|
|
|
|
Перша сторінка »
ГЕОПОЛІТИКА |
|
|
|
|
___________________________________________________________________________
|
Контроль Росією українських газопроводів |
|
|
| Любов ВИТКОВИЧ |
| |
Питання будівництва газопроводу з Росії в Європу в обхід України знято назавжди – бадьоро рапортували офіційні канали інформації після зустрічі минулої неділі президентів України та Росії в Санкт-Петербурзі. Якось у тіні залишилася ціна, заплачена Україною за “поступливість” Росії.
Угода про стратегічне співробітництво двох країн у газовій сфері передбачає створення консорціуму з управління і розвитку газотранспортної системи України – спільного підприємства, керівництво яким буде здійснюватися на рівних умовах Україною та Росією із залученням (яко панацеї від критики надпатріотів) західних газових фірм: у Європу тільки разом з Росією. У такій ситуації, звичайно, стає зникає потреба в новому трубопроводі в обхід нашої держави з його багатомільярдними капіталовкладеннями з боку Росії.
Ідея потребує урядової розробки та парламентської ратифікації, проте президенти з упевненістю говорили про терміни підписання такого договору. Російська сторона сподівається, що остаточно така домовленість набере чинності не пізніше ніж наприкінці серпня. Контракт з Україною про транзит газу на 10 років Росія пообіцяла підписати ще в червні.
Україна займає (скоро скажемо – займала: ратифікація майбутньої угоди може призвести до втрати нашою державою контролю над процесом транспортування) надзвичайно вигідне становище, маючи можливість коригувати політику Росії щодо встановлення ціни на газ та непогано наповнювати свій бюджет. Слід зауважити, що доходи від транзиту російського газу та нафти через територію України є постійним і надзвичайно ліквідним джерелом доходів вітчизняної економіки.
Газотранспортна система України є однією з найбільших у світі, а за обсягами транзиту – таки найбільшою у світі. Загальна довжина газопроводів України становить 35,6 тис. км, продуктивність – до 170 млрд. куб. м на рік. Вигідне географічне положення та потужна газотранспортна система дають змогу забезпечувати транзит у країни Центральної Європи, Балканського регіону та Туреччину.
97% експорту газу через Україну здійснює російське ВАТ “Газпром”. Динаміка річних обсягів транзиту російського газу зростає з року в рік (від 109,2 млрд. куб. м у 1995 pоці до 120 млрд. куб .м у 2000-му) і стає дуже прибутковим бізнесом. Не вперше Російська Федерація намагається прибрати важелі управління до своїх рук. Щоразу, як тільки надходить відповідний момент, на рівнях виконавчої влади розпочинаються переговори про приватизацію українських “газових труб”. Росія завжди прагнула зайняти позицію монополіста в особі “Газпрому”. Створення спільного українсько-російського підприємства з контрольним пакетом акцій у руках російської компанії – ідеальний вихід.
Українська влада – попередній парламент і уряд Ющенка-Тимошенко – категорично не погоджувалися на такий варіант. Чинне українське законодавство взагалі забороняє приватизацію газотранспортної системи. Тому обидві сторони – як Росія, так і українська виконавча влада – розуміли, що Верховна Рада ніколи не затвердить план продажу “труби” на таких умовах. Однак вихід таки знайшовся – спільний контроль. Про привілеї України мова тепер не йтиме, будь-яке рішення прийматиметься спільно. До сьогодні Росія не наважувалася на радикальні кроки у своїй ціновій політиці, бо кожного разу могла отримати удар у відповідь: підвищення цін для України неодмінно призвело б до зростанням ставок на транзит російського газу на Захід. Зимою 2000 року російське керівництво спробувало “обміняти українські труби” на українські борги перед “Газпромом”. Однак Віктор Ющенко таки не підписав такого взаємозаліку, а згодом Анатолій Кінах остаточно реструктуризував борги і відмовився від обміну. Тому появу такої заяви про співпрацю у газовій сфері між Україною і Росією можна вважати успішним виконанням плану, складеного нашими північними сусідами. |
|
|
|
|
