Я двічі в житті бачив пана Борковського і ніколи з ним не розмовляв, тому мені важко визначити, з яких причин він вдається до героїзації негідника. Бо Корчинський -- це негідник, а не "відступник". А це, погодьтеся, різні речі.
"Героїзацію негідника" Борковський намагається провести шляхом підміни кількох ключових понять. По-перше, намагається ошляхетнити таке миле "неформалам" поняття "провокаторства"; по-друге, шляхом вивищення свого "героя", принижуючи його опонентів -- "звинувачення переважно у спину"; і по-третє, надаючи "героєві" ореол "ґуру" для свідомої патріотичної молоді -- "юнацтва", яке начебто вабить "харизма" Корчинського.
Отже, тепер про те саме, лише без "героїзації". Автор цих рядків належав до середовища, у якому Корчинського дійсно з самого початку його з'яви на публічній сцені, ще в кінці 1980-х років, вважали провокатором. Однак ми називали Корчинського провокатором без лапок, тобто не як "борця проти незворушності української душі", а радше, як людини, що діяла на замовлення спецслужб. Звичайно ж, ніхто з нас не мав цьому документальних підтверджень, але історія розвитку цієї "неоднозначної постаті" містилася в логіці поведінки "маріонетки спецслужб". Простий приклад -- ми знаємо про ув'язнення і побиття Шкіля, чули про катування унсовців, але хто може навести приклад реальних репресій проти Корчинського чи то з боку спецслужб колишнього "совка", чи то незалежної України?
Зрештою, асоціюється "нетрадиційна постать" з позитивом чи з негативом, переважно залежить не від того, що про неї пишуть публіцисти, а від того, як до неї ставиться оточення в широкому розуміння. Пан Борковський пише, що Корчинського "звинувачують переважно у спину". Це знову ж помилка або брехня. За останню квазіпубліцистичну діяльність Корчинського у ролі ведучого телепрограми "Проте" навіть замовники його відверто називали "гівноротом". А що вже казати про інші середовища -- інтелектуальні, партіотичні (без лапок) та політичні -- для більшості з них Корчинський є випадком "руконєподаваємим" (так у Києві називають людей, котрим не випадає навіть подавати руки). Може, про це не знає Борковський, але Корчинський про це знає добре.
У цьому контексті заява Борковського про те, що "харизма Корчинського приваблює юнацтво", звучить трагікомічно. Зрештою, у нас можуть бути різні розуміння "юнацтва". У травні цього року під час відзначення Дня Європи у Києві довелось мені побачити групку цього "юнацтва" на чолі з їхнім вождем. Привезли на Хрещатик свиню, на котрій намалювали спреєм прапор ЄС. Навіть попри своє неприховане упередження до Корчинського і його зброєносців, мушу визнати, що я не міг позбутися враження, що ця перелякана льоха з її щирим стражданням в очах, виглядала найбільш одухотвореною особою у цьому товаристві.
У цьому контексті, до речі, варто розглянути ще одну тезу Антона Борковського, який пише: "Активісти підтримують саме його "суб'єктивність", яка спрямована на боротьбу з "зовнішніми ворогами", та на "внутрішніх ворогів, які обслуговують зовнішніх". Виходячи з цього інциденту маємо: зовнішній ворог -- це ЄС, а "обслуговує" його в Україні Ющенко". (Цікаво, чи "Поступ" поділяє цю думку?).
Зрештою, справа не в "інцидентах", а в короткій пам'яті чи короткозорості частини українців, котра не вміє бачити певних процесів у їхній цілісності. Всі інші, мабуть, і без мене добре усвідомлюють, що всі "ініціативи" Корчинського були спрямовані на диструкцію, дискредитацію і поглиблення поділів як усередині українського суспільства, так і між українцями й іншими націями.
А в нашій нинішній ситуації найрозумнішим виходом було б, як висловився один із польських інтелектуалів: "Пам'ятати про те, що нас ділить, але шукати те, що нас може об'єднати". |
