BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Економіка у Поступі.    Поступ технологій.    Тема Поступу.    Львівські обсервації.    Мій Дрогобич.    Арт-Поступ.    Медичний Поступ.    Спорт-Поступ.    Поступ реляксу.    Пост-Faktum.   
  Цитата Поступу
 
15 липня 2004 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум

Купол
Львів
  15:37 20-11-2017 -   У Дрогобичі 14-річна школярка отруїлася алкоголем  
  15:31 20-11-2017 -   Сьогодні вночі усі мости на території Львова посипали піскосумішшю  
  15:1 20-11-2017 -   На площі біля пам’ятника Т. Шевченкові тривають завершальні ремонтні роботи  
  14:34 20-11-2017 -   «АТП № 1» збільшило кількість маршруток у напрямку Рясне  
  12:5 20-11-2017 -   Держекоінспекція вдруге за рік перевіряє воду із річки в Рудному  
Україна
  16:6 20-11-2017 -   Порошенко каже, що Угода про асоціацію виконана на 15%  
  15:34 20-11-2017 -   Усе більше українців вважають Голодомор геноцидом - опитування  
  15:3 20-11-2017 -   ЗНО з іноземних мов: оприлюднено зразки тестів  
  14:39 20-11-2017 -   Кількість хворих на кір у Запоріжжі наближається до сотні  
  14:37 20-11-2017 -   Адвокат: Зайцевій призначили ще одну експертизу  
Світ
  16:7 20-11-2017 -   ФІФА планує отримати дані про допінг у російському футболі  
  14:36 20-11-2017 -   Королева Британії відзначає 70-ту річницю весілля  
  12:0 20-11-2017 -   У Лондоні міські автобуси переводять на паливо, виготовлене з кавової гущі  
  10:39 20-11-2017 -   Ізраїль планує депортувати 40 тисяч африканських біженців  
  10:28 20-11-2017 -   Король Норвегії потрапив до лікарні  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Мій Дрогобич  » 

___________________________________________________________________________

Оксана Різняк: “Нам не треба було ні слави, ні грошей”
Анатолій ВЛАСЮК
 
Минуло понад 60 років із часу утворення Української Повстанської Армії. Відходять з життя ветерани національно-визвольних змагань. Ті, що залишились, є нашою живою історією.
В Трускавці й далеко за його межами відоме ім'я Романа Різняка (Макомацького), який загинув за незалежність України. Про нього написано чимало, хоча ще не все відомо нашим краянам. І досі ми не знаємо, де могила героя.

Активну участь у національно-визвольних змаганнях брала його сестра Оксана, член ОУН із 1943 року.

– Пані Оксано, українські націоналісти отримували відповідне виховання в сім'ї. Але чи було досить цього, щоб жертвувати своїм здоров'ям і самим життям заради незалежності України?

– Не знаю, як в інших сім'ях, але в нашій батьки не брали активної участі в громадській і політичній роботі. Вони були просто чесними, совісними людьми, які зранку до ночі працювали. Мене і Романа фактично виховала старша сестра Анна, яка була дуже освіченою людиною, знала декілька мов. Але, головне, в нас було дуже гарне суспільство, я вам правду кажу, воно було ідеальним. Як тільки нас не обзивали! І націоналістами, бо ми любили свою націю, і бандерівцями, бо ми мали славного Провідника Степана Бандеру, і шовіністами, бо ми ненавиділи всіх ворогів, і фанатиками, бо ми самовіддано любили Бога і Україну. Нам не треба було ні слави, ні грошей. Якби хтось сказав, що пораненому необхідно віддати нирку чи серце, ми б пішли і зробили це. Одного разу моя ровесниця вбила начальника дрогобицької в'язниці за те, що той знущався над нашими хлопцями та дівчатами. Розумієте, то було таке виховання. Я не знаю, чи ви переживете те, що ми пережили. Я дивлюся на моїх дітей. Вони люблять Україну, вони патріоти, але вони вже не такі, як я. Ми фанатично любили життя і так на все дивилися, з цієї точки зору. А вони тепер зважують або з політичної, або з економічної сторони.

– У нас люблять зображувати історію в чорно-білих барвах. Якщо герой, то вже жодних вад не мав, якщо ворог, то лише жорстокий і підступний. В реальному житті, мабуть, було не так?

– Мене як "ворога народу" схопили в Турківському районі, де в селі Ісаях працювала після війни у школі. Відтак перевезли до Борислава в слідчий ізолятор. Першим моїм слідчим був колишній учитель, сам зі Східної України. Він дуже добре поставився до мене. Навіть поїхав до моєї мами в Трускавець і розповів, що я заарештована. Знаєте, по чому я пізнала, що він гарний чоловік? Слідчий запитував у мене, чи знала я наших хлопців-повстанців. Я не кривила душею і відповіла, що так. Тоді він поцікавився, чи не говорили вони мені про свої криївки? Кажу, що ні. А він сміється: "Вони ж не дурні, щоб таке казати". З цього я зрозуміла, що він трошки симпатизував їм. На зміну йому прийшов москаль-майор, який жорстоко бив мене. Після заслання я змушена була жити в селі, у батьків мого чоловіка, бо в Трускавець мене не пустили. Довго не прописували, бо була ж бандерівкою, "ворогом народу", аж поки цьому не посприяв один східняк на прізвище Ковальчук. Він сказав кагебістам: "Всю Західну Україну можна назвати бандитською, бо час був таким. Пропишіть жінку, нехай живе". Я дивлюся тепер, які всі сміливі: по телевізору виступають, статті до газет пишуть. Ганьблять тих, хто був сексотом. Скажу вам, що навіть вишколені розвідники "розколювались" і видавали своїх. А що вже казати про наших дівчаток, які не витримували тих жорстоких тортур? Я не вважаю їх сексотами, бо що вони знали про повстанський рух? Змушені були щось сказати, аби врятувати своє життя. Хоча справді були сексоти, які зраджували наших людей. Не було іншого виходу, наші хлопці змушені були їх вбивати, бо то була війна. Якщо не ти – то тебе. Я не можу засуджувати тих священиків, які вимушені були стати православними і співпрацювати з каральними органами. Так вони зберігали Церкву, власні родини, давали майбутнє своїм дітям. Не можна на все дивитись однозначно. То була така жорстока система.

– У ті роки українські націоналісти вірили, що Америка допоможе їм у боротьбі з радянською владою. Це справді було так?

– Я була у Львові на пересилці. Ми, троє дівчаток, роздавали баланду. Коли охоронець зайшов в одну камеру, я насмілилася відкрити віконечко до камери смертників і побачила хлопця, високого, стрійного, у мадярськім вбранні, який молився на бетонній долівці. Він здригнувся, подивився на мене: "Подруго, що нового? Коли ви заарештовані?". Я відповіла, що недавно. Він запитав, як там наші хлопці. Кажу, що все добре. Хотіла його потішити, сказала: "Бог добрий, скоро Америка прийде і нас визволить". Ми направду вірили, що Америка нас визволить. А Америка навпаки нас у яму запхала. Бо після війни як розділили всіх, то поляк собі взяв усе, а українцям нічого не залишили.

– Про те, як Ви відбували заслання в Сибіру, можна книгу писати. Але які епізоди з табірного життя Вам запам'яталися найбільше?

– Привезли нас у місто Канськ, ми пішки пішли до свого нового місця призначення, а це триста кілометрів. Поселили нас у дерев'яних бараках. Повели у ліс, а там дерева, здається, аж до неба сягають. І ми валили той ліс. Дівчаткам від 16 до 19 років. Спочатку давали три кубометри, потім дев'ять, все навчилися. Були дівчатка, що сумували за домом, переживали за рідних, плакали. А були такі дівчатка, що йшли в хор, ставили українські вистави. Після п'яти років перебування в Красноярському краї нас повезли до Казахстану. Незадовго до звільнення ми поїхали в якусь місцину біля Джезказгану, де дали концерт для так званих штрафників. Як під'їжджали до того табору, то побачили на білому піску багато-багато маленьких хрестиків. Ми ще не знали, що то таке. Коли ми виступили, хлопці з того табору повели нас на вечерю. А ми всі ці десять років голодували, я посилок не отримувала, бо моїх рідних повивозили до Сибіру. Завели нас до їдальні – а там хліб, цукерки, печиво, їж, скільки душа забажає. Ми соромились їсти, бо поруч з нами такі гарні хлопці. Я потім одному сказала, як вони гарно живуть, хоч і в ув'язненні, мають гроші, можуть дозволити собі купувати солодощі. А він подивився на мене, заплакав гірко і сказав, що їм залишилося жити лише дев'ять місяців. Вони працювали на силікатних шахтах, їм всихалися легені – і молоді хлопці-штрафники помирали. Ось що значили ті білі хрестики на білому піску…









» 
За що лають владу?
Василь КИРИЛИЧ
 
Базар
Балачки керівників держави та деяких політичних діячів про те, що у нас росте виробництво та поліпшується життєвий рівень, поширилися й на представників місцевої влади. Та простий люд оцінює ці "показники" не за словами. Адже мало не щодня "стрибають" ціни на пальне, продукти харчування тощо. Чи довго ще вдаватиметься владі вішати людям локшину на вуха про те, що "народ став жити краще й веселіше"? Малоймовірно. Адже такої ненависті до влади, як тепер, мабуть, не було за всю історію незалежної України. Прості українцi так лають владу, що готовi її замiнити зверху донизу ще нинiшньої осенi.
Детальніше>>
» 
КОРОТКО
 
У м. Бориславі на правах відділення Дрогобицької регіональної організації Комітету виборців України у рамках програми "Партнерство за прозоре суспільство" працює громадська приймальня "Твоє право" (юрисконсульт Л.Володко). Вона надає безкоштовні послуги жителям міста, які зіткнулися з явищами корупції, мають проблеми з оформленням запитів та звернень до вищих органів влади і місцевого самоврядування. Мета – формування у жителів міста навичок самостійного захисту своїх прав в умовах побудови громадянського суспільства. За період роботи приймальні правову допомогу отримали близько тисячі бориславців. Найчастіше жителі звертаються зі скаргами на діяльність правоохоронних органів, органів соціального захисту населення. ЖЕКів та інших комунальних служб.
Детальніше>>
» 
Східничани відсвяткували День селища
Надія БАКУН
 
Традиційно 12 липня Східниця має храмовий празник святих Петра та Павла. Цьогоріч східничани святкували й День селища.

Відбулася святкова літургія у церкві святих Петра і Павла, відкрили та освятили східницьку ратушу.

Перед східничанами та гостями селища-курорту виступив заслужений Прикарпатський ансамбль пісні і танцю "Верховина" з Дрогобича.

Відтак відбулися гумористична програма за участю професійних артистів естради, концерт заслуженого артиста України Зиновія Гучка, дискотека, а опівночі всі побачили святковий феєрверк.
Детальніше>>
» 
Податкова блокувала роботу автоналивної станції ВАТ "НПК-"Галичина"
Тетяна ДМИТРІВ
 
8 липня у м. Дрогобичі озброєними працівниками податкової міліції об'єднаної податкової інспекції в кількості 23 осіб без будь-якого пояснення причин та пред'явлення необхідних документів двома службовими мікроавтобусами марки MAZDA самовільно перегороджено та заблоковано в'їзд автомобілів-бензовозів на територію автоналивної станції "Елін" ВАТ "НПК-"Галичина".
Детальніше>>
» 
Мас-турбує влада ЗМІ, або Не пригинайся, бо...
Оксана СОКОЛИК
 
"Деспотичний характер держави призвів до встановлення суворого контролю над ідейним життям, що породжувало сервілізм і нестримне вихваляння правителя, який був у цей момент при владі, панування трафаретних образів і словосполучень, побоювання сміливої думки. …Центром цієї деспотичної держави був не кодекс, не ідея закону, а правитель, автократ, альфа і омега політичної волі країни. Обожнювання і вшанування правителя набувало часом настільки ж потворних, наскільки й кумедних форм. Його поява супроводжувалася ретельно організованими сплесками народного захоплення спеціально підібраної юрби, яка хором проголошувала вірнопіддані гасла, що були заздалегідь затверджені бюрократичним апаратом держави… Вшановувалася не особистість правителя, а його посада, саме перед нею схилялися люди. …Кожен чиновник мріяв про кар'єру, заради якої треба було сподобатися начальству; найкоротшим шляхом до цієї мети була "філія" (знайомство, зв'язки, особисті контакти), що просякла геть усю державу. …Вирішити щось можна було тільки через особисті зв'язки. Хабар став нормальною формою ділових відносин. …Державницькі ідеологи мусили останні ідеологічні настанови керівника держави виправдовувати, обґрунтовувати, доводити їхню мудрість, глибину і величезне значення для "нашої країни і для цілого світу".
Детальніше>>
» 
Диво, виткане руками
Анатолій ВЛАСЮК
 
"Те, що я побачив на власні очі, перевершує всякі уявні сподівання. З найвищим захопленням питаю:
"Невже, невже руки людини можуть творити такі чудеса?"

Ходжу по залах і чую ту чарівну музику, якою дихає кожен гобелен, килим, аплікація.

Хочу дійти до таємниць того творіння і відповідаю собі: перед нами великий самобутній художник, що зумів сплести в чудесне єдине глибокі народні корені, сміливий сучасний почерк.

Ну, і безприкладна працелюбність.

Одне слово: Білас!"

Так написав у Книзі відгуків Музею Михайла Біласа в Трускавці відомий композитор Анатолій Кос-Анатольський.

Перший прижиттєвий в Україні музей художника було створено в грудні 1992 року в місті-курорті.
Детальніше>>
» 
Оглянувшись у минуле
Оксана СОКОЛИК
 
Так назвала книгу спогадів про своє життя п. Ярослава Філь, знайомство з якою відбулося минулої неділі у громадській приймальні "Нашої України".

Книга видана у Видавництві Український Архів, Варшава 2003. Ця зустріч стала першою у серії запланованих заходів, що проводитиме представництво "Нашої України" у Дрогобичі. Пані Ярослава Філь розповіла про своє життя, більш ніж 60 років якого присвятила боротьбі за незалежну Україну. Пройшла вишкіл ОУН, підпільну роботу, діяльність в УПА, пережила знущання "пацифікаторів" і трагедію виселення своєї сім'ї в совєтську Україну. Дивом вирвалася за кордон і замешкала і Мюнхені, де продовжила боротьбу за Україну. Здобувши педагогічну освіту, і працюючи спершу вчителем, а потім директором української суботньої школи, виховала цілу плеяду свідомих українців, які, як і п. Ярослава, хоч були відірвані від Батьківщини, від родин, проте не припиняли праці для неї, не зрікалися своєї нації.
Детальніше>>
Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Крим затопило 
Погляд
  ·  Варяг зі Сходу 
  ·  Багдад у крові 
  ·  Робити сіно 
  ·  Напівправові держави, 
  ·  ПРОСТЕ ПИТАННЯ 
  ·  Феноменальне зізнання генпрокурора 
  ·  Кадрові чистки на Заході України 
  ·  Поразка британських спецслужб 
Поступ у Львові
  ·  У тихому озері чорти водяться 
  ·  Крок назустріч 
  ·  Словаки не цікавляться Львівщиною 
  ·  Зберегти дитяче життя 
  ·  У Львові буде новий автобус 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  Чесних виборів не буде 
  ·  Хто і куди їде агітувати? 
  ·  БІБЛІЯ В ПОДАРУНОК 
  ·  Книга про "касетний скандал" 
  ·  Безробітні йдуть у президенти 
  ·  Донецький „Острів" свободи 
  ·  Справу Ґонґадзе до суду 
  ·  План цілей для НАТО 
Поступ у світі
  ·  Кадиров залишився без охорони 
  ·  Путін узявся за ФСБ 
  ·  Італійсько-німецький скандал 
  ·  США не допоможуть Узбекистану 
  ·  Філіппінці здалися 
  ·  СВІТООГЛЯД 
Економіка у Поступі
  ·  Авторинок у червні 
  ·  Хліб може подешевшати 
  ·  Привілеї для чемних фірм 
  ·  Японці створюють мегабанк 
  ·  Інвестклімат в Україні поганий 
  ·  10 пивних законів 
  ·  ВІВАТ, БРОКАРД, ВІВАТ! 
  ·  Споживчий кредит у банку "Аваль" -- справді вигідно! 
Поступ технологій
  ·  Нова платформа 
Тема Поступу
  ·  Чому вибухають склади 
Львівські обсервації
  ·  Маленькі хитрощі великої влади 
Мій Дрогобич
  ·  За що лають владу? 
  ·  КОРОТКО 
  ·  Східничани відсвяткували День селища 
  ·  Податкова блокувала роботу автоналивної станції ВАТ "НПК-"Галичина" 
  ·  Мас-турбує влада ЗМІ, або Не пригинайся, бо... 
  ·  Диво, виткане руками 
  ·  Оглянувшись у минуле 
  ·  Оксана Різняк: “Нам не треба було ні слави, ні грошей” 
Арт-Поступ
  ·  Знаки космічної орнаментики 
  ·  Неконтрольована фаза словоблудства 
  ·  n.E.R.D.: Ніхто насправді не вмирає 
Медичний Поступ
  ·  Хвороби інформаційного суспільства 
  ·  Ірина РОМАНІВ: Інсулін має бути доступним 
  ·  Крізь терни до зірок 
Спорт-Поступ
  ·  Бойова нічия на старті 
  ·  Вбивця Гігантів стає Гігантом 
  ·  Слов'янське дербі 
  ·  Проба сил резерву 
  ·  Погляд з боку 
Поступ реляксу
  ·  ТЕАТР 
Пост-Faktum
  ·  Передсмертний жарт Брандо 
  ·  "Шансон" і політика 
  ·  Найбільший Будда 
  ·  Космічна лотерея 
  ·  КАЛЕНДАР