Зять Леоніда Кучми Віктор Пінчук останнім часом активно шукає своє місце в майбутньому, коли Україна залишиться без Кучми. Відійшовши від власного політичного проекту "Трудова Україна", Пінчук вирішив створити собі новий, антиолігархічний імідж такого собі українського мецената-філантропа. Задля цього він фінансує соціальні програми на пару з Джорджем Соросом, антиСНІДівський фонд своєї дружини, попустив віжки своїм мас-медіа. Мовляв, я можу нормально жити і за свободи слова. Відносної, звичайно, але принаймні значно більшої, ніж вона є в мас-медіа, контрольованих СДПУ(о).
Останній крок Пінчука у цьому напрямку взагалі вражає. В Ялті він заснував власний економічний форум "Ялтинський діалог", який начебто має стати ледь чи не другим Давосом і зробити все можливе для прориву України як на шляху Євроінтеґрації, так і в економічному розвитку. Попри те, що перший форум, який відбувся в Ялті вихідними, виявився не вельми представницьким (на ньому були всілякі екс- та третьорядні особи), дивуватися цьому не варто. Все велике завжди починається з малого.
Дивуватися, натомість, варто самій ідеї цього форуму. Одна річ -- світові економічні проблеми обговорювати в багатій і благополучній Швейцарії (саме там є Давос), і зовсім інша -- в злиденній зусиллями влади Україні, де понад 90% населення є поза межею бідності. Фінальний ж акорд форуму -- поїздка всіх його учасників на літаку коштом Пінчука на фінальний матч чемпіонату Європи з футболу -- виглядає і взагалі як знущання.
Звичайно, якщо завдяки наближеності до керівництва державою економиш 400 мільйонів доларів на купівлі однієї "Криворіжсталі", яка дає мільярд гривень прибутку щорічно, це можна собі дозволити. Однак значно більшим філантропом Пінчук став би, якби спрямував ці кошти на підвищення рівня життя тих тисяч працівників, які трудяться в його економічній імперії. Ці працівники, очевидно, стали би першими, хто повірив у щирість намірів зятя президента стати чесним бізнесменом. |
