Понеділок 26 липня став чорним днем для проєвропейськи налаштованих українців. Цього дня президент Леонід Кучма відмовився від європейської та євроатлантичної інтеґрації керованої держави, тож слід очікувати, що відтепер він ще активніше проводитиме розпочату у вересні інтеґрацію в Єдиний економічний простір.
Попри те, що ця зміна зовнішньополітичних пріоритетів Кучми відбулася доволі несподівано, навряд чи їй варто дивуватися. Український гарант ніколи особливо не приховував, що дружні стосунки з авторитарними Путіним і Назарбаєвим та диктаторами Лукашенкою і Ніязовим йому подобаються значно більше, ніж такі самі стосунки з демократичними президентами західних держав. І не лише тому, що пострадянські президенти йому ближчі і зрозуміліші, а їхні країни рідніші за менталітетом. А й тому, що вони не допустять широкого розголосу, а тим паче насмішок за такі невинні, на думку нашого гаранта, речі, як щипання за сідниці та роздягання єреванських офіціанток або "вікопомне" сибірське визнання, що всі ми "украинцы немного с придурью". Можна лише уявити, яким би був резонанс, якби щось схоже він видав десь у Вашинґтоні чи Парижі. Очевидно, тоді Кучма би тиждень не сходив із перших шпальт усіх місцевих газет.
Значно важливіше нині подумати над тим, що насправді означає відмова Кучми від євроінтеґрації і які наслідки вона матиме.
Гарантії і фальсифікації
Нинішня відмова від євроінтеґрації означає кілька важливих речей.
По-перше, це ще одне свідчення того, що Кучма, який ніколи не приховував свого просто-таки ніцшеанського жадання влади, прагне зберегти цю владу у своїх руках будь-якою ціною. Оскільки Захід ніколи сліпо не підтримуватиме на президентській посаді Кучму чи його ставленика, що, навпаки, за певну винагороду -- реверс нафтопроводу "Одеса -- Броди", передання чи продаж за безцінь Москві ще якихось стратегічних підприємств тощо - залюбки зробить Москва, гарант і вислужився перед Кремлем. За підтримку на виборах ставленика від влади, прем'єр-міністра Віктора Януковича, Кучма погодився змінити зовнішньополітичний курс держави.
По-друге, очевидно, Путін погодився надати Кучмі усі належні гарантії безпеки після президентських виборів. В Україні таких гарантій Кучма не має. Він їх, утім, і не захотів. На відміну від численних опонентів, Леонід Данилович вважає себе не злочинцем чи майже злочинцем, а великим державотворцем, реформатором на кшталт Франкліна Рузвельта, а Рузвельту, зрозуміло, просити якихось гарантій у своїх противників не випадає. Це нижче за його гідність.
По-третє, переконавшись, що знизити рейтинг Віктора Ющенка до виборів уже не вдасться, а відтак не вдасться і розіграти сценарій виборів 1999 року -- представник стабільної влади проти комуністичної загрози, провладні політтехнологи намагаються провести вибори за сценарієм 1994 року, коли Кучма переміг Леоніда Кравчука. Це означає, що на виборах масово розігруватимуть російську карту і акцентуватимуть на поділі України на Захід і Схід, проросійському кандидатові Януковичу протистоятиме прозахідний кандидат Ющенко. Фактично влада не лише не зменшуватиме, а навпаки, поглиблюватиме розкол України на Західну і Східну.
По-четверте, оскільки реакція Євросоюзу та НАТО, до членства в яких Україна вже не прагне, на проведення виборів для влади не відіграватиме аж надто великого значення, влада може масово вдатися до фальсифікації виборів. Кучма і Ко сподівається, що після перемоги Януковича чи іншого кандидата від влади покращити відносини з Заходом можна буде внаслідок переговорів, скеруванням миротворчих контингентів ще в якісь гарячі точки, крім Іраку, та участю України в антитерористичній коаліції. Крім того, Кучма може розраховувати, що на захист України знову стане наш надійний адвокат в Європі Польща, яка доможеться пом'якшення ставлення Заходу до наших виборів.
Підштовхувати на такі дії владу може і ще один аргумент. Україна -- велика держава: географічно, геополітично та за кількістю населення. Тож Захід не зможе обійтися з нами так жорстко, як із президентом Білорусі Аляксандром Лукашенкою, якого не приймають у жодній західній державі.
Зупинити владу від масових фальсифікацій на виборах могла би чітка і недвозначна заява керівників країн-членів ЄС та НАТО про те, що у разі масових фальсифікацій українському президентові не видаватимуть віз до європейських країн, а рахунки багатьох прибічників влади в західних банках будуть заморожені. Наразі ця заява прозвучала лише від екс-держсекретаря США Мадлен Олбрайт та західної преси, чого для тиску на Кучму цілком недостатньо.
Виграш чи поразка
Усі ці аргументи, звісно, не означають, що вибори для опозиції можна вважати заздалегідь програними, тож їм навіть не варто особливо напружуватися. Навпаки, якщо пояснити кожному виборцю, що означає така зміна зовнішньополітичного курсу нинішньої влади і чому нам євроінтеґрація значно вигідніша, ніж інтеґрації в ЄЕП, це може тільки збільшити шанси опозиції на перемогу.
Виборчі програми Ющенка та Януковича не надто відрізняються одна від одної. В обох на першому місці стоїть соціалка, обоє прагнуть побудувати міцну і авторитетну державу. Чи не єдиною різницею між ними було те, що Ющенко чітко позиціонував себе як кандидат від народу проти кандидата від непопулярної у цьому ж народі влади. Чесний кандидат, який не краде і прагне реформувати владу, проти кандидата, який є представником нечесної нинішньої влади.
Тепер Ющенко може позиціонувати себе у ще одному напрямі: він обіцяє завести Україну в Європу, зробити її такою ж багатою, заможною і демократичною, як усі європейські держави. Натомість Янукович туди її вести вже не хоче. Саме це і треба чітко пояснити кожному виборцю.
Кожен виборець Ющенка повинен чітко знати, в чому різниця між корумпованою державою, якою є Україна, і демократіями західного типу. Знати те, що саме корумпована і нечесна влада гальмує розвиток усієї держави, і її діяльність призвела до того, що за рівнем життя Україна нині перебуває на одному з останніх місць в Європі. Навіть завжди страшенно бідна порівняно з нами Румунія, яка ніколи не мала такої розвинутої, як у нас, науки, техніки, промисловості, нині змогла забезпечити своїм громадянам вищий рівень життя, ніж зміг це зробити Кучма в Україні. Саме тому ми повинні наслідувати не таку саму корумповану, як і Україна, Росію, в якій нещодавно мером Владивостока обрали справжнього кримінального авторитета на прізвисько Вінні Пух, а західні демократії.
Ще одним аргументом на користь західної інтеґрації є той, що Захід може надати Україні великі інвестиції і нові технології, чого Росія нині дати не спроможна. Російська наука зараз перебуває не в набагато кращому стані, ніж українська, а про брак у Росії вільних капіталів нічого й говорити. Саме співпраця із Заходом, дотримання його стандартів ринкової економіки і демократії допомогли суттєво підвищити рівень життя Польщі та країнам Прибалтики, які мали стартові можливості не набагато кращі, а прибалти навіть гірші, ніж ми.
Конкретно прихід західних інвестицій в Україну корисний ще й тим, що західний капітал звик працювати в умовах не дикого, а цивілізованого ринку. Він не погодиться, як це роблять російські інвестори, платити хабарі чиновникам і суддям, порушувати закон, вважати, що деякі його проблеми може вирішити тільки особисте втручання в ситуацію президента, а для свого приходу сюди змушуватиме створити в Україні нормальні, цивілізовані закони, які призведуть до швидкого зростання економіки.
Усе це опозиція повинна донести до кожного виборця. Вона повинно чітко пояснити йому, що ЄЕП -- це шлях у вчорашній день, а значить -- у нікуди. Економічні відносини з Росією та іншими країнами СНД Україні, звісно, потрібні. Але за умови, що вони будуть рівноправними, а не за домінування Росії, як це є в ЄЕП. І за умови, що Росія навчиться провадити цивілізований бізнес, що, зважаючи на ситуацію з ЮКОСом, наразі нереально. |
