|
|
|
|
post-Поступ »
|
|
|
|
|
___________________________________________________________________________
|
Призи в студію, |
|
Або Сім мішків передвиборної вовни |
| Всеволод ДЕРЕВАЦЬКИЙ |
| |
Перегони стартували. Конячки вийшли на старт, зареєструвалися, і... на всі боки почали роздавати обіцянки. І так до фінішу. Один коник обіцяє протягнути рури з газом до кожного українського села й роздати всім зарплату й борги. Інший обіцяє максимальну демократизацію постфінішного суспільства й абсолютну свободу думки й совісті. Ще інший -- відібрати все нечесно відібране і чесно перерозподілити його поміж всіма, кому треба. Особливо смішними виглядають призи на кшталт заборгованої зарплати. Нам віддають наше, те, що віддати й так зобов'язані. Виконують те, що виконати й так повинні. Але ж із якою помпою!..
Кожна з конячок вважає: що більше обіцяєш, то більшою буде підтримка публіки, й більшими будуть шанси прийти першим до фінішу. Або хоча б другим з невеликим відставанням, аби мати ще трохи часу на роздавання свіжих обіцянок у другому забігу.
Що найдивніше, дехто з них встигає на ходу щось із обіцяного виконати. Як правило, це якась дрібничка місцевого масштабу. Щось на кшталт човна для піонерського табору або автобану до глухого села. На щось більше, як правило, за роздаванням обіцянок не вистачає часу.
Як же ставитися до цих призів нам, глядачам щокількарічних змагань із красномовства та роздавання слонів? Адже брати щось, і нічого (тобто власного голосу на підтримку) не віддати навзаєм -- якось ніби негарно. Але якщо задуматися, звідки беруться оті призи для глядачів, можна дійти висновку, що вони за означенням наші! Не можуть взятися нізвідки ні човни, ні автобани. Вони не є власністю тих, хто їх роздає. Конячки, за рідкісним винятком, використовують для здобуття всезагальної любові своє службове становище чи допомогу спонсорів.
Тому беріть все, що дають, -- воно ваше. Беріть і просіть ще. Вимагайте більшого, адже залишилось лише три з хвостиком місяці реальної влади демосу над діями майбутніх обранців. Беріть і не почувайте себе комусь зобов'язаними. Не мусите нічого віддавати. Ті отримані дрібнички є незрівнянно меншими за головний приз -- приз глядацьких симпатій, який отримає той, хто дійде до фінішу першим, на п'ять років. І горе переможеним. |
|
|
|
|
eRRATA REDAKTORA |
|
|
| |
| |
|
Мушу зізнатися, що свого часу дуже потішилася, знайшовши в одному спеціалізованому виданні інформацію про те, що поважна американська газета New York Times протягом 2000 року у своїх публікаціях 57 разів помилялася у написанні прізвища Держсекретаря США Мадлен Олбрайт і, відповідно, 57 разів була змушена на своїх сторінках просити вибачення у цієї пані. По-перше, цей факт додав мені впевненості у тому, що у New York Times, яка має у своєму розпорядженні просто таки величезні технічні та фінансові ресурси, працюють живі люди, яким апріорі властиво помилятися. А по-друге, казуїстичні помилки, які інколи трапляються в таких поважаних в усьому світі виданнях, є до певної міри індульгенцією для газет з дещо меншими можливостями. |
| Детальніше>> |
|
|
|
