|
|
|
|
post-Поступ »
|
|
|
|
|
___________________________________________________________________________
|
Шансон у столиці під забороною |
|
|
| Ілько ЛЕМКО |
| |
У Києві замахнулися на шансон. Не Львів чи Івано-Франківськ, а власне столиця спромоглася на це. Київська міськдержадміністрація вимагає від водіїв маршруток під час роботи не вмикати пісень найпопулярнішого формату "шансон" (хто не знає, це блатні пісні на кшталт "гоп-стоп, пєро засунь єй под рєбро"). Київські інтелігенти не витримали лихої долі і поскаржилися місцевим владцям. Поскаржилися, адже неможливо шляхетній людині слухати впродовж хоча би декількох хвилин "відстойний блатняк" без реальної загрози для душевного здоров'я.
У Львові, здається, після показової боротьби проти русифікації та невдалих суто прокламативних ухвал міськради "Про захист акустичного середовища" давно вже опустили руки. За совєтських часів співали: "Ету пєсню нє задушиш, нє убйош". Невпинний потяг правдивих галичан до "галімої кацапської попси" не дає можливості закріпити заборону вмикати низькопробні й аморальні пісні під час руху маршруток. Село і люмпени собі й далі насолоджуються шедеврами на зразок "Всьо будєт харашо", а інтелігенти і взагалі нормальні люди страждають від цього.
Кияни у вирішенні цієї проблеми зробили поступ, але заборона слухати в маршрутках блатняк, за всіма ознаками, матиме лише рекомендаційний характер, і найімовірніше, ця кампанія не матиме наслідків. Для того, аби заборона ефективно діяла, потрібне її законодавче закріплення. Зробити це дуже легко. Наприклад, прирівняти вмикання водієм радіо у транспорті як чинник, що перешкоджає управлінню транспортним засобом, до користування мобільним телефоном, і все буде гаразд. Але чи потрібно це народові? Інтелігентів же в нас обмаль... |
|
|
|
|
Життя триває |
|
|
| Михайло МИШКАЛО |
| |
|
Який великий "добрий" дядько не любить згадати своє славне минуле, особливо в компанії молодих гарних дівчат. Можна, звичайно, і в компанії юнаків, у яких очі горять від розповіді про наші "великі" битви. Тільки ж де тепер таких знайти. Як говорив Пеле, "і трава в моїй молодості була зеленішою, і дівчата, за якими я бігав, молодшими". Це нормальне людське бажання -- час від часу згадувати своє минуле, особливо якщо воно було славне. Інша річ, якщо це переростає в хворобливу звичку, тоді, як пояснюють психологи, це діагноз, який означає одне -- людина боїться майбутнього, у неї проблеми з теперішнім. Це, на жаль, стосується цілих народів і навіть країн. Чого варте святкування "Великої перемоги" у Другій світовій війні в Росії. Якось скромно на цьому фоні виглядає згадка про в'єтнамську і корейську військові компанії, не кажучи вже про Афганістан чи Чечню. |
| Детальніше>> |
|
|
|
