У тенетах інформації
Ми не можемо сказати, що телебачення каже нам неправду – навпаки, воно пропонує нам саме „правду”, загострену і відредаговану до неправдоподібности. Це копія, – як сказав би Бодріяр, – більш справжня, ніж оригінал. Нас не оточують події – лише мерехтіння інформаційних іміджів. Свідок подій, переглядаючи їх на відео, водночас забуває деталі баченого насправді – неймовірний випадок, коли гора породжує мишу.
Проте инших варіантів немає: людство завжди прагнуло розкриття таємниць і врешті, освітивши своєю увагою всі закапелки старого світу, випустило інформаційного монстра з лабіринту назовні. Тепер інформацію не потрібно шукати: у вигляді реклами, новин, спаму, телефонних дзвінків та численних ксерокопій вона приходить у кожен дім – „бачить” нас.
Телебачення і “Старший брат”
Фантазм Оруела не втілюється буквально. Спецслужби не монтують у кожній кімнаті “відеооко”, яке водночас дає інструкції й шпигує. Всюдисущість спецслужб – операційний міт ліберального суспільства, обов’язковий образ ворога, котрого необхідно повсякчас поборювати. Для втілення у життя системи шпіонажу, описаної в “1984”, потрібні не просто меґакомп’ютери (вони якраз існують), але “меґаоператори” – тисячовухі й тисячоокі аналітики, які шукатимуть крамоли у кожному кроці нашого життя. Инакше проконтролювати все можна, лише посадивши людину в зручну колбу – але це вже фантазм творців “Матриці”.
Наразі стеження не є тотальним. Найдосконаліші зі спецслужб діють фраґментарно, вибірково, виходячи з конвенційної логіки та складної аналітики. Але людина – се часом потвора вкрай нелогічна і занадто синтетична, аби її можна було такими способами “прорахувати”. Тому й 11 вересня... Тому й московський мюзикл...
Набагато страшніший контроль поступово витворюється всередині нашої свідомости. У “Злочинній цивілізації” Роберта Шеклі суспільство більше не знає поліцейського режиму – він просто не потрібен, бо кожен, хто тільки задумав вчинити злочин, одразу ж примушує себе добровільно здатися спеціальному роботові, котрий і ув’язнить його. Такий контроль не підкоряється жодній централізованій владі, адже тотальний контроль може бути лише тоталітарним, а отже й мусить загрожувати всім – і тим, кого контролюють, і тим, хто його організовує. З иншого боку, навіть створити таку систему всезагального знання і дізнання раціональними способами не вдається. Скільки зусиль і коштів витрачено на масований PR та рекламу – але враження таке, що людська спільнота уперто відкидає те, що їй нав’язують. Перемога на виборах не є прямо пропорційною вкладеним у технології коштам, а шалений успіх того чи иншого виду товару иноді годі пояснити його рекламною кампанією.
Проект “За склом”: концепція
Проект каналу ТВ-6 повторював основні моменти транснаціонального reality show “Старший брат” (“The Big Brother”), створеного за мотивами роману Оруела. У Москві, в готелі “Россия” телевізійники винайняли крило першого поверху і змоделювали у ньому простору квартиру площею 150 кв. м. Одна зі стін квартири – прозора, так що кожен з вулиці може спостерігати все, що відбувається у кімнатах. Окрім вуличного “перегляду” є ще й телевізійний, оскільки у кожній кімнаті встановлено відеокамери, з яких тричі на день у прямий ефір запускають зображення того, що відбувається в той час у квартирі. Подібні проекти ґрунтуються саме на симуляції контролю. Їх “родзинка” у тому, що контроль тут водночас і цілеспрямований, і хаотичний. Кожен, хто підходить до вікна-вітрини, за яким “життєдіють” учасники експерименту, кожен, хто тричі на день вмикає телевізор, щоби переглянути „реальне відео” на ТВ-6, почувається (ексклюзив!) аґентом спецслужби, що має владу стежити за приватним життям инших. А от учасники експерименту точно знають, що за ними стежать. Тим часом, у житті все навпаки: ми лише підозрюємо про шпигування. Отож, експеримент водночас дає владу кожному і виказує її, робить явною, тобто демістифікує.
Втім, повторюсь, будь-яка влада тут є симульованою. Насправді проект ТВ-6 демонструє можливість контролю лише у штучно створеному середовищі – на обмеженій площі й з обмеженою кількістю учасників експерименту. З иншого боку, в ситуації “за стєклом” перебувають всі особини сучасної людської спільноти: докладну інформацію про кожного з нас отримати надзвичайно легко, вона доступна для багатьох – проте за нами стежать не аґенти, лише безлика множина випадкових глядачів.
Уявний контроль, що його глядач “За склом” здійснює над групою учасників експерименту, є зворотнім боком страху сучасного індивіда перед безликою хаотичністю контролю тотального інформаційного суспільства. Мінотавр медіа вийшов з лабіринту і настирливо стукає до помешкання кожного добропорядного громадянина. Парадокс у тому, що ми впускаємо його навіть тоді, коли точно знаємо, яка небезпека чатує на нас за дверима. |
