Слово благовісту: Антологія української релігійної поезії / Упорядник Т. Салига. -- Львів: Світ, 1999. -- 784 с; іл.
Антологій ніколи не буває забагато. Багатство і різноманітність авторських антологійних видань свідчить про повнокровність літературного процесу, про перманенту підсумкову фіксацію розмаїтих пластів вітчизняного письменства. Передусім це, звичайно, антології, до яких внесено твори нашої рідної української літератури. Хоча й перекладні антології з чужомовних літератур є теж необхідними.
Серед поетичних антологій осібне й почесне місце посідає антологія української релігійної поезії "Слово благовісту", яку впорядкував професор Львівського національного університету імені Івана Франка, завідувач кафедри української літератури імені академіка Михайла Возняка, декан філологічного факультету Тарас Юрійович Салига. Попри всі свої здобутки й регалії, Тарас Салига передусім є письменником літературознавчого жанру, автором виважених і філігранних текстів. Важливе місце в його творчому доробку посідає літературна критика, в якій він сягнув значних висот. Однією із граней літературного таланту Тараса Салиги є наснажене вишуканим смаком та чуттям міри вміння укладати тексти інших авторів у заокруглені видання. Своєрідним апогеєм цього вміння стало упорядкування антології "Слово благовісту".
Літературний смак і науковий вишкіл гармонійно поєдналися під однією обкладинкою. Ці дві складові виявилися необхідно нерозлучними, адже без їхнього симбіозу не вдалося б створити антології такого рівня. Рівня не лише професорського, але й академічного. У передмові "Молимось, Боже єдиний..." Тарас Салига виявив надзвичайну ерудицію та володіння концептуальною методологією, яка найкраще пасує до такої праці. Цю передмову сміливо можна назвати міні-дисертацією чи міні-монографією з питань української релігійної поезії.
Антологію поділено на чотири частини. Перша присвячена давній українській поезії, друга -- ХІХ століттю, а третя й четверта -- століттю ХХ, яке умовно довелося поділити на дві половини із вируючим вододілом. Вельми тішить, що давня українська поезія подана в досить солідному обсязі. Українські літературознавці й укладачі антологійних та хрестоматійних видань буквально зобов'язані прилучити читачів до нашого давнього письменства, подаючи давні твори за найменшої нагоди. Це дасть змогу відчувати органічну безперервність нашого літературного процесу, незважаючи на подекуди пунктирний його характер. Але той пунктир нехай перетворюється на суцільну лінію, бо так воно об'єктивно і є, лишень на цьому не було змоги акцентувати. Двадцять п'ять представників української давньої поезії плюс п'ять анонімних творів -- це дуже солідна презентація. До того ж, у цьому розділі зібрано справжні перлини нашої давньої поезії.
На перший погляд може видатися, що нескладним було завдання упорядника, адже українська поезія надзвичайно багата на релігійні твори. Проте не все так просто. І завдання упорядника виявилося надскладним. Бо це не лише колосальна робота зі збирання і селекції матеріалу, але й велетенська духовна праця, коли все мусиш зважувати на шальках терезів власного сумління. Можливо, саме духовна наснага української поезії допомогла Тарасові Сализі гідно впоратися із поставленим завданням. Вдячні читачі мають змогу користуватися найкращими зразками української релігійної поезії саме завдяки подвижницькій праці професора Салиги. |
