Свірена Карляєва, Ірлана Порпа... Це я так бавлюсь, sorry. Прізвища сучасних українських письменниць такі несамодостатні... Карпа це відчуває, тому постійно й вбито переноміновує своє alter ego. Так з'являється персонаж на ім'я "Іпега Капна" (дупа і уродка з повісті "Полювання в Гельсінкі"). Поваляєва проектується уявою читача також не на мар'яну-оксану-богдану, але нєпрємєнна на "Джанніс" і "Расту". Плюс на кількох персонажів чоловічої (?) статі. Це не випєндрьож, аж ніяк. Це -- потреба. Андрогінні ключі від нової хвилі вітчизняної жіночої прози. І якщо Забужко -- направду феміністична "четверта Леся" (себто четверта реінкарнація Лариси Петрівни Косач), то Поваляєва з Карпою -- метафізичний паштет з "п'ятої Лесі". Або поверхня Шостої. Чому воно виникає тут, це слово "поверхня"? Це знову всюдисущий Дельоз заповзає на святий верстат красного письменства, розтікається мислію і каже: "Немає нічого крихкішого за поверхню". Немає, друже Жілю, бєз базара... Але ж саме слово яке неголіме. Нішчячне слово. Надається до всіляких прикольних трансформацій: "порверхня", "повехерня", "похервірня". Й це, панове, тільки найближчі з можливих перевтілень. Перепрошую.
Й направду: без "поверхні" неможливо зрозуміти авторок найсмачнішої молодіжної прози з "четвергового" столу. Адже про стиль тут мовити не вільно -- він у цій прозі перебуває приблизно в тій позиції, в якій ковбаситься в'язень Азкабану під час зустрічей із дементорами (читайте про Гаррі Поттера або принаймні дивіться тупеньку кіноверсію третьої частини). Про фабулу взагалі мовчимо. Навіть "хресний батько" Іздрик мовчить. Залишається майже чиста енергія специфічного жіночого "життєлюбія". Адже життя -- не поверхнева цінність жіночого існування. Жінка відтворює життя. Пересічній жінці майже неможливо пояснити, як щось може бути ціннішим за життя. Це ми, чоловіки, -- істоти-для-смерті, ідеалісти. Жіноцтво наші ідеологічні "надбудови ризиків" мало хвилюють. Жінок здебільшого цікавить "базис" -- життя.
Але ж література до того базису належить либонь опосередковано, через безліч суттєвих "але"; письменство -- річ поверхнева. У володіннях літератури тілесність постійно зісковзує у нову замасковану форму пафосу. І після котрої вже мастурбації героїня (герой? андрогін?) повісті Карпи раптом бере та й каже: "Урра! Їм український хліб. Здрастуй, батьківщино, пробита курво". Отаке... Наша "п'ятошоста аватара Лесі" вже на крок від Р. Олдінґтона, котрий у "Смерті героя", як пам'ятається, бажав рідній Англії: "Нехай зжере тебе сифіліс, стара суко!" Хоча, безперечно, Карпа має чим відповісти й на такі закиди: "Як кльово, що ви тута щось хуй прощите, імпліцитники йобані, mes cher amis. Прошу дуже, причащайтеся творчим процесом". Причащаємось, мала...
Поваляєва рятується від "синдромів поверхні" переважно глибшою заширяністю персонажів. В її світі -- якщо вірити в потоки свідомості, котрі пливуть романом "Замість крові" -- пафос неможливий. Позаяк для найпростішого пафосу "київським плановим пушерам" треба хоча б зрозуміти, що то навколо таке відбувається. А навколо "поваляєвського андрогіна" тільки "Колеса й Нати, й ще герличка, яку звали чи то Лампочка, чи то Ниточка, чи то Тумбочка, щось таке. Ось так, бачите, все чіпляється одне за інше, відводить далеко від початку -- багатошаровість буття..." Й не кажіть, Світлано. Сто пудів багатошаровості.
Жіноча життєва енергія і тут перемагає: "Вмить вони опинилися на канапі. Джанніс -- верхи на Дюбелеві". Поверхні, як бачимо, залишають світ чистої геометрії, скручуються у фігури, стають простою шкірою, пітніють. І це теж символ нової української літератури -- спітнілі абстракції. Це вам не "кров по соломі", тут горезвісна "духовність" запакована в такі метафізичні футляри, від яких у часи першої Лесі спочатку швидко тікали, а потім довго й ретельно молилися. Мавки, Лукаші й Ті, що греблі рвуть, просто відпочивають. Але ж іще не вечір. Далі -- більше. Здається, теперішній загін молодих письменниць-постфеміністок -- це тільки літературні "чистильники", предтечі майбутньої "сьомої Лесі". Яку, певно, зватимуть чи то Лампочка, чи то Тумбочка, чи то Ниточка. |
