|
|
|
|
Арт-Поступ »
|
|
|
|
|
___________________________________________________________________________
|
Липневі театральні свята і будні |
|
|
| Анастасія КАНАРСЬКА |
| |
|
У липні виповнюється п'ятдесят років з дня народження Віталія Малахова -- заслуженого діяча мистецтв України, директора, художнього керівника Київського театру на Подолі. Він майже хлопчиськом увірвався в український театральний світ, щоб на роки залишитись театральною леґендою. Його вистава "Казка про Моніку" змушувала театралів з різних кінців країни поспішати у Київ, щоб потрапити у крихітне приміщення і побачити, як чудодіють Люба Куб'юк, Анатолій Хостікоєв, Олександр Ігнатуша. Це був їх зоряний час. А далі -- створення театру на Подолі, подорожі світами, створення театральних фестивалів. До речі, саме Театр на Подолі був першим українським театром, який виступив на Единбурзькому фестивалі. А цього року виставу Віталія Малахова "Дядя Ваня" Антона Чехова нагороджено "Київською Пектораллю" як найкращу виставу театрального сезону. Свій ювілей режисер вирішив відзначити дуже своєрідно: запросити всіх театралів на малесенький міжнародний фестиваль, який проходитиме на базі театру на Подолі. Цей фестиваль буде присвячений лише одному твору -- "Майстру і Маргариті" Михайла Булгакова. Протягом чотирьох днів театри з різних країн світу пропонуватимуть глядачам свою версію твору Михайла Булгакова, а пізно ввечері "Майстра і Маргариту" просто читатимуть Олег Янковський, Олександр Абдулов, Олександр Збруєв, Сергій Маковецький та студенти київських театральних шкіл, зокрема театральної школи нашого земляка, заслуженого артиста України Олександра Кочнєва. Не відомо, чи братиме участь у цих читаннях один із виконавців ролі Майстра -- народний артист України Богдан Ступка, але точно відомо, що він отримав нагороду за найкращу чоловічу роль на Московському міжнародному кінофестивалі у фільмі Дмитра Месхєєва "Всі". На фестивалі Богдана Сильвестровича не було, тож нагороду отримав режисер фільму. А ще подейкують, що нарешті Богдан Ступка запросив до акторського складу свого театру заньківчанина, заслуженого артиста України Тараса Жирка. Видається, що це буде таки відчутна втрата для заньківчан, але сподіваємось, що пан Тарас не буде відразу дуже зайнятий в репертуарі Київського національного українського драматичного театру імені Івана Франка і зможе приїжджати до Львова, щоб грати хоч у чеховських виставах Алли Бабенко. Тарас Жирко після завершення навчання у Київському інституті театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого розпочинав свою акторську кар'єру на сцені Першого українського театру для дітей та юнацтва (тоді ще це був ТЮГ), як і заслужений артист України Олександр Дейцев, який у липні святкує своє 50-ліття. Для Олександра Дейцева Перший український театр для дітей та юнацтва так і залишився рідним театральним домом, а для глядачів мого покоління він назавжди залишиться найчарівнішим Мишеням, прообразом Ромео з казки режисера Ади Куниці "Всі миші люблять сир". У липні майже всі львівські театри підуть на канікули, то ж урочистості, мабуть, перенесуть на осінь. Десь у дорозі відсвяткує свій день народження актор театру "Воскресіння" Петро Микитюк, який зі своїм театром подорожує з вуличними виставами містами Польщі. До речі, Петро Микитюк не припиняє наукової роботи, адже він випускник історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, то ж в університетському науковому "Віснику" надрукована його наукова праця, присвячена шкільному театру. |
|
|
|
|
Стихія і молитва |
|
|
| Лєшек ПОЛЬОНИ |
| |
|
Львів -- Кросно -- Жешув -- Краків -- Катовіце -- це етапи життєвої мандрівки Войцеха Кіляра, яку ми відтворюємо цими днями. Місто дитинства, де пережив радянську та німецьку окупацію, він разом із матір'ю залишив 60 років тому, напередодні повторної радянської окупації. На своїй життєвій дорозі вздовж південних кордонів Польщі мав щастя потрапити під крило харизматичних педагогів: Казімєжа Мірськєго в Жешуві, Марії Білінськєй-Регеровей і Артура Малавськєго в Кракові, Владислави Маркєвічовни і Болеслава Войтовіча в Катовіцах. Із двох музичних стежок, якими йшов, -- гра на фортепіано та компонування -- остаточно обрав завжди ближчу серцю композицію. |
| Детальніше>> |
|
|
|
