|
|
|
|
post-Поступ »
|
|
|
|
|
___________________________________________________________________________
|
Доля Іраку |
|
|
| Михайло МИШКАЛО |
| |
Весь світ, особливо ті країни, вояки і контрактні працівники яких перебувають в Іраку, з нетерпінням чекає наближення 30 червня. Вважають, що власне 30 червня США і Великобританія передадуть владу у руки Тимчасового іракського уряду і на іракській землі настане мир, солдати ж окупаційних військ поїдуть додому. Американський начальник Іраку Пол Бремер спакує чемодани і повернеться в Штати. Формальна окупація Іраку завершиться. Ура, всі задоволені. Але чи насправді все так просто? І взагалі, що мають на увазі під переданням влади іракцям? Перед нами великий обман чи просто бажання видати бажане за дійсне, оскільки виходу з цього рукотворного пекла просто немає?
По-перше, політично Тимчасовий уряд Іраку буде надзвичайно слабким хоча б через те, що не володітиме повністю верховною владою, незважаючи навіть на те, що в законі про формування іракських органів управління цей уряд названо "абсолютно незалежним".
По-друге, він не зможе об'єднати навколо себе всіх помірно налаштованих іракців, адже не буде виборним органом влади. Отже, він не матиме довіри народу.
Формально питання вибору і формування іракського уряду покладено на ООН в особі спецпредставника організації Лахдара Брахімі. Він повинен це зробити до кінця травня. Насправді до цього прикладуть руки американці, які вже заявили, що хочуть бачити в уряді шанованих політичних генералів, тоді як Брахімі хоче створити уряд технократів для реальної відбудови країни, а не політиканів-клоунів, які заглядають в американську кишеню.
По-третє, цей уряд буде тимчасовим -- він проіснує тільки до виборів, які заплановані на січень 2005 року. Вже сам цей факт несе в собі потужний мінус і потенціально є небезпечним. Тільки в січні 2006 року обраний народом уряд обійме свої місця в офісах і розпочне працювати. Буде президент з двома віце-президентами, але головну роль в управлінні країни відіграватиме прем'єр-міністр.
По-четверте, малоймовірно, що тимчасова іракська влада перейматиметься питаннями і вирішенням проблеми безпеки, хоча б через те, що американці їм цього не дозволять. Незважаючи на те, що Тоні Блер обмовився про надання права вето іракцям, американці йому пояснили його помилку. І війська США, Великобританії та інших країн залишаться в Іраку в складі багатонаціональних сил, під командуванням американських генералів.
По-п'яте, і це найбільший мінус, уряд не зможе ухвалювати закони. У статті третій закону про перехідну адміністрацію, в межах якої і працюватиме Тимчасовий уряд, зазначено: "У цей закон не можуть бути внесені поправки, якщо їх не підтримають три чверті членів Національної асамблеї і одноголосно члени Президентської ради".
Враховуючи той факт, що ні Національна асамблея, ні Президентська рада не з'являться до виборів у кінці січня 2005 року, Тимчасовий уряд не зможе змінити нинішньої ситуації. Тому, як це не печально для іракців, закони і постанови, ухвалені окупантами, залишаться чинними. Це означає, що до появи наступного року Перехідного уряду, який отримає законодавчі повноваження, рішення Тимчасової коаліційної влади будуть чинними.
По-шосте, уряд, найімовірніше, не зможе навіть теоретично контролювати діяльність окупаційних сил, адже після 30 червня вони називатимуться "багатонаціональні сили" і перебуватимуть під командуванням американського генерала. Єдина відмінність цих сил від коаліційних -- до їх складу увійде й іракська армія. У статті 59 закону про перехідну адміністрацію говориться: "Збройні сили Іраку будуть основним партнером багатонаціональних сил в Іраку і служитимуть для виконання резолюції Ради Безпеки ООН номер 1 511".
Як підсумок, можна поставити запитання: "А для чого взагалі такий напівуряд?" За задумом американців, це допоможе іракцям усвідомити, з ким вони взагалі воюють, і дасть змогу самим окупантам потроху забратися з країни, яка стоїть на межі громадянської війни і розпаду на три окремі держави. Тобто краще поганий іракський уряд, ніж жодного іракського уряду. |
|
|
|
|
Ворожі назви |
|
|
| Левко ХМЕЛЬКОВСЬКИЙ |
| |
Назва кожного українського поселення має свою історію. Поблизу Ірдинських боліт на Черкащині, наприклад, лежить велике селище Мліїв -- родовите гніздо славної родини Симеренків. А чому Мліїв? А тому, що в X столітті в цій місцині, на південній межі Київської Русі, перебували кочівники-половці, а також половецький хан Ітомглій своє кочовисько розташував саме тут, вздовж ріки Вільшанка. Від імені хана стали називати поселення Ітомлієвим, а потім скоротили цю назву до Млієва.
Недалеко звідси до села Ташлика. Загалом у центральній Україні Ташликів багато: Сухий Ташлик і Гнилий, Плетений і Кривий, Чорний і Вищий... Усе це -- річки, але є й села з такою назвою. Ташлик у перекладі з татарської мови означає "кам'янистий ґрунт". Назви річок Тямин, Тисьмениця походять від тасьми-стрічки, бо були ті річки звивистими. Є в Україні численні Поляни на означення лісових галявин... Трав'янисті луки-пасовища вздовж річки дали їй назву Лугань, Луганка, а від річки вже пішла назва міста Луганська. А річка Вовча дала назву місту Вовчанську на Харківщині. Корсунь -- це українізована назва кримського міста Херсона, де відбулося хрещення київського князя Володимира Великого. Селилися люди в українських степах, засновували села і міста, називали їх за тими ознаками, які найбільше відповідали цьому поселенню. |
| Детальніше>> |
|
|
|
