Кожен із нас рано чи пізно, часто чи рідко, регулярно або випадково опиняється у такій ситуації, коли треба пояснити самому собі сенс власного життя, свого існування. Ще важчим для відповіді є питання людського призначення i мети існування усього людства, суспільства, народів i держав, родів та родин.
Щасливі ті, хто вірить у Божий задум. Згода із Божим задумом виявляється наймудрішою життєвою стратегією. Ця віра передбачає усвідомлення того, що наш розум -- якими дивинами i висотами він би нас не вражав -- не в змозі осягнути логіки Творця. Як найдосконаліший інструмент не знає того, для чого він призначений, а найкращий комп'ютер є безпомічним без волі людини, котра колись щось у нього заклала.
Життя у згоді з Божим задумом є легким, добрим i щасливим, бо ми знаємо: зла не може статися, а незнання свого призначення зовсім не означає того, що ми не робимо те, що є визначено.
Коли ж з'являються сумніви, коли ця віра чомусь перестає бути чистою i бездоганною, тоді потрібно знаходити якісь пояснення, завдяки яким життя набуває хоч якоїсь вартості.
Під час таких роздумів не може допомогти жодна філософія, жодні міркування про історію i політику, жодні спроби обґрунтувати приємності, користь, обов'язок, мистецтво, ремесло і заробіток. Ніщо не звучить достатньо переконливим. Ми не в змозі віднайти виправдання свого перебування тут i тепер.
Натомість існує один незаперечний закон, голосу якого не почути просто i неможливо. Єдина безсумнівна ознака життя, про яку ми знаємо напевне, -- життям є тільки те, що відтворюється.
Продовження життя є найвищою місією i найприроднішою метою кожного, хто живе. Дивно, але це продовження без пояснення дає найкращі прояснення у всіх тих випадках, коли не знаєш -- навіщо це.
Ми створені для того, щоби час не зупинився. Для цього життя повинно тривати. Тому ми повинні народжувати дітей i зробити все для того, аби наші діти змогли народити своїх дітей. Це єдиний спосіб щоденного перебування у вічності, єдиний спосіб тривання часу i таких відносин з часом, коли його плин нічим тобі не загрожує, бо ти є частиною його буття так само, як він -- твого.
У цьому світі все тримається на двох законах. На двох правилах i двох необхідностях. Кожен з них є протилежним до іншого. Вони, властиво, заперечують один одного. Але... Лише їхня спільність, їхня діяльність в той самий момент забезпечує, уможливлює те, що називається розвитком.
Перший закон -- це закон спадковості. Усе береться з того, що вже було. Те, що вже було, має можливість повторюватися у чомусь подібному. I не може бути неподібним на те, що вже колись було. Те, що найважливіше, повторюється без змін. Того, чому слід повторюватися незмінно, є якраз стільки, щоби могти щоразу видаватися неповторним. I аби жодне людське життя не змогло обминути тих кількох речей, які є необхідними для усвідомлення повноцінного життя.
Другий закон -- мінливість. Кожна людина, як i кожна секунда, є унікальною. Вона дещо змінена. Вона трохи не така, трошечки інакша. Цілком інакша. Не подібна на ніщо, що було перед нею i буде після. Її життя неможливо повторити, навіть якщо вона буде не робити нічого інакшого.
Продовження роду, продовження історії i лінії життя можливе лише тоді, коли ці дві протилежні закономірності спрацьовують однаково. Отже спадковість i мінливість. Подібність i відмінність.
Це завжди потрібно пам'ятати, виховуючи дітей.
Вони -- з тебе. Вони -- такі, як ти i ті, з кого ти. Але вони інші. Вони -- самі по собі. Вони -- самі собі. Вони -- твої найрідніші інші люди.
Ти повинен їм передати все, що є твоїм. Але тільки так, аби не порушити того, що є їхнім. Ти повинен розповісти їм навіть те, що може бути їм цілком непотрібним, але не сподіваючись, що вони будуть такими, як ти собі уявляєш. Уявляй більше. Давай свободу. Не бажай здійснення своїх нездійсненних i нездійснених планів... Але розповідай. Показуй. Вчи. Веди. Будь з ними, і тобі ніколи не доведеться про це шкодувати.
Бо вони послухають, побачать, навчаться, дійдуть. Вони ніколи тебе не зрадять, ніколи тебе не підведуть, якщо ти їм віриш, якщо ти повіриш у їхню іншість. У вартість їхнього життя, яке є справді їхнім.
Твої діти варті того, аби ти повівся з ними так, як пам'ятаєш, що таке у твоєму неповторному типовому дитинстві було неможливою дитячою мрією. |
