-- Легка інструментальна музика -- цей жанр Ви одразу облюбували для вистави?
-- У режисера спершу була ідея зробити стилізацію під необароко чи неокласицизм. Поки я зробив кілька ескізів, у неї помінялося бачення: це мало бути сучасне вирішення, від костюмів, декорацій і до молодіжної музики. Відтоді вже концепція музики не змінювалася.
-- І Ви зробили ставку на пісню?
-- Більшість пісенних номерів безпосередньо вийшла із текстів Ростана, хоча деякі поет Богдан Стельмах дописував спеціально, однак він не увійшов у виставу. Бо за характером не підійшов режисерові.
-- Чи не забагато у виставі музики, це ж не оперетковий, а драматичний театр?
-- Десять пісень і три-чотири інструментальні номери -- не так вже і мало. Хоча загалом я написав 14 пісень. Наприклад, повністю оркестрований другий дует батьків спершу йшов, а потім режисер, охопивши для себе цілісність вистави, забрала його. Та й оркестрові було важко прочитати це в характері, двічі спробували й кинули: епізод був зроблений у стилі реґі.
-- Тобто музика мала мати чітко виражене стилістичне спрямування, чи було щось, що обумовлювало спроможності виконавців?
-- Звісно, я намагався підлаштуватися під їхній діапазон. Щодо акторів, то з молодими було легше, може, тому, що Андрій Сніцарчук є музикантом рок-групи, Саша Люта, з якою я вчився в консерваторії, має добрий голос. Також непогано співають і Мар'яна Кучма, і Надія Шепетюк, і Василь Коржук. А з "батьками" було складніше. Богданові Козаку та Ігорю Гаврилу важко далися мої пісні.
-- Це недолік виконавців чи композитора?
-- Згідний, що моя мелодика не завжди є наспівною, особливо в дуетах "батьків". Але ті три дуети -- один до одного за текстом Ростана. Через покладення на музику тексту я намагався зрозуміти характери, передати настрої. Тому вийшли майже ламані мелодії, Там є закономірність розвитку мелодії, але вона нестандартна
-- Після академічної музики легко чи важко було переключитися на таку?
-- Основна робота була над оркеструванням. Був навіть один критичний момент у співпраці з режисером, коли вона сказала, що увертюра добра, а все інше не те, і дала мені термін подумати ... до наступного дня! Тоді народилася тема першого дуету Сільвети й Персіне та першого дуету батьків. Після того я мусив робити пісні у тому ж дусі. Режисер наставляла мене на те, аби мелодії запам'ятовувалися.
-- Коли так, то на це спромоглася пісня Сільвети.
-- Її текст "О де ви, де, фантазії мої..." відомий пісняр Богдан Стельмах написав спеціально. Музика до неї народжувалася дуже довго, я ніяк не міг її оформити, а коли дописував, відчував якусь вичерпаність мелодичну. Понад місяць сидів, варився в цих гармоніях. Щось шукав там, щось накрутив, але хотів виявити свою особистість.
-- Хоча здалося навпаки -- що Ви взорувалися на музичні телефільми 1970-х років.
-- Я й сам знаю, що музика нагадує музику Геннадія Гладкова. Але для мене це гарний приклад для наслідування, вбачаю в тому навіть ознаку хорошого смаку.
-- А як бути з іспанською темою -- п'єса ж французька?
-- Ця тема виокремлює образ Страфореля. До речі, сцену викрадення задумували під репову мелодекламацію. Але постала проблема: дуже важко стикувати музикантів із артистом. Паралельно розвинулася інша версія цієї сцени -- пластичні мініатюри. Тоді й виникла тема Іспанії. Ця тема чується і в другому дуеті Сільвети й Персіне. Так що все органічно, хоча режисер також наполягала на "французькості". От першій дует "батьків" і зроблений в дусі французького шансону.
-- А ще якісь труднощі виконавста заважали?
-- Ну, буває, не заграє кларнет з флейтою, клавесина не чути, але це технічні питання. Оркестр, як кожен колектив, має свої особливості, але музиканти стараються. Спершу ми виставили з одного боку на сцені ударну установку, а з іншого -- бас, гітару, синтезатор. Для підкреслення комічних ефектів ударник мав бачити дію. Але театр не має нової апаратури, яка б дозволяла зроби баланс в оркестрі. Нема балансу й коли вони сидять разом у ямі: електрогітара, бас і синтезатор підключені до одної колонки. Тобто кожен із них не має можливості природно й яскраво прозвучати. Те ж стосується і звучання клавесина. Добре, що бас-гітара бере своїми обертонами, а скрипки без підзвучки взагалі зникали. Загалом в оркестрі дуже хороші музиканти. Ви ж чули, як вони імпровізують перед виставою? Оркестр сильний. Він це в останній час постійно підтверджує своїми концертами й записами.
-- Низький рівень технічної бази відбиває охоту до творчості?
-- У тому творчому стані, в якому зараз перебуваю, я міг би братися за мюзикл чи рок-оперу, але дивлюся реально: хто це виконає, кому це буде потрібно? Театр Заньковецької -- це конвеєр, 5-6 прем'єр на рік. Через брак часу і в нашій прем'єрі багато чого недоробленого, недоспіваного, недограного. Коли є готовий матеріал, тоді має виявитися режисерська творчість. Це як у кіно: коли зняті всі кадри, монтується фільм. А в театрі постійно бракує часу для такого монтажу. Так само з музикою.
-- Залишилися якісь гризоти?
-- Серенада -- моя погрішність, що я її не до кінця добре заранжував, але тема хороша, мені подобається. Хотів би її зробити в роковому варіанті... Режисер не втручалася у мій творчий процес ножем. Вона просто підштовхувала до розуміння, казала, що це не той характер. От чому відпав один варіант другого дуету "батьків" -- це був саркастичний вальс, зроблений під диксиленд. Але режисер просила адекватнішого номера виходячи з контексту вистави. Звісно, були й теми пісень, які мені подобалися, але до вистави не підходили. Режисер вирішила, що наблизиться до Ростана, коли сама скомбінує текст на основі однієї сцени: вибравши певні репліки і пустивши їх по тексту, зробила із них дует. Перший варіант пісні Сильвети також був іншим: я бачив її як романтичну натуру, але сучасну, тому пісня була "під Мадонну", з характерними зворотами. Але оскільки це не підходило, то я повернувся до попереднього мотиву і на його основі зробив такий опус, де основне мелодичне навантаження на оркестр, а акторка тільки мелодекламує.
-- Невже аж така складна "кухня" цієї легкої музики?
-- Підходив до її написання дуже серйозно й суб'єктивно. Це не був тільки вияв майстерності, яку я здобуваю в цій галузі. Я брав підручник з аранжування для естрадних ансамблів і оркестрів, дивився, як досягнути якихось ефектів і балансу. Вперше в житті я писав пісні, не знав достеменно, як пишеться музика для диксиленду, рок, шансон. Можна сказати, що я профан у цьому, але до всього намагався дійти, приклавши свій потенціал. Тому в мене немає цитат, але можна простежити інтонації. Відчуваю, що я ще не на тому рівні, щоб мислити стандартами, стереотипами, тому творю більше через співпереживання. Звісно, мені ближча серйозна, тобто сучасна класична музика. І з цією виставою я закрив певну сторінку життя, щоб узятися за зовсім іншу музику. Але тих кілька місяців у світі театру залишили свій досвід і непоганий емоційний слід. Природа цієї вистави є музичною, тому що її текст -- поезія. |
