Пелещенко Юрій. Українська література пізнього Середньовіччя /друга половина ХІІІ -- XV ст./: Джерела. Система жанрів. Духовні інтенції. -- Київ: Поліграфічний центр "Фоліант", 2004. -- 423с.
У загальній картині давньої української літератури, яка загалом охоплює період від ХІ до ХVІІІ століття, найменш дослідженим і "найтемнішим" залишається проміжок часу, який співпадає із запізненням Середньовіччя, тобто другою половиною ХІІІ -- кінцем ХV століття. Але із виходом у світ книги Юрія Пелешенка "Українська література пізнього Середньовіччя" проблему недослідженості цього періоду знімають із порядку денного. Таким чином висвітлюється ще одна темна пляма, заповнюється ще одна суттєва прогалина в історії нашої літератури.
Монографія Юрія Пелешенка є настільки ґрунтовною, змістовною та фаховою ,що здатна замалювати цілу низку зяючих прогалин у пунктирі нашої давньої літератури. Честь і хвала таким науковцям -- саме вони сприяють тому, що історія нашої літератури все більше стає схожою на безперервну лінію, а не на спорадичний пунктир. Вони не вигадують чогось фантастичного, лишень титанічними зусиллями надолужують втрачене, витягаючи на світло денне вцілілі пласти текстового матеріалу, осмислюючи їх у світлі новітніх методологій, творячи привабливу ретроспективу. До таких учених-літературознавців перш за все належить Микола Сулима та Леонід Ушкалов, тож недаремно саме вони є внутрішніми рецензентами Пелешенкової монографії. Надзвичайно багато в цьому плані встиг зробити й Олекса Васильович Мишанич, світлій пам'яті якого Юрій Пелешенко і присвятив цю свою книгу. Якщо не заглиблюватися далі, ніж у півстолітній контекст, то варто згадати й інших науковців: Володимира Скрекотня, Леоніда Махновця, Дмитра Наливайка тощо. Серед львівських дослідників варто назвати хоча б Богдану Крису та Мирослава Трофимука, а також молодших науковців: Дарію Сироїд, Галину Крук та Назара Федорака.
Архітектоніка книги Юрія Пелешенка витримує найприскіпливішу критику -- все у ній на своєму місці, усе чітко і ясно розтлумачено, грамотно викладено, штудерно скомпоновано. Окрім обов'язкового преамбульного вступу, в монографії є шість розділів, примітки, список скорочень та іменний покажчик. Словом, все, як книжка пише, тобто на рівні найвищих стандартів. Якщо Юрій Пелешенко ще не отримав за цю працю звання доктора філологічних наук, то, безумовно й безсумнівно, отримає. Для цього є всі вагомі підстави і немає жодних навіть мінімальних застережень. Не кожна наукова монографія з історії та теорії літератури надається до легкого й захопливого читання. А монографія Пелешенка, окрім свого наукового значення, має ще й привабливу рису цікавої лектури. Тобто, цю книжку цікаво буде прочитати не лише вужчим і ширшим фахівцям, але й аматорам -- тим, хто кохається в українській літературі, кого приваблюють її монументальні явища та часткові цікавинки.
За деякими теоріями, пізнє Середньовіччя ідентифікується із Передвідродженням. Цьому питанню в монографії присвячено достатньо уваги, адже воно є не лише дискусійним, але й принциповим і цікавим. Елементи теорії літератури найвиразніше присутні у розгляді системи жанрів української літератури зазначеного періоду. При цій нагоді слід нагадати, що поняття української літератури включає не лише оригінальні твори, але й перекладні. А також і відповідні чужомовні тексти, хоча на них у монографії спеціально не акцентується, бо немає аж такої потреби. Тексти ж, писані на основі церковнослов'янської мови, сміливо можна ставити в один ряд із творами, писаними тодішньою книжною українською мовою, основою якої є та ж таки церковнослов'янщина. Система жанрів не виділяється в якийсь окремий розділ, а залучена до розгляду впродовж усього тексту книги. Така ж ситуація і з духовними інтенціями , без яких жоден розділ книги не мислимий, адже основою давнього письменства була духовна література, натомість світська словесність займала дещо скромніше місце.
Стосовно джерел української літератури пізнього Середньовіччя /або ж Передвідродження/, то їх можна потрактувати двояко: І -- як розвиток закладених раніше традицій; 2 -- як власне текстовий корпус творів письменства -- не лише красного/тобто художнього/, але й усього іншого. До отого усього іншого належить цілий масив текстів різного характеру: біблійні, житійні/агіографічні/, філософські, хронікальні, астрологічні, "єритичні" тощо. Ба навіть лінгвістичні тексти з'являлися тоді -- хоча б суто граматична праця "... О осмих частех слова..." чи словничок до перекладу "Ліствиці" Іоана Синайського.
Усі розділи книги цікаві по-своєму. Та якщо вже виділяти краще з кращого, то мені особисто вельми імпонує третій розділ "Туга за раєм", у якому я відшукав цілий реєстр уявлень про людські мрії. Надзвичайно виважено подано у новому світлі стосунок літератури до духовних течій пізнього Середньовіччя, зокрема до богомильської "єресі". Словом, у цій книзі Юрія Пелешенка кожен охочий зможе знайти щось цікаве і для себе, якщо ще є хоч якась цікавість. Як каже давня латинська мудрість: "Поки цікавлюся чимось, доти існую". |
