-- Чи можна вважати, що наші вояки в Іраку є миротворцями, зважаючи на те, що немає мандату ООН? Чи все-таки вони, радше, окупанти?
-- Окупантами їх назвати не можна. Річ у тім, що у рішенні Ради Безпеки Об'єднаних Націй окупаційними силами названі збройні підрозділи США та Великобританії. А інші -- ті, хто їм допомагає. Тому формально вони не окупанти. З погляду поведінки наших вояків також. Вони не поводять себе як окупанти. Вони поводять себе як миротворці, але і такими їх назвати не можна. Хоча в рішенні Верховної Ради про схвалення Указу президента написано: скерування для участі у міжнародній миротворчій операції. Але річ у тім, що назвати операцію миротворчою може тільки ООН або Організація з питань безпеки і співробітництва в Європі. Тобто це стабілізаційні сили, які виконують місію так, як можна її виконувати у тій обстановці. Вони виконують благородну місію, але вона невдячна, бо все-таки це допомога окупантам. Вся інформація, яка у нас є, свідчить, що наших людей не сприймають як окупантів. Наші солдати не дозволять собі ніколи того, що робили американці у в'язницях, з чого обурюється весь світ. Але ми беремо участь у несправедливій справі.
-- Як вважаєте, чи торік парламент був адекватно поінформований щодо перспективи перебування українського контингенту в Іраку?
-- Думаю, так. Ніхто ж не міг сказати, як будуть розвиватися події. Але тоді було відверто сказано, що є загроза. Зокрема загроза вчинення терактів на території України. Цього ніхто не приховував. Говорили, що там складна ситуація. Але наскільки вона виявиться складною, передбачити було неможливо. Ми бачимо, як сьогодні ситуація розвивається, і думаю, розвиток тільки розгортається, а не зменшується. Причому зараз поширюється терористична діяльність: недавні події в Саудівській Аравії, Пакистані... Тобто акція США і Британії не завдала нищівного удару по тероризму, а навпаки -- стимулювала його.
-- Які аргументи для скерування українського контингенту були найпереконливішими і чи вони виправдалися?
-- Для мене жоден аргумент не був переконливим, оскільки я знав, що скеровують контингент з єдиною метою... Тоді говорили: це підніме імідж України, дасть можливість брати участь у повоєнному відновленні Іраку, що для нас дуже це важливо, контракти... Але вже тоді було зрозуміло, що це наївні аргументи. За цим стояло лише намагання змінити ставлення США до політичного керівництва України і особисто до нашого президента і це було цинічно і нечесно.
-- Чи можна в такому разі стверджувати, що головним інтересом перебування наших вояків в Іраку є лише особистий інтерес Кучми?
-- Це так і є. Передусім був особистий інтерес президента, який на той час перебував у дуже скрутній ситуації: Захід його буквально списав, американці теж... Ставлення до нього було таке, що він став практично невиїзним у західні країни. З ним тільки поляки так-сяк дружили, оскільки їм відведена роль -- тягти нас у НАТО. Так що це був перший інтерес, просто він камуфлювався під інше... А тепер сидимо і щодня чекаємо: не дай, Боже, щось трапиться.
-- З якими труднощами може зіткнутися Україна і військові під час виведення контингенту з Іраку?
-- Труднощі є. Скажімо, виведення військ може розцінюватися як втеча. Або пригадуєте, обстріляли російських спеціалістів, які були задіяні в якихось роботах, хоча Росія не бере участі у цих стабілізаційних процесах і ставиться з приязню до Іраку. Все одно ж обстріляли, і люди загинули... Сьогодні гарантувати, що виведення з Іраку буде спокійним, ніхто не може. Крім того, все-таки ми відіграємо якусь стабілізаційну роль. Якщо ми зараз відступимо, то це виглядатиме дуже погано... Хоча виводити контингент треба. Якби наше політичне керівництво заявило, що ми перебуваємо до 30 червня, а після цього наше перебування залежатиме від того, чи буде передана влада іракцям, чи буде рішення Ради Безпеки ООН, це би зняло проблему. Таку заяву треба робити якомога швидше.
Щодо труднощів, то це серйозна проблема -- гарантувати безпеку людей, щоб їх не перебили під час виведення. Хтось повинен прикривати наших миротворців. А хто це робитиме? Поляки, яких ми там кидаємо? Вибачте, ми залізли туди, звідки дуже важко вийти.
-- Тобто вивести війська з Іраку виявилося важче, ніж їх туди скерувати?
-- Важче. Ми майже рік там були, не було наче ніяких ускладнень, до наших ставилися з приязню, а потім почалися жертви.
-- Чи вплинули іспанські події на думку наших парламентаріїв щодо необхідності подальшого перебування в Іраку?
-- Вплинули. Але є прес, є дисципліна, і вони не можуть проголосувати за це. Навіть таємне голосування не рятує ситуації, оскільки всі знають, що нема нічого таємного, щоб раніше чи пізніше не стало відомим.
-- Наскільки адекватний український парламент, який і засуджує війну в Іраку, і скеровує туди свої війська?
-- Таким і є, неадекватним.
-- На Вашу думку, чи є таки перспектива вивести війська?
-- Якщо відверто, сьогодні я таких перспектив не бачу. Тому що цей парламент, скільки ми не будемо тут воювати, не затвердить такої постанови. Не дай, Боже, станеться щось страшне, чого я не хочу, тоді, можливо, терпець увірветься... Але зараз розраховувати, що парламент проголосує, важко.
Розмовляла Ольга СНІЦАРЧУК, Київ |
