Протягом останнього часу щораз частіше доводиться повторювати фразу світлої пам'яті Джаби Іоселіані: "Демократія -- це вам не лобіо їсти..." Для невтаємничених, лобіо -- національна грузинська страва з квасолі, тож алюзія цілком зрозуміла. Певний період нашої історії девальвував поняття демократії, перетворивши його на демагогію, і цієї підміни не помітили досі. Зазвичай боротьба за демократію перетворюються на нескінченну низку семінарів про те, що ж таке права людини і як їх краще обстоювати. Інший характер матиме чергова зустріч у межах польсько-українського журналістського Клубу особистостей, утвореного під патронатом Інституту розвитку міста, з ініціативи ТРК "Люкс", газети "Поступ" та радіо "Жешув". У вівторок, 18 травня 2004 р. о 15 годині у конференц-залі Українського Католицького Університету (вул. Свєнціцького 17, кінцева зупинка трамваю 4) відбудеться зустріч з польським Уповноваженим з прав людини Анджеєм Цолєм, присвячена особливостям дотримання прав людини у Польщі, можливостям запозичення польського досвіду у боротьбі за права людини і громадянина в Україні та витворенням спільних дієвих механізмів контролю за дотриманням цих прав в обох країнах за умови вступу Польщі до ЄС, згадаймо хоча б непросту ситуацію на польсько-українському кордоні.
Це не буде академічна лекція, хоча Цоль є автором понад 150 праць з питань кримінального та конституційного права і співавтором польського Кримінального кодексу, -- це буде спроба почути відповіді не лише від добре поінформованої людини, але й від людини, що має реальні важелі влади.
Анджей Цоль -- професор Яґеллонського університету та почесний доктор багатьох університетів, що спеціалізується на кримінальному праві. Службову присягу склав 2000 року. За часів Солідарності був активним учасником формування юридичних підстав нової держави, з 1990 до 1993 рік очолював Державну виборчу комісію, був суддею у 1989-1993 роках, а з 1993-го до 1997 рік був Головою Конституційного трибуналу, з 1998 до червня 2000-го очолював Раду у справах законності при голові Ради Міністрів. Від травня 2002 року -- віце-спікер Європейського інституту омбудсмена.
Захист прав людини не конче потребує удостоєння урядовими нагородами, адже не секрет, що ці права зазвичай порушує саме держава, проте факт залишається доконаним -- Цоль нагороджений Командорським хрестом Ордену відродження Польщі, Великим хрестом за заслуги із зіркою Республіки Австрії, орденом Великого князя Гедиміна Литовської Республіки.
Зустріч не матиме звиклого для Львова клюмбо-балаґанного характеру, аби щось довести "ляшкам", й продемонструвати, що, зібравшись громадою, можна перекричати будь-кого, наголосивши, хто господар у місті, а хто віками порушує права людини, гноблячи українців. Нема мети і в тому, аби поставити у незручне становище міську раду чи польський МЗС, роздумуючи над недостатньою підготовленістю приміщення Генконсульства Польщі до навали за візами.
Засідання Клубу розраховане на діалогічно мислячу частину львівської громади, бо на ньому намагатимуться виробити механізми можливого запобігання численним "неглобальним" порушенням прав людини у польсько-українських відносинах. Не секрет, в Україні про права людини складають поеми, які пізніше запінено декламують, проте до конкретних результатів це призводить дуже рідко. У Галичині ж дуже модно обговорювати такі проблеми майже космічного масштабу, як третій термін президентства Кучми, війна в Іраку, порушення свободи слова на Донеччині, тощо, проте офіційній частині Києва, що зазвичай перетинає кордон на літаках, непомітні приземлені проблемки галичан. Кияни не мають потреби гендлювати на прикордонних торговиськах, рачкувати на зборі польських трускавок, заробляти ревматизм на ставах, везти контрабандний спирт чи нафту своїми пошарпаними автами -- вони збирають податки з нас, стріляють чергами, ганяють ешелони та "вирішують" питання. Українська дипломатична місія також не надто жваво відстоює пересічних громадян. Але що ж робити безпорадним галицьким селянам, коли польська поліція усміхнено відвертається під час грабунків, нехай часто-густо здійснюваних українськими ж бандитами на залізничному двірці Варшави? А до кого апелювати у гірших ситуаціях? До МЗС? До Ґааги? До лондонської штаб-квартири Міжнародної амністії? |
