BRAMA - News - Weather - Elections - Business - Sports - Brama Press - Calendar - Classifieds



    Перша сторінка.    Погляд.    Поступ у Львові.    Поступ з краю.    Поступ у світі.    Спорт-Поступ.    Пост-Factum.    Екологічний Поступ.   
ЕКСКУРСІЇ У ЛЬВОВІ. ВІД 100 ГРН. 050 430 50 79
  Цитата Поступу
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
 
7 червня 2002 р.
   ·  на головну  · 1999-2002  · досье  · архів світлин  · форум
buy visitors

Купол
Львів
  14:38 27-06-2017 -   На модернізацію шахт «Львіввугілля» – 4 млн грн  
  14:36 27-06-2017 -   Мешканців Львівщини закликають не палити суху траву  
  14:35 27-06-2017 -   Інспекція ДАБК перевірить забудову по вул. Тучапського та Городницькій  
  14:24 27-06-2017 -   У п’яної матері у Львові забрали в притулок річну дитину  
  14:21 27-06-2017 -   У Львові затримали турка, що перебував у розшуку  
Україна
  14:28 27-06-2017 -   У затриманих податківців арештували майна майже на мільярд  
  14:25 27-06-2017 -   На Донеччині правоохоронці виявили вбитою шестирічну дівчину  
  14:22 27-06-2017 -   В Україну прийде шалена спека  
  14:19 27-06-2017 -   Парубій: Візи з РФ розглянуть наступного тижня  
  12:57 27-06-2017 -   Вибух авто у Києві: Міноборони підтвердило смерть полковника ГУР Шаповала  
Світ
  14:34 27-06-2017 -   У Берлінському зоопарку обживається пара панд з Китаю  
  14:31 27-06-2017 -   Канадська медсестра отримала вісім довічних термінів за вбивство пацієнтів  
  12:58 27-06-2017 -   Метеорит, який впав у Нідерландах, виявився ровесником Сонячної системи  
  10:36 27-06-2017 -   Європейське космічне агентство виявило, що з Чумацького Шляху «тікають» зірки  
  10:20 27-06-2017 -   Польща прийняла понад 1,4 мільйона біженців з України  



  ·  · 
 
Поступ 1999-2002 рр. у попередній версії

Поступ політики  »  ПОСТАТЬ

___________________________________________________________________________

Історик на троні
Нотатки до “погруддя” Литвина в післявиборний період
Тарас БАТЕНКО
 
Володимир ЛИТВИН
Безліч політичних термінів майстри пера виводять ще із часів античності – Стародавньої Греції та Риму. Саме у Стародавній Греції з благословення Аристотеля народився homo politicus (людина або ж тварина політична). З подальших епох найщедрішою на терміни виявилася радянська епоха. Тоді народилися відразу homo sovieticus (людина радянська) та homo dissidens (людина незгодна). Ще одну трансформацію політичної особистості можна було простежити в останні роки за адресою: Київ, вулиця Банкова, 11, – де, як відомо, знаходиться Адміністрація президента України. Там вивели ще один тип політичної людини – homo historicus. Свого часу для збірного портрета такого типу позував глава президентської адміністрації історик Дмитро Табачник. Нині портретисти прискіпливо вдивляються в анфас і профіль історика за фахом Володимира Литвина, який нещодавно з крісла керівника АПУ дострибнув до спікера парламенту.


Долаючи “синдром Грушевського”

Практично ніколи не було доведено формула влади за Платоном, згідно з якою країною повинні правити філософи. У російській імперській практиці “філософом на троні” називали українського архієпископа Феофана Прокоповича. “Філософ на троні” зміцнив становище Петра І, спотворивши незалежність Православної Церкви як окремої гілки влади.

Призначення Литвина спікером (саме так – призначення) – з тієї ж природи речей. Воно має символізувати непорушність президентської вертикалі влади, для якої законодавча влада є другосортним плодом з дерева історії. Але така вертикаль завжди шкутильгає зі спадкоємністю.
Феофан Прокопович до 1709 року був великим поборником Мазепи, тавруючи московський слід в історії гетьманської України. Володимир Литвин до 1994 року (приходу на президентство Кучми) таврував у монографії авторитарне минуле УРСР і писав статті про потребу політичної опозиції. Після 1709 року Феофан Прокопович допоміг Петрові І ліквідувати патріархат і створити залежний від царя синод. Після 1994 року Володимир Литвин допоміг посилити управлінську вертикаль і зробити більш маніпульованим парламент. Проблема в тому, що філософ чи історик на троні – це багато в чому бездарний політичний керівник. Українська практика довела це на прикладі Михайла Грушевського, найбільшого східноєвропейського історика початку ХХ століття, але загалом слабкого політика.

Однак Литвин намагався подолати цей “синдром Грушевського”. І частково подолав, довівши, що: а) сидів лише в партійних державних архівах пізньої доби УРСР (Грушевський, на відміну від нього, починав з глибини віків і не встиг закінчити “Історію України-Руси” останніми, кон’юнктурно-політичними XVIII-XIX століттями); b) пройшов кілька щаблів у державному апараті аж до глави АПУ (державно-управлінський досвід Грушевського до 1917 р. обмежувався керівництвом кафедрою історії Східної Європи у Львівському університеті); c) не припиняє писати книжок (порівнювати з Грушевським можна буде, лише якщо Литвин так само правитиме верстки своїх книжок, сидячи в президії парламенту); d) категорично заперечував бажання стати президентом, бо “дуже об’єктивно оцінює свої можливості” (Грушевський, переоцінивши можливості, без чужого протекторату таки став першою людиною в республіці).


Покутування гріха за бюрократичний авторитаризм

Нам доводилося висловлювати думку про те, що стиль Литвина важко в’яжеться з природним чиновницьким авторитаризмом. Під час виборчої кампанії довелося брати інтерв’ю у Володимира Михайловича в його робочому кабінеті на Банківській. Доволі тісна й непоказна робоча кімната – значно розкішніші у львівського намісника чи голови облради. Коли розмовляли, засигналила президентська “вертівка”. Литвин закінчив фразу, попросив вибачення, делікатно взяв телефонну слухавку, а завершивши спілкування з Леонідом Даниловичем, кілька разів перепрошував за перерване інтерв’ю. У таких самих випадках Євген Марчук, як відомо, наказував присутнім журналістам вийти з кабінету на час його розмови з главою держави. Відчуйте різницю між керівником АПУ, фактично другою людиною в державі, і секретарем РНБО. Різниця ж не в посаді, а в прізвищі особи, що цю посаду займає. Однак Литвин, будучи м’якою й толерантною людиною (принаймні саме таке враження він справляє), по суті, втрапив у пастку бюрократичного авторитаризму, якою нині є президентська вертикаль влади в Україні. І за час керування апаратом першої особи держави змушений був підтягуватися до авторитарного стилю. Тому один із перших кроків, на який він пішов, отримавши крісло глави АПУ, – монополізація доступу до кабінету Кучми. А відтак замкнув на собі потоки інформації та формалізував моделі прийняття президентом рішень. Отже, Литвин не може знімати з себе провини за поширення в Україні бюрократичного авторитаризму.

Гадаємо, що homo historicus завжди переслідуватиме Литвина як “государевого” політика. Дослідник, який портретував Щербицького, Кравчука, Кучму, опинившись на Олімпі влади, звичайно ж, замислюватиметься над тим, яким сам залишиться в історії. Як про нього напишуть інші табачники, врублевські, бурлацькі та шаповали. Це та обставина, яку повною мірою важко збагнути технареві Кучмі. І саме вона, ймовірно, коригуватиме “государеву” поведінку історика Литвина, робитиме її такою, яка була б симпатичною його майбутнім історикам-біографам. Тож перспектива спікера Литвина – це, можливо, майбутнє людини, котра прагнутиме компромісів з опозицією, поводитиметься, мов в’юн, між президентом та керівниками фракцій і депутатських груп. І завершить свою політичну кар’єру, коли перестане існувати формальний примус, коли увірветься президентство Леоніда Кучми.
Причому Литвин як професор і член-кореспондент НАН України доволі чітко визначив свою подальшу долю: піде працювати в Київський університет імені Т. Шевченка, може, ще й очолить його, завершить кількатомну “Історію влади” (вже нині в нього накопичилися томи тематичного архіву).
Можливо, з часом український читач матиме одного з найкращих свідків (мемуаристів) новітньої української історії, який детально опише те, що зветься технологією української влади.


Парадоксально, але Литвин нині сприяє опозиції

Імовірно, один із секретів кар’єрного росту Литвина, абсолютної довіри з боку президента криється у його позаклановості. Бо якщо Литвин і має, окрім Леоніда Кучми, на кого оглядатися, то хіба на своє нечисленне житомирське земляцтво і касту істориків. А це, погодьтеся, несерйозно. “У нас завжди йшло змагання: Дніпропетровськ, Харків, Донецьк – хто більше визначатиме політику”, – каже Литвин. І йому боляче дивитися, як применшено роль житомирян. Однак він так і не зробив нічого кардинального, аби зламати існуючу метастазну клановість у вітчизняній політиці. Хоча й має антипатію до олігархічних сил, на яких нині змушений опиратися в парламенті.

Те, що Литвин не у своїй тарілці, видно здалека. Його мати в інтерв’ю львівському журналістові зауважила, що син, судячи з телевізійного екрану, “схуднув і почорнів”. Литвин став одним із улюблених персонажів для публіцистичного глуму та сарказму у виборчий період. Достатньо хоча б нестандартної ситуації зі статтею про громадянське суспільство, яку помічник Литвина, мовляв, списав у західного автора і поставив під нею прізвище свого шефа. Володимир Михайлович може продукувати серйозні репліки, які згодом журналісти беруть за основу гумористичних хітів політсезону. Одні з останніх – “молдавські” заяви спікера (оприлюднені на зустрічі з делегацією Конституційного суду Республіки Молдова). Литвин розповів дві геніальні речі. По-перше, він вважає, що якби парламентські вибори 2002 року відбулися на пропорційній основі, то керівництво парламенту було б обрано набагато швидше. Питається, чому ж глава держави, не без порад керівника своєї адміністрації, так послідовно виступав проти прийняття пропорційного виборчого закону у Верховній Раді, та й де б зараз був Литвин із блоком “За ЄдУ”, якби вибори справді відбулися за партійними списками? По-друге, за словами спікера, 225 депутатів-мажоритарників ускладнюють процес вирішення організаційних питань у Верховній Раді. “Як виявилося, 24 комітети – це мало, повинно бути 450”. Знову ж таки питаннячко: які ж адміністративні здібності в Литвина як лідера “Єди”, який постягував більшість мажоритарників під прапор своєї фракції, а тепер на них нарікає?

Слабкість Литвина в парламенті нині може значно додати балів опозиції. Ба більше, президент, по суті, допоміг Ющенкові, “призначивши” Литвина спікером. З одного боку, Леонід Кучма мусив довести, що здатен ламати і перебудовувати парламентські стіни за допомогою інститутів примусу – ДПА, СБУ, МВС, АПУ (рідко який депутатський хребет не зламався б під таким адміністративним натиском). Але з іншого боку, глава держави не отримав слухняного парламенту, а контрольний пакет акцій президент та його оточення ледь зібрали на халіфів час – під обрання спікера. Дехто з політиків стверджує, що це не демонстрація могутності влади, а радше навпаки – політична деградація перед бурею. Ситуація, як влучно висловився Тарас Стецьків, може нагадувати англійську перед призначенням Кромвеля або ж французьку перед початком буржуазної революції 1789 року. Це затемнення існуючої системи влади, яка кидає на амбразуру парламенту свої останні кадри. Очолення Верховної Ради президентськими силами для суспільства мало б означати те, що всю повноту відповідальності нині мав би нести персонально президент. Уявімо іншу ситуацію, за якою опозиційна нині четвірка формує керівництво парламенту й починає ухвалювати винятково важливі для суспільства й економіки закони. За цих умов, як зауважував директор Центру економічних і політичних досліджень імені Разумкова Анатолій Гриценко, у президента залишалося б достатньо важелів, аби блокувати схвалення цих законів через вето, а також саботувати їх упровадження в життя за допомогою місцевої бюрократії. Тому фактично опозиція тільки виграла від того, що спікером став Литвин. А мовою саркастичного “Дзеркала тижня”, відтепер керівником уряду, головою Верховної Ради і президентом є Леонід Кучма. Отже, критика опозицією системи влади стає більш аргументованою.

Литвин почувається в публічній політиці некомфортно. Його покликання – сидіти в затишних кабінетах, віддаватися своїй улюбленій справі – праці над історичними документами і творенням портретів. Однак Литвин, котрий є непретензійним щодо власної персони, неодноразово заявляв, що “в нас незабаром на політичну арену вийдуть люди, про яких сьогодні не говорять”. Радше він давав зрозуміти, що його звільнення з посади керівника АПУ може розчистити дорогу людині, яка, ймовірно, стане президентським спадкоємцем. А на Литвина тим часом, як і в 1994 році, знову може бути покладено завдання виконати роль “творця українських бонапартів”. Щоправда, тепер уже з інших висот – публічної парламентської кафедри.









Зміст Поступу
Перша сторінка
  ·  Чемпіони на грані краху 
Погляд
  ·  Пестицидна епопея в Сянках 
  ·  Москва заборонила латинку 
  ·  В Україні з’явився надлишок газу 
Поступ у Львові
  ·  Погані часи перевізників 
  ·  Гра за лаштунками Львівської Опери 
  ·  Мрія – це програма життя 
  ·  Броварський врятує“Карпати”? 
  ·  Гідність людини в однострої 
  ·  Чому свариться “велика родина”? 
  ·  ХРОНІКА 
Поступ з краю
  ·  Комітетіада” ось-ось народить компроміс 
  ·  Молодий Рух” проти русифікації історії 
  ·  Третя експертиза “таращанського тіла” 
  ·  Кінах приречений на відставку 
  ·  Верховний Суд проти Замковенка 
  ·  Обком. net” проти податківців 
  ·  КРАЄВИД 
Поступ у світі
  ·  Жорсткі правила на в’їзд у США 
  ·  У Польщі знову пшеничний бунт 
  ·  Британія готується до нападу терористів 
  ·  Атака на резиденцію Арафата 
  ·  НАТО нарощує бюджет 
  ·  СВІТООГЛЯД 
Спорт-Поступ
Пост-Factum
  ·  Бульбашкова війна 
  ·  КАЛЕНДАР 
Екологічний Поступ