|
|
|
|
Арт-Поступ »
НАТЮРМОРТ |
|
|
|
|
___________________________________________________________________________
|
Жовті вакханалії буденного начиння |
|
|
| Марта ГАРТЕН |
| |
Оксюморонне визначення жанру картин Іванки Войтович, найсвіжішу серію яких демонструє тепер галерея “Гердан” (вул. Руська, 3), і справді не надто пасує до суті полотен. Однак не тому, що натюрморт – це “мертва натура”, а художниця композиціями з ужиткових предметів буцімто відтворює життєву подобизну речей, причому надто життєву, аби бути мертвою. У такому б випадку завжди милішим видавався б переклад аналогу жанрового визначення з англійської – “тихе життя”. Так, життя. Але тихе?!
Ні! Це не для персонажів Іванчиних полотен, де жодної тобі тиші чи мертвотності. У її негаласливих композиціях домінує напружена інтрига. Не виключено, що й сублімовано еротична.
Залишаючись у рамках суто декоративного вирішення, натюрморти Іванки Войтович вибудувані на певній настроєвій хвилі, яка, проте, не позбавлена крутої драматургії в логіці кожного сюжету.
Адже всі ці кавники, слоїчки, пляшки, бокали, попільнички, виногрона є нічим іншим, як ... персонажами бурхливих вакханалій. Це тільки на перший погляд вони бездушні предмети доволі схематичного зображення. А насправді...
Насправді – це жага і її погамування. Спека і прохолода. Морок чорної тіні та сонячна яскравість.
Соковита м’якість достиглих фруктів і прозорість скляних об’ємів. Розмаїття форм і контрастних барв. Фіолетовий ефір і рожевість мушель. Чуттєва лінеарність і смакування кольорових плям. Це насолода споглядання улюбленого.
Насолода, яка естетизує навіть клапоть звиклого цегляного муру (два твори з експозиції ніби цитують видобутий з-під тиньку фрагмент галерейної стіни, – доречно, іронічно, артистично).
Колекціонування цеглин із фірмовими клеймами – пристрасть художниці. Як, зрештою, і не менш пристрасне збирання для малярських студій сецесійного ужиткового начиння – такого зовсім не по-антикварному природного й на сучасних кухнях Галичини. Бо хіба ж може бути щось більш запаморочливе за ранкову каву, змелену саме на віденському млинку?
Любовна млость, котра передувала цьому ранку, ніяк не вивітрюється із картини. Це вона розкішно-недбало розсипає кавові зерна, перекидає горнятка і фужери з червоним закарпатським вином. Вона примушує тремтіти у спогадах чи передчутті насолоди не тільки того, кому належить “Стіл кавомана”, а й сам простір довкола буденних столових предметів, чорні контури яких злизує повітряно-світляне миготіння. Це один із упізнаваних, характерних стильових прийомів малярки, її авторський почерк. Так струменить лоскітливий аромат, так парує час, так міниться не заднє, а переднє тло композиції, так “фонить” повітря, так вібрують предмети, оправлені однією рамою в самостійний сюжет, що відбувся до картини або ж розгорнеться після неї...
У самій же рамі, по-оказійно вибагливо дібраній до кожного сюжету, поєднуються засади голландського й сезанівського натюрмортів, матіссівська декоративність з експресіонізмом мазка, імпресіоністична легкість передачі настрою з графічністю рисунку. Це висока освіта фахівця. Однак Іванці Войтович вдалося не тільки виробити власну, по-сучасному проартикульовану художню мову, що придатна для опису інтер’єрно-альковних історій у жанрі натюрморту. Вона володіє більшим – неповторністю стилю, креативністю погляду, феміністичною версією світу, що концептуально розкривається кольором стиглої помаранчі.
довідка
Іванка Войтович народилася в Ужгороді 1976 р. Освіту здобула в Ужгородському коледжі мистецтв ім. А. Ерделі та Львівській академії мистецтв
Виставки:
1994 – “III -XO”, “Галерея”, Ужгород
1994 – Ганновер, Німеччина
1995, 1996 – Будапешт, Угорщина
1997– Український дім, Київ
1998 – “Міні-текстиль”, КМЦ “Дзиґа”, Львів
1994-2000 Ужгород
1999 – Inspiratio, КМЦ “Дзиґа”, Львів
2000 – диплом лауреата Осіннього салону “Високий замок”, Палац мистецтв, Львів
2001 – салон “Інтер’єр”, Київ
2001 – галерея “Ґердан”, Львів
2001 – “Постспекотний настрій”, салон “Клєр”, Львів
2002 – “На жовтому столі...”, галерея “Ґердан”, Львів |
|
|
|
|
На “Золотоверхому Києві” львів’ян представляла “Gloria” |
|
|
| Михайло Швед, Київ-Львів |
| |
Українська хорова культура має понад 1000-літню історію, протягом цього часу вона витворила власну неповторну традицію, дала неперевершених класиків, які достойно зайняли свої місця на світовому Олімпі хорової музики. Зрештою, хоровий спів для українців є чи не найбільш адекватною формою творчого світовідчуття та самовираження. Саме з метою донесення до слухача різних пластів українського та зарубіжного хорового мистецтва, знайомства з виконавською майстерністю провідних колективів України, нав’язування творчих контактів між хормейстерами та композиторами було створено Фестиваль хорового мистецтва “Золотоверхий Київ”, який уже вшосте чарував столицю своєю вишуканістю й оригінальністю.
Фестиваль “Золотоверхий Київ” засновано за ініціативою камерного хору “Київ”. Про його майстерність “Поступу” уже доводилося писати, зокрема про керівника колективу, який є і директором фестивалю, – з. а. України Миколу Гобдича, котрий торік потрапив у десятку рейтингу найкращих хормейстерів України за ХХ століття поруч із М. Леонтовичем і О. Кошицем... |
| Детальніше>> |
|
|
|
АРТ-АНОНСИ |
|
|
| |
| |
|
Завтра, у середу, 19 червня, о 17.00 у мистецькій галереї “Дзиґа” (вул. Вірменська, 35) відбудеться урочиста церемонія відкриття виставки графіки “Зустрічі”. Передбачається, що в такий спосіб зустрінуться в дискусії твори вихованців факультету графіки Віденської та Львівської мистецьких академій. Підготовлено дві презентаційні папки найкращої графіки десяти австрійських і десяти українських студентів. На експозиції також буде представлено роботи студентів ЛАМ. Для контрасту. Це вже друга виставка-звіт Віденської академії мистецтв у Львові. Перша пройшла торік також у галереї Культурно-мистецького центру “Дзиґа”. |
| Детальніше>> |
|
|
|
