Популярність серед виборців німецькі соціал-демократи розпочали втрачати практично одразу ж після своєї перемоги на виборах до бундестагу у вересні 2002 року. Добре, що досконало продумана виборча система у ФРН дозволяє враховувати зміни виборчих преференцій ще й на етапі між парламентськими виборами. Тож втрата популярності СДПН поступово матеріалізувалася в здобуття правою опозицією влади у тих федеральних землях, які традиційно вважали "лівими", а також здобуття ними мандатів у бундесраті -- палаті парламенту, що репрезентує землі. Обрання ж президентом Німеччини представника Християнсько-демократичної спілки Горста Кьолера стало логічним (але від цього не менш тріумфальним) продовженням цієї тенденції. Він з очевидною перевагою голосів обійшов членкиню СДПН Ґезіне Шванн.
Швейцарська газета Neue Zuercher Zeitung у своєму коментарі звертає також увагу на той факт, що жоден із кандидатів у президенти не був професійним політиком, як, наприклад, попередній президент -- соціал-демократичний функціонер Йоганес Рау. Кьолер -- всесвітньо відомий фінансист, який донедавна очолював Міжнародний валютний фонд. Шванн -- професор політології у Берлінському університеті. "Кьолер і Шванн -- дві гідні позаполітичні особистості із приголомшливими біографіями, -- зазначає газета. -- З Кьолером на чолі Німеччина знову отримає реальний шанс стати впливовим гравцем на глобальній політичній арені. Адже він не демагог, а людина справи. Свій головний капітал -- господарське розуміння стану речей -- він зуміє реалізувати з користю. А Ґезіне Шванн стала яскравою кометою на вечірньому небі соціал-демократії. Особистість, розум та порядність якої так і не знайшли застосування. Можливо, канцлер Шрьодер нарешті зрозуміє це і візьме її до себе в уряд замість якогось змученого життям члена кабінету. Тоді пані Шванн довелося б перетворитися на політичну фігуру. Можливо, це б і зашкодило її іміджу, але уряду, безперечно, пішло б лише на користь".
На переконання Neue Zuercher Zeitung, такий підбір кандидатів, "які не варилися в німецькому політичному соку", не свідчить позитивно про стан політики в країні. "Обидва кандидати на найвищу державну посаду є популярними лише завдяки своїй політичній незаангажованості. Адже не насамкінець через партійні ігри Німеччина опинилася нині в такому скрутному становищі. І саме тому люди тепер довіряють більше фахівцям позаполітичної сфери, аніж партійним функціонерам".
Більшість німецьких газет та політологів сприймає призначення Горста Кьолера як чіткий сигнал до майбутньої перемоги християнських демократів та лібералів на виборах до бундестагу за два з половиною роки. "Ми повертаємося до влади!" -- так прокоментувала цю подію голова ХДС Анґела Меркель.
І тут не так важливо те, що посада президента нібито й не є головною для політичного життя держави. Адже, як зазначає Welt Am Sonntag, "якби ця посада не була такою важливою, то основні політичні сили не влаштовували б навколо неї запеклих баталій". Федеральний президент, не маючи жорстких важелів впливу на урядові рішення, все-таки має багато можливостей втрутитися в справи кабінету опосередковано. Особливої ваги посада президента набуває в умовах політичної лабільності, яка, власне, зараз панує в Німеччині. Роль арбітра нації (що однозначно належить главі держави) стане вирішальною. Саме йому доведеться залагоджувати суперечки між лівими, які хоч і втрачають популярність, але ще залишаються при владі, й правими, що набирають сили на земельному рівні, але не мають достатнього впливу в центрі. |
