до зовсім смішних аргументів. Він абсолютно не приймає для себе твердження, що Шульц надто високого польоту птаха, незбагненна для пересічного читача. Бо кожен пересічний Бодьо впевнений, що, знаючи всі букви, можна завиграшки оцінити будь-який художній текст. Такому Бодьові дай у руки Джойса чи Беккета, і він безапеляційно стане доводити не тільки збоченство цих письменників, але і їхню бездарність.

І задля ще одного погрому Бруно Шульца Бодьо десь вишпортує рідкісне видання творів Шульца в перекладі на російську та ще й у виданні “Еврейского университета” в Москві.

Це ж треба такої запопадливості! Ніби не простіше було сягнути рукою за українським перекладом. А як ми вже при перекладах, то нагадаю Бодьови, жи один лише перелік тих, хто Шульца перекладав на українську, мав би викликати в нього, якщо не повагу, то збити трохи глумливий тон. Бо інакше виходить так, що перекладачі Шульца самі іно йолопи, вони просто не розуміли, які бздури перекладають. Так от першим переклав Шульца Іван Гнатюк, який, нагадаю, був репресованим, щирим націоналістом і врагом народа, далі перекладали його Микола Яковина, Тарас Возняк і нарешті Андрій Шкрабюк. Жоден із них, до уваги “ЗВУ”, не обрізаний. Усі місцеві галіцмани. Чи є якісь підстави в Бодя засумніватися в некомпетентності цих осіб або в їхньому непатріотизмі? Чи може Бодьо має їх за матолків, а себе за великого пуриця?

Аби продемонструвати плебсу, який той Шульц трефний, Бодьо цитує фантазійну оповідку про те, яких метаморфоз зазнає батько Шульца і яке то є збочення тоті Шульцові писання. Дискутувати тут нема про що, бо як хтось, хто знає всі букви, зачне тобі доводити, жи Пруст гівно, то залишається у відповідь іно пукнути. Що я роблю.

А на десерт най си Бодьо почитає, що пишуть про Шульца мудрі люди.

“Бруно Шульц – один із найбільших письменників, які володіють даром вигадливо і дивно оздоблювати світ словами, – пише Джон Апдайк. – Слова-скарби блищать на сторінках книги, але з цією красою нерозривно злита жорстокість міфу”. І.Б. Зінгер, нобелівський лауреат із тієї ж самої міжвоєнної Польщі, говорить про Шульца так: “Часом він писав, як Кафка, часом – як Пруст, а іноді досягав глибин, недоступних ні тому, ні іншому”.

Безліч метаморфоз батька героя вінчає перетворення в дивовижного краба, в якого він перетворюється в главі “Остання втеча батька”. Інколи прекрасне божевілля швидко прогресує, і жорстока внутрішня боротьба, що змушувала Шульца зображувати батька то в жалюгідному, то у величному образі, безсумнівно, відбивала реальні зміни в стані батька, зміни, що уявлялися синові скоріше страшними, аніж кумедними, скоріше принизливими, ніж поетичними. Метод Шульца живий і досі. “Шульц – мій бог” – таке визнання зробив мені недавно в Югославії письменник Данило Кіш. “Словесне мистецтво Шульца вражає нас – навіть приголомшує – багатством прекрасного. Але, як стверджує він сам, його мистецтво прагне служити істині, заповнити залишені офіційною історією пробіли. Шульц був таємничою людиною з Богом забутого галицького містечка, породженою, щоб, всупереч обставинам, продемонструвати парадоксальне багатство нашого внутрішнього життя”. Адам Загаевский в статті “Дрогобич і світ” писав: “Провінційний Дрогобич перетворився в його прозі на своєрідний Багдад, екзотичне місто з казок “Тисячі й однієї ночі”, та й саме життя письменника, якого торкнулася та ж сама чарівна паличка, не піддається класифікації. Цей твердий партнер шульцівської містики – Дрогобич, маленьке місто неподалік від Львова, місто, яке Шульц не вибирав, як не вибирають власного тіла чи обличчя, генів чи ластовиння. Шульц народився в Дрогобичі, місті такому ж скромному, як його, шульцівський, власний вигляд. У Дрогобичі жила і його уява, уява надзвичайна багата, яка виконувала відразу два завдання, славословлячи, звеличуючи, вихваляючи обожнене місто й у той же час дозволяючи залишити його! Перевтілюючи тісний і брудний Дрогобич – у якому, напевно, гарні були лише напівзакинуті сади, черешні, соняшники, та перекошені паркани - у незвичайне, дивне місто, Шульц міг попрощатися з ним і піти. Піти у світ уяви, не заподіявши місту образи, навпаки, піднісши його незвичайно високо. Зараз навіть у Нью-Йорку щось відомо про Дрогобич, про вже не існуючий Дрогобич – і все це завдяки найвищому зльоту фантазії скромного вчителя малювання і праці. До того ж уцілів лише Дрогобич, створений Шульцом. Стародавнє містечко з крутими вуличками, де була безліч єврейських крамничок, зникло з обличчя землі. Існує лише радянський Дрогобич, який, як майже будь-яке радянське місто, являє собою шедевр соцреалізму, що, стосовно до урбаністики, означає надзвичайну подібність забудови з величезними казармами”. Так само розчулено пише про Шульца видатний угорський письменник Петер Естергазі в творі “Похвала матерії, чи Полювання на химер у великому Дрогобичі”. Моя думка про те, що музей Шульца в Дрогобичі дуже вигідний був би для міста, викликає в Бодя і взагалі незрозумілий вибух їді. Він погоджується, що такий музей приманив би туристів так само, як і музей у Кульпаркові, і могила в Умані, “де лежить якийсь древній цадик”. Мушу уточнити, що там похований основоположник хасидського руху і тисячі туристів, які їдуть на його могилу, приносять величезні прибутки місту.

Не розуміти цього може тільки Бодьо. “А скажіть, любі читачі, – запитує він у клюмби, – чи не приманив би туристів музей Адольфа Гітлера десь під Вінницею? Акурат, на тому місці, де фюрер вирив собі класний євробункер. Можна було б при ньому склепати маленьке “еспе”, яке б шило сувенірні есесівські однострої...Чомусь не будуємо. Видно таки не кожен пацієнт заслуговує музею”.

Як бачимо тут Шульц уже божевільний, і пацієнт, і мало що не Гітлер. Але Бодьо у своїй клюмбовій дрімучості дуже відстав від життя. Ось я розкриваю газету і що читаю? О жах! Тремти, Бодю!
“Вінницька облдержадміністрація оголосила тендер на використання руїн однієї з польових ставок Адольфа Гітлера...Вона діяла у 1942-1944 роках поблизу Вінниці... Відомо, що деякі військові споруди ІІ Світової війни стали досить прибутковими туристичними об’єктами...Свій проект реставрації запропонували працівники Київського історико-архітектурного музею”.


Листи

Учора ми вирішили нетрадиційно відсвяткувати уродини однієї з наших колєжанок, а заразом і подивитися, що ж насправді діється в нічному клубі під гучною назвою “Мілєніум” (в народі – “Ліноліум”) у так званий “бабський”, пардон, “дамський” день. Мушу визнати, я була глибоко розчарована. І не тому, що родзинка програми – виконавець чоловічого стриптизу “сєксуальний Алєкс із Кієва” – виявився досить-таки цнотливим молодим чоловіком посередньої зовнішності. І навіть не через те, що нам навіщось досить довго й нудно показували й жіночий стриптиз (може, воно й незайвий досвід для нас, галицьких панянок). Ні, вразив мене вербальний супровід цього шоу: на початку на сцену вийшли дві красуні: білявка попрівєтствовала нас на общєпонятном, а чорнявка переклала цю вступну промову ... англійською. Як з’ясувалося згодом, рідною (робочою?) мовою останньої теж є російська.

Упродовж усього вечора вони розважали нас не надто інтелектуальними конкурсами, за які належалося “падарачькі ат спонсараф, львофскіх маґазінаф “Запах роси” і “Індекс”, а під час дискотеки анімували нас до танцю закликами: “Дзевчьонкі, танцуйцє” і час до часу перекладали нам, еротично зітхаючи в мікрофон, тексти здебільшого англомовних пісень (“Я для цєбя, ти для мєня” тощо).

Чомусь, коли до мене звертаються: “Дзєвчьонкі”, мені зовсім не хочеться “танцаваць”, але, як слушно зауважила одна з моїх колєжанок, до речі, добропорядна галицька лікарка: “Хочеш танцювати, йди у свою “Ляльку”, а прийшла сюди, то мусиш “танцаваць”. З горя я напилася, й після четвертого пива все здавалося вже більш прийнятним.

То може це в них така маркетингова стратегія, щоби львів’яни більше пива випили? Не знаю, чи це спрацьовує, адже за моїми спостереженнями, ніхто більше цією проблемою не переймався, хоча причепурюючись у “дамській кімнаті”, геть усі панночки обмінювались враженнями по-українськи.

Ольга









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  В Європу разом із Росією? 
Погляд
  ·  Тарифи на комунальні послуги зростають 
  ·  Затримано голову правління ВАТ “Львівобленерго” 
  ·  У невиконанні бюджету винна сильна гривня 
Поступ у Львові
  ·  Пам’ятник Папі Римському затримали на кордоні 
  ·  Комісія реабілітувала дирекцію Оперного театру 
  ·  Головний економіст Львова – песиміст 
  ·  У Львові стався черговий провал 
  ·  Еміграція” з Ратуші на Винниченка, 18 
  ·  Автобусів на ЛАЗі робити не будуть? 
Поступ з краю
  ·  Кучма довірив електронні медіа Мартиненкові 
  ·  Парламентське брунькування 
  ·  Пенсії не зростуть 
  ·  Кожному туристу по міліціонеру 
  ·  Рейтинг компаній-2002 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  Компромат на прем’єрів 
  ·  Індія не збирається демобілізуватись 
  ·  Дем’янюка можуть вигнати до Польщі 
  ·  Ізраїльські танки знову в Дженіні 
  ·  Помилка грузинських поліцаїв 
  ·  Китайці полюють на прибульців 
  ·  СВІТООГЛЯД 
Інтерв''ю Поступу
  ·  Станіслав Цьосек: Офіційні переговори зі Львовом були помилкою 
Особистості у Поступі
  ·  Воскресіння “Канцлера єдності” 
  ·  Що спече для Франції Раффарен? 
Арт-Поступ у світ
  ·  Метри сучасного мистецтва 
  ·  Тайнопис Шопена розшифровано 
  ·  Номінанти на премію Тернера 
  ·  Британський музей закрився 
  ·  40 % британців не прочитали жодної книги 
  ·  Фрески Ватикану в Америці 
  ·  АРТ-НОВИНИ 
КіноПоступ
  ·  Браян Гельгеланд: Я майже не ходжу в кіно 
  ·  Рицарські ігри та рок-н-рол 
  ·  Рене Зеллвегер, знову вона і Джим Керрі! 
Львівські обсервації
  ·  ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ 
Поступ технологій
  ·  intel Pentium 4 і всі, всі 
  ·  Музичне піратство на підйомі 
  ·  У липні вийде новий CorelDRAW 
  ·  warcraft 3: Reign of Chaos пішов “на золото” 
Пост-Factum
  ·  Корейці продовжують знімати скальпи 
  ·  Загадки міста Лева 
  ·  КАЛЕНДАР