|
|
|
|
Поступ життєзнавства »
|
|
|
|
|
___________________________________________________________________________
|
Нікчемність лицарської честі |
|
|
| Тексти життєзнавців адаптував Ілько ЛЕМКО |
| |
Є вид людської честі, зовсім не схожий на загальну, усюди визнану честь, про який не мали й гадки ні греки, ні римляни, а китайці, індуси, магометани не чули й до сьогодні. Цей вид честі виник у середні віки, прищепився лише в християнській Європі, але й то тільки серед украй обмеженої групи населення, а саме у вищому суспільстві. Це честь лицарська, так звана point d'hоnnеur.
Людина може бути надзвичайно порядною, шляхетною, її характер прекрасним, а розум видатним, і все-таки її честь щомиті може бути відібрана: варто лише вилаяти цю людину першому-ліпшому негідникові, найтупішій худобі, ледареві, загрузлому по вуха в боргах картяреві, одне слово, особистості, що і нігтя його не варта. У більшості випадків саме такі особи й ображають порядних людей.
Зрозуміло, наскільки люди щойно описаного штибу повинні бути вдячні цьому принципові честі, що ставить їх на один щабель з тими, хто в усьому іншому незмірно вищий від них. Якщо такий суб'єкт вилає, тобто наділить іншого якою-небудь кепською властивістю, абсолютно несправедливою, цю образу всі вважатимуть справедливою, поки вона не буде змита кров'ю; словом, людина, що проковтнула образу, залишається в очах так званих людей честі тим, чим його назвав образник. За це люди честі глибоко зневажатимуть і уникатимуть його, як зачумленого, хоча би він був чудовою людиною
Наскільки ганебно бути облаяним, настільки ж почесно бути кривдником. Навіть якщо на боці супротивника істина, право, розум і логіка, але коли я захочу його вилаяти, це все зникне, право і честь виявляються на моєму боці, його ж честь утрачена, поки він не відновить її, до того ж не правом, не доказами, а пострілом на дуелі. Тому брутальність є чинником, що заміняє, переважує в питаннях честі всі інші; має рацію той, хто брутальніший. Яку би дурість, гидоту не вчинила людина, усе це стирається, легітимізується брутальністю.
Кожна нормальна людина зрозуміє відразу, що цей оригінальний і смішний варварський кодекс честі випливає аж ніяк не зі сутності людської натури, не зі здорового розуміння людських стосунків. Це підтверджується вкрай обмеженою сферою його застосування; такою є виключно Європа, і то лише із середньовіччя, причому тільки у середовищі дворянському і військовому. Ні греки, ні римляни, ні цивілізовані народи Азії древньої і нової епох не мають уявлення про цю честь та її принципи. Для них немає іншої честі, окрім честі громадянської.
Усі вони цінують людину за її дії, а не за те, що базікає про неї який-небудь незакомплексований мерзотник. Безліч даних, що дійшли до нас, свідчать, що древні були позбавлені цього забобону. Коли один з тевтонських вождів викликав Марія на двобій, герой відповів: "Якщо тобі набридло життя, можеш повіситися", -- і запропонував йому побитися з одним знаменитим гладіатором.
Ми бачимо, що древні зовсім не знали лицарського кодексу честі; вони завжди і в усьому сповідували безпосередній, природний погляд на речі і не піддавалися гіпнозові цих похмурих і згубних хитрувань. Тому в ударі по обличчю вони бачили лише те, чим він є насправді, тобто лише невеликим фізичним ушкодженням. Вже пізніше ляпас cтав катастрофою й улюбленою темою трагедій.
Зі сказаного зрозуміло, що лицарська честь не первинна, не закладена в основу людської натури. Її принципи штучні, їхнє походження неважко відстежити. Ця честь є породженням тих часів, коли кулак мав більше значення, аніж мозок, а інквізиція тримала розум в кайданах, тобто у середньовічні часи горезвісного лицарства.
В очах сучасного суспільства перед особистою хоробрістю відступають на задній план всі інші достоїнства людини; тоді як, по суті, хоробрість -- це підлегла, унтер-офіцерська чеснота, в якій нас до того ж перевершують звірі, тому і говорять: хоробрий, як лев. Щобільше: всупереч наведеному запевненню, принцип лицарської честі часто потурає як безчесності й гидоті, так і більш дрібним вадам: невихованості, самозахопленню і лінощам; адже ми часто не втручаємось у різні паскудні справи тому, що ніхто не має бажання ризикувати життям заради покарання винних.
На світі занадто багато справжнього зла, аби створювати ще й удавані нещастя, що призводять уже до реального. А цього саме і домагається розглянутий дурний і згубний забобон. Принцип лицарської честі, цей трагікомічний фарс, робить сучасне суспільство натягнутим і боязким: адже кожному, навіть мимоволі сказаному слову приписується надзвичайна важливість. Щобільше, ця честь -- Мінотавр, якому жертвують щорічно велику кількість юнаків зі шляхетних родин, до того ж не від однієї країни, як у давнину, а від усіх країн Європи. Пора відкрито вступити в бій з цим міражем.
Артур ШОПЕНГАУЕР "Афоризми про мудрість життя" |
|
|
|
|
Наука не рятує |
|
|
| |
| |
|
Наша доля -- це мінливість, вагання, непевність, страждання, марновірство, турбота про майбутнє, честолюбство, жадібність, ревнощі, заздрість, неприборкані і шалені бажання, війна, неправда, віроломство, лихослів'я і цікавість. Так, ми, безсумнівно, занадто дорого заплатили за цей горезвісний розум, яким так пишаємося, за наше знання і здатність мислити, якщо ми купили його ціною незліченних пристрастей, в полоні яких постійно перебуваємо. Адже нам нема чого хвалитися, як справедливо вказує Сократ, тою чудовою перевагою порівняно з іншими тваринами, що тоді як тваринам природа відвела для любовних утіх визначені терміни й межі, людині вона надала в цьому стосунку цілковиту волю. |
| Детальніше>> |
|
|
|
Убивають мертве |
|
|
| |
| |
-- І батіг пускає паростки, потрапивши на сприятливий ґрунт.
-- І свині хрюкають інколи презирливо про пастуха: "Свинопас!"
-- Хто ж досліджує на ляпасі відбитки пальців?
-- Ліра Нерона була камертоном.
-- Будь-який сморід, що бореться з вентилятором, схильний вважати себе донкіхотом.
-- Лайно сказало: "Боягуз! Боїться до мене доторкнутися." |
| Детальніше>> |
|
|
|
