В це важко повірити, але цьогоріч минає 75 років відтоді, як з'явився перший фільм Луїса Бунюеля "Андалузький пес", фільм, який занурює глядача у світ, в якому абсолютно немає місця для логіки здорового ґлузду, де розкошує логіка сновидінь та химерних фантазій, яка поєднує між собою речі непоєднувані в реальному житті.
Цей фільм, як і всі ранні фільми Бунюеля, створений під впливом сюрреалізму. Бунюель-сюрреаліст вірив, що вивільнення безсвідомого, а точніше активна взаємодія свідомого та безсвідомого породжує особливий стан, перебуваючи в якому людина відкриває інший світ без жодних обмежень і правил. Те, що Бунюель захопився ідеями сюрреалізму, цілком природно. Молодий енергійний іспанець ніколи не зважав на суспільну думку. Його дитинство та молодість пройшли в іспанській провінції, яку він називав "середньовіччям". Тож змалку Бунюель жив жагою протесту. Навчаючись в Мадриді, він потоваришував з Федеріко Гарсіа Лоркою та Сальвадором Далі, які стали його найближчими друзями. Власне, студентське середовище вплинуло на формування його світогляду. Згодом Бунюель напише у своїх спогадах: "Атмосфера, в якій я жив, літературний рух тих років у Мадриді, зустріч з безцінними друзями -- все це визначило мій вибір". Тому йому так припала до душі ідея сюрреалістів "переінакшити" світ і відмовитися від нав'язаних суспільством цінностей. Бунюель також надавав великого значення снам і фантазіям, які так цінували сюрреалісти. Власне сни стали вирішальними у появі "Андалузького пса". Сни Бунюеля (хмара, яка перетинає місяць, і лезо, яке розтинає око) та Далі (рука, з якої виповзають мурахи) наштовхнули їх на ідею створення фільму, в який вони ввели ці сни. Сценарій був написаний миттєво -- впродовж тижня. Оплатити зйомки фільму погодилася мама Бунюеля, хоча сама так ніколи його не переглянула. Сюрреалісти сприйняли вихід картини з шаленим захопленням. Коли дивишся цей фільм вперше, то важко запам'ятати сюжетні лінії. В голові в якусь дивовижну цілісність переплітаються окремі епізоди, вирази облич. Несподівано виникає відчуття, що дивишся фільм про себе, про свої найпотаємніші переживання. Тебе переслідує думка, що картина, побудована на твоїх власних асоціаціях. А коли переглянути ще раз, то сімнадцятихвилинний фільм стане для тебе абеткою символів, які створили Бунюель і Далі. Саме в цих символах сконцентровані всі переживання двох митців. Багатогранність "Андалузького пса" полягає в тому, що особисті асоціації, які виникають у глядача, постійно накладаються на авторську інтерпретацію.
Деякі епізоди фільму стали надзвичайно відомими. Пролог, в якому Бунюель лезом розтинає око жінки, трактують як заклик дивитися картину, відкинувши звичний погляд на речі, сприймати її не розумом, а внутрішнім чуттям. А епізод, в якому головний герой стирає долонею свій рот, тлумачать як протест творчої особистості проти усталених догм, які не дають цій особистості реалізуватись. У цьому фільмі глибинний зміст має кожен жест, кожна дрібничка. Згадайте принаймні пляму на стіні, яка перетворюється на метелика з черепом, чи жінку й чоловіка, яких поглинає пісок. Та чи зможемо ми виявити всі інтерпретації, які виникають в кожного екстатичного глядача у світі. Зрештою, ми навіть не можемо тепер відновити ті значення, які вкладали у свої символи Бунюель та Далі. Відомо, наприклад, що Бунюель трактував епізод, в якому обличчя героя раптом спотворюється гримасою смерті у мить, коли його руки лежать на грудях оголеної жінки, як втілення того, що "любов у чомусь подібна до смерті, що між ними існує якийсь незрозумілий постійний зв'язок ". Сам Бунюель, оцінюючи "Андалузького пса", писав:" Вдалий фільм, думає більшість тих, хто бачив його. Але що я можу сказати проти прихильників будь-якої новизни, навіть якщо ця новизна ображає їхні найглибші переконання, проти продажної або нещирої преси, проти тупого та дурного натовпу, який визнав "красивим і поетичним" те, що, по суті, є лише відчайдушним і пристрасним закликом до вбивства".
Не можна категорично стверджувати, що в ранніх фільмах Бунюеля була вперше здійснена спроба стерти межу між сном і дійсністю. Але саме фільми Бунюеля найкраще висловили сутність сюрреалізму. Фільм Бунюеля викликав неадекватну реакцію глядача: в перший місяць прокату "Андалузького пса" під час перегляду картини сталося кілька викиднів. А наступний -- "Золотий вік" - став для сюрреалістів культовим, їхньою емблемою, а для Бунюеля -- більш яскравим і епатажним, але менш ірраціональним, ніж перший. Саме "Андалузький пес" - це фільм, який навіть через сімдесят п'ять років продовжує інтригувати, зачаровувати й манити в загадкову ірреальність між сном та дійсністю. |
